Фільм про польських асів-винищувачів у лавах британських ВПС режисерів Дениса Деліча та Вєслава Саневського «Дивізіон надії», що вийшов на українські кіноекрани наприкінці січня за підтримки Польського інституту – це не лише видовищна батальна картина. Йдеться також про картину, що відсилає до питань ідентичності та пошуку свого місця тими, хто був вимушений залишити свою окуповану нацистами та комуністами країну, але змогли долучитися до лав іноземних збройних сил, аби продовжувати боротьбу за незалежність і свободу своєї батьківщини, а поряд із тим – цілої Європи. Власне, кожний 12 пілот британських ВПС часів ІІ Світової війни був поляком. Фільм відкриває сцена, де група польських пілотів з 303 авіадивізіону, дислокованому у Норхолті, напружено вслухаються у виступ по радіо прем’єра Великобританії Уїнстона Черчилля. Не всі розуміють англійську вільно, тому запитують у товариша:
– Слухай, про що то він говорить?
– Про те, що коли ми нарешті почнемо битися, воювати будемо не тільки за Польщу.
За словами продюсера картини Яцека Самойловича, її творці свідомі того, що цей фільм не конкурує з великими фільмами виробництва Голівуду, наприклад, «Дюнкерком» Крістофера Нолана. «Не відчував жодного спротиву, аби зняти свою картину, бо умови її постання як для мене, так і для цілого світу одні і ті самі, бо йдеться про історію, яка сталася в ході ІІ Світової війни. Хто б її не екранізував – Лукас, Спілберг чи ще хтось, шанси у них всіх рівні. Річ у тім, що в світі збереглося лише 7 літаків «Гурікейн», здатних злетіти в небо. «Месершмітів» лишилося ще менше. Повітряні бої нині можна відтворити з всією реалістичністю лише за допомогою комп’ютерних технологій. Не важливо, що мій фільм коштує вісім мільйонів доларів, а «Дюнкерк» – близько двохсот, бо задіяні спецефекти в обох картинах однакового, високого рівня», – розповів Тижню продюсер. Він зазначив, що особисто для нього одним із поштовхів до створення «Дивізіону надії» був перегляд української стрічки «Незламна», що розповідає про оборону Севастополя, в якому дуже цікаво показана атака винищувачів на кораблі, комп’ютерна графіка світового рівня. Додав, що коли тривала робота над «Дивізіоном надії», певну частину комп’ютерної графіки було виконано тією ж групою, що і для «Незламної». Власне, любителі повітряних боїв стрічку мають оцінити – у ній їх близько 30 хвилин чистого екранного часу.
Читайте також: «Людина з табуретом» готується до мандрівки українськими кінотеатрами
Повітряні бої між льотчиками літаків-винищувачів – одна зі сторінок міліарної історії Другої Світової війни. Точилися вони і над фронтами у Тихому океані між американськими та японськими асами, і над Європою між авіаторами нацистського Рейху та льотчиками Червоної армії та Союзників. Власне, йдеться радше про повітряну війну як вагомий складовий елемент Другої світової війни. З тих часів минуло вже понад 70 років, і, здається, щоб показати всі грані тієї війни в ігровому кіно (бо саме така форма мистецтва дає найбільше наближення до подій та реалій, про які розповідає, наче на декілька один занурює глядача до них) це не надто великий час.
2000-ні роки стали тим моментом, коли історичних фільмів, в яких йдеться про авіаторів часів останньої світової війни, побільшало. Пов’язане це, очевидно, із розвитком технології створення анімації, яка дозволяє відтворити в кіно з найбільшою реалістичністю повітряні зіткнення між, скажімо, Люфтваффе та британськими чи британськими ВПС. Якщо лишити в стороні радянські фільми про ВПС, і зосередитися на фільмах європейського і американського виробництва про військову авіацію, то виявиться, що в поле зору кінематографістів потрапили два епізоди з різних фронтів ІІ Світової – протиборство американців і японців у Тихому океані, зокрема авіа удар японських повітряних сил по американській військовій морській базі Перл Харбор на Гаваях, та найдовшу авіаційну битву, що точилася з 10 липня по 30 жовтня 1940 року над протокою Ла-Манш та південною Великобританією, і увійшла в історію з легкої руки Уїнстона Черчилля під назвою «Битва за Британію». Перший фільм про ВВС Великобританії вийшов на екрани 1955 року, і називався «Руйнівники дамб». Це історія не про асів-винищувачів, а про 617 британський бомбордувальний ескадрон і завданий ним 17 травня 1943 року авіа удар по дамбам на річках Мьоні та Едері, в наслідок якої було затоплено Рурську долину в Німеччині, що значно ослабило військове виробництво Вермахту (мова про операцію «Chastise»).
