Українців у РФ переслідують уже на звичних «підставах»: шпигунство, заборонені методи ведення війни, екстремізм тощо. Утім, наприкінці літа минулого року з’явилася ще одна: диверсанти. На початку серпня стало відомо, що ФСБ затримала в Криму кількох українців за підозрою в диверсіях, метою яких, згідно з версією росіян, були, зокрема, «зрив курортного сезону і зменшення привабливості Криму». Як докази російські ЗМІ показали спорядження, яким користувалися українські «розвідники», серед якого була промислова вибухівка. Українська розвідка офіційно заявила: заарештовані ніколи з нею не працювали. Однак на цьому історія не закінчилася. На початку листопада медіа облетіла ще одна новина: РФ знову затримала «диверсантів-розвідників». Таким чином, на початок 2017-го в російському полоні за обвинуваченням у диверсійній діяльності опинилося щонайменше дев’ятеро людей: Євген Панов, Андрій Захтій, Володимир Прісіч, Ридван Сулейманов, Дмитро Штибліков, Олексій Бессарабов, Володимир Дудко, Гліб Шаблій та Олексій Стогній.
«У нас є дві хвилі затриманих у рамках справи «диверсантів». Четверо — Панов, Захтій, Прісіч і Сулейманов — затримані в серпні. З них тільки двоє мали стосунок до Криму. Сулейманов жив там, але подався на заробітки в Запорізьку область. Захтій сам із Західної України, але переїхав до Криму. Панов і Прісіч у Криму не проживали взагалі. Перший мешкав в Енергодарі, а другий із Харкова», — розповіла голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник. «У листопаді ж відбулася друга хвиля затримань: Дудка, Штибліков, Бессарабов, Стогній і Шаблій. Вони вже всі кримчани, у минулому, до окупації, служили в Збройних силах України. Але на розвідку України не працювали», — додала вона.
Читайте також: Повернути заручників
За інформацією, яку вдалося дістати правозахисникам, адвокатам і родичам, Захтія затримали ввечері 6 серпня. Він узяв замовлення як таксист і поїхав на виклик. Проте клієнтів на місці не виявилося. Натомість було авто з феесбешинками, які його затримали. Як удалося встановити, після того чоловіка приблизно два дні утримували в невідомому приміщенні, застосовували щодо нього тортури. 8 серпня суд визнав його винним у дрібному хуліганстві (нібито чоловік був напідпитку й чіплявся до перехожих), а вже 10-го числа його назвали диверсантом.
«Після 8 серпня катування продовжилися, аби Захтій зізнався, що нібито є диверсантом. Чоловік оббрехав себе під тортурами. Згодом його перевезли до Москви, у Лефортово. Вже там він відмовився від зізнань, які давав під тортурами», — пояснює Скрипник.
«Панова феесбешинки затримали 7 серпня. Від цієї дати і до 10-го числа його жорстоко катували в різних місцях Криму. Згодом з’явилися відео постановочних допитів. Також чоловіки спочатку отримали призначених адвокатів, так би мовити «кишенькових», які явно працювали на ФСБ. До того самого Панова незалежний адвокат зміг потрапити лише 29 вересня. Він і підтвердив сліди тортур», — додала Скрипник.
Варто зауважити, що від початку історії затримання доволі різнилися. За першою версією, Панова викрали в Запорізькій області, потім він нібито поїхав перевіряти до Криму чиюсь нерухомість, ще пізніше з’явилася версія, що він, як і Захтій, був таксистом. Що ж до Захтія, то від початку повідомлялося, що чоловікові начебто зателефонував його друг дитинства й «підкинув» замовлення для перевезення клієнтів, а потім з’ясувалося, що телефонували нібито самі клієнти.
«Версія викрадення була першою, оскільки не було жодної інформації. Ми знали лише, що Женя начебто дістав запрошення на виїзд кудись за місто, у сусіднє з Енергодаром смт, і десь там зник. Від початку ми були в цьому певні», — розповів Тижню брат Панова Ігор Котелянець.
«Потім з’явилася версія про перевірку нерухомості. Ситуація була така: хтось із журналістів зателефонував людині, що нібито просила перевірити нерухомість у Криму. Це був друг Жені, з яким вони опікувалися питанням патріотичного виховання молоді. Він був у шоці від того, що сталося. Злякався, що його можуть приплести до цієї історії, адже сам