За Порошенка (до якого було дуже багато справедливих претензій)армія потроху, по 100,200 метрів, по кілометру повертала, ”вигризала” українські території, повільно просуваючись вперед. Деякі спостерігачі називали цю тактику „повзучим наступом”. Але військові відчували, що вони воюють. Це відчувало й суспільство, в якого підтримували патріотичний тонус. А тепер тільки здача позицій, замаскована під „розведення військ”. Це „розведення” чомусь не стосується ворога…
Армія, будь-яка, навіть найкраща армія, якщо вона не воює, а тривалий час безцільно сидить в окопах, неминуче деградує, морально розкладається. Таких прикладів у воєнній історії різних країн і народів дуже багато. Російська царська армія в 1916-1917 р. р. розклалася, коли в окопи до солдатів, що там сиділи, прийшли більшовицькі агітатори. Легко працювати з уже напіврозкладеною довгим сидінням в окопах невоюючою масою. Більшовики постаралися, запропонувавши відповідні гасла: „ Багнети в землю!”, „ Мир без анексій і контрибуцій!”, „Перетворимо імперіалістичну війну на громадянську!” і т.д. А ще були заклики до братання з солдатами німецької і австро-угорської армій. Більшовики люто критикували будь-які спроби влада організувати якісь активні бойові дії на кшталт Брусиловського прориву, бо тоді юрба озброєних людей знову ставала армією…
Читайте також: Дещо про «костюм короля»
Потім за такою ж схемою більшовики розклали армії держав Антанти, що висадилися в різних куточках колишньої Російської імперії і довго стояли, практично не воюючи. Успіхи червоної пропаганди були настільки разючими, що західним країнам довелося подалі від гріха повернути свої армії додому.
Наші військові тепер перебувають у ролі мішеней (за Порошенка таке теж було але в значно менших масштабах).Для чого сидіти, в ім’я чого сидіти? Українському солдатові залишається тільки чекати, коли вб’ють його чи товариша поруч… Досвідчені офіцери і солдати від такого безглуздя масово звільняються зі складу Збройних Сил…
Два з половиною роки і ніяких зрушень, тільки нескінченне базікання „зелених” і не дуже „зелених” політиканів про всілякі „формати”. Але нічого не змінюється. Сидіння в окопах без бойових дій призведе лише до нового наступу Путіна і втрати ще кількох українських територій. Вигравати час є сенс лише тоді, коли за цей час щось робиться для посилення армії, оборонної промисловості, мобілізації суспільства. Але якщо не робиться нічого чи робиться вкрай мало?
На превеликий жаль, „стратегія” Зе і його команди призводить до гниття і розкладу не лише армії, але й всього суспільства.
Дедалі більше в українському суспільстві поширюються капітулянтські настрої, небажанні протистояти агресорові, загальна апатія і байдужість. Ми бачили, як за даними соціологічної агенції „Рейтинг” ,41% громадян України підтримали абсурдну і небезпечну для України ідею Путіна про „один народ”.
Читайте також: Зраджені зрадники
А вчинок військовослужбовиці ЗСУ спортсменки Ярослави Магучих, яка на Олімпійських іграх в Токіо обнімалася з російською спортсменкою, капітаном збройних сил РФ?
Внаслідок „миролюбної” політики Зеленського, суспільство дедалі більше деградує, стаючи доволі легкою здобиччю для агресора. Чи стало сьогодні українське суспільство більш готовим до відсічі, більш консолідованим і згуртованим у захисті своєї країни ніж у 2014 році?
Питання…
Щоб не розкладатися армія має діяти-бодай давали адекватну відповідь на дії ворожої армії. А краще вчиняти ініціативно-адже війна іде на нашій території. Проте армія воює чи не воює в тому коридорі можливостей ( в нашій ситуації він дуже вузький) який сформовано для неї вищою владою…