Перша стрічка, в якій йдеться про Битву за Британію (власне, так і називається), вийшла на кіноекрани 1969 року, і голосно прозвучала завдяки участі у ній актора Лоуренса Олів’є, що зіграв головного маршала повітряних сил лорда Г’ю Даунінга, одного з тих членів командування британських збройних сил, завдяки зусиллям якого нацистська повітряна агресія проти Великобританії провалилася, а острів ніколи не був окупований нацистами. В наступні фактично 40 років н кіноекрани не вийшло помітної потужної художньої картини про військову авіацію. 2006 з’явився потужний проект Клінта Іствуда про битву на острові Іводзіма у Тихому океані очима американців і очима японців – кінокартини «Прапори наших батьків» та «Листи з Іводзіми», де відтворено повітряні бої. 2017 року світ побачило цікаве і масштабне історичне полотно Крістофера Нолана «Дюнкерк», в якому з різних ракурсів – землі, повітря і моря – показано евакуацію 300 тисяч солдатів з французького порту Дюнкерк до Великобританії.
Читайте також: Рим і Скорсезе: близькі контакти першого ступеня
По-справжньому до теми Битви за Британію в кіно повернулися 2018 року, коли глядач побачив дві картини британського і польського виробництва «Ураган» та «Дивізіон Надії», що торкалися одних і тих самих героїв – 303 винищувальної ескадрильї ВВС Великобританії, укомплектованої літаками Гокер «Гурікейн», де переважна більшість пілотів складали польські офіцери-аси. Ця бойова одиниця була однією з найкращих та найефективніших винищувальних підрозділів часів ІІ Світової війни. У битві за Британію вона завдала 126 точних ударів – своєрідний рекорд серед винищувальних авіа підрозділів, що брали участь у боях. Польська кінокартина «Дивізіон надії» сюжетно спирається на долю льотчиків з 303 винищувальної ескадрильї, якою її передав у своїй документальній книжці «Дивізіон 303», виданій 1942 року письменник Аркадій Фідлер. У Польщі її на сьогодні перевидано 30 разів, окрім цього перекладено багатьма мовами світу. Цю книжку читали і учасники Варшавського повстання, бо це було джерело інформації про те, що польську армію не знищено цілком, а вона дуже ефективно протистоїть нацистським збройним силам.
Так само, як у стрічці «Прапори наших батьків» Клінта Іствуда, що оповідає про групу американських морських піхотинців, які встановили під час кривавого бою на острові Іводзіма американський прапор на панівній висоті гори Сурібаті, «Дивізіон надії» також оповідає про реальних історичних осіб, і про їхню участь у фінальній частині повітряного бою за Британію. У центрі сюжету – випускники найкращої польської військової льотної академії аси Ян «Дональд» Зумбах та інструктор льотного пілотажу Вітольд Урбанович. Обидва вони навчалися у найкращій військовій академії Польщі у Дембліні, що дозволило їм та їхнім колегам по навчанню ще у 1939 році збивати німецькі Месершміти за допомогою значно менш потужних літаків. Полишивши територію окупованої Польщі, їхній шлях проляг спочатку до Франції, де не багатьом вдалося взяти участь у повітряній Битві за Францію, а згодом, після евакуації з окупованої Франції – до Великобританії. Британське військове керівництво на початках скептично ставилося до участі польських пілотів у повітряній битві за острів, і не приймало форми групового повітряного бою, який дозволяв польським пілотам ефективно збивати німецькі літаки над Ла Маншем. Перед британськими ВПС не стояло питання технічного забезпечення, проте гостро і скоро постало питання, де взяти тренованих пілотів винищувачів. У фільмі показано момент, коли за тривогою підрозділ Гурікейнів піднімається в небо, і більша частина тих, хто ними керує – пілоти із досвідом польотів, що становить від сили 10 годин в небі.
Це відбувається на очах польських офіцерів, що провели в кабінах літаків як мінімум по 400 годин льоту, але змушені наказом командування лишатися долі. Кадровий голод врешті-решт змушує британське керівництво використати ті тисячі польських пілотів, що перебували на британських теренах, в повітряній обороні острова від нацистської навали. Так постала ескадрилья 303, що сформувалася з польських пілотів, що об’єдналися навколо Вітольда Урабановича та Яна Зумбаха. Фільм показує щоденну боротьбу пілотів з більшими за розмірами силами ворога та їхню майстерність як войнів, що мають не лише бойовий досвід, а й розуміння, що перспектива капітуляції Великобританії згубна для них так само, як і для британців, і що мета у них спільна – перемогти. У фільм включено момент, коли англійському офіцеру не вдається належним чином виступити перед польськими пілотами, і замість нього дуже спокійно і ввічливо польською виступає Вітольд Урбанович: «Панове! Ми стоїмо на останньому шматку вільної Польщі, бо тут є польські війська. Багато хто з наших співгромадян хотів би бути на нашому місці, бо ми можемо битися. Багато хто з них пішов в підпілля і нині партизанить. Знаєте, як нас називають вдома? «Ангели помсти». То ж наваляємо швабам так, щоб англійцям від побаченого щелепа відвисла!». В результаті англійці дійсно вражені, а 303 дивізіон стає британськими героями війни, одним з найелітніших льотних підрозділів тамтешніх ВПС.
Читайте також: Подолати «Гравітацію»
«Дивізіон Надії» – це один приклад, що масштабні історичні полотна не варто віддавати лише на відкуп американським кінокомпаніям та режисерам. Продюсер цієї стрічки Яцек Самойлович ділиться досвідом, що конкуренція із голлівудськими широкими історичними полотнами є специфічною у тому, що європейським кіновиробникам не треба конкурувати з тамтешніми кіностудіями у тих царинах, де вони не мають достатньо ресурсів та можливостей. «Український чи польський кіно продукт може конкурувати з американським, і це показує приклад «Незламної». Для повного успіху таких картин треба було б залучити великих світових кінозірок, бо ці імена приваблюю глядача. Але так само охоче глядач дивитися цікаві кінофільми, що є такими з точки зору порушених тем та спосіб створення. Прикладом є фільм «Холодна війна» Павла Павликовського, що претендує на Оскар за найкращий фільм іноземною мовою. Чорно-білий фільм, двійко головних героїв, але ж як чіпляє! В Україні теж є достатньо гарних режисерів, може навіть кращих, ніж голлівудські», – зазначив співрозмовник Тижня. Ще одна сильна сторона нашого регіону, на яку Яцек Самойлович звертає особливу увагу – це комп’ютерна графіка. Зокрема не варто забувати, що популярні в цілому світі комп’ютерні ігри з найдсучасною графікою з циклу про Відьмака, героя, вигаданого Анджеєм Сапковським, цілковито розроблені польською студією CD Projekt RED, і це радше перевага, якою як польські, так і європейські кінопродакшени мають скористатися на власну користь. Ще одна важлива річ, в якій європейцям легше конкурувати із американцями у створенні таких фільмів – це правдиві географічні локації, де відбувалася та чи інша битва ІІ Світової, та ті самі витрати на відтворення тодішнього побуту і вигляду міст. Власне, британські «Гурікейни» розганялися і злітали в небо прямо з полів над високими білими морськими берегами Британії. Аби показати їх, є два способи: намалювати завдяки комп’ютерній анімації, чи зняти стрічку у справжній географічній локації, що додає картині шарму і справжності, як і справжній Лоднон чи сільська місцевість коло авіабаз.
Яцек Самойлович у коментарі Тижню погоджується, що «Дивізіон Надії» – не той фільм, який вкладається у рамки Канського, Венеційського або Берлінського кінофестивалів, і має зворушити вибагливих тамтешніх глядачів. Так само, як «Дюнкерк» Крістофера Нолана, це не картина формату згаданих кінофестивалів. Власне, її мета зовсім інша, а глядач у всьому світі гарно сприймає її у кінотеатрах. Це гарний спосіб широко промотувати польську історію закордоном в дуже популярній формі, власне, такі її епізоди, що радше об’єднують глядачів, а не роз’єднують їх. Також це ще одна заява європейського кіно, що воно здатне створювати цікаві масштабні батальні історичні кінокартини, і що цей жанр поволеньки повертається на Старий континент. Для українського кіновиробництва це сигнал, що надійшов час приймати виклик, і й собі створювати і широко промотувати такі історичні картини, які покажуть українську візію важливих для цілої Європи історичних подій, як-от ІІ Світова війна, і своє правдива місце у ній, та не лишать закордонну глядацьку аудиторію розчарованою. Власне, історій і сюжетів як з давнішої, так і найсучаснішої нашої історії, яку маємо показати світові, для цього не бракує. Важливо змінити оптику, і показати українських історичних осіб не менш героїчними, ніж польські, британські і американські. Перші, як ніхто інший, на це заслуговують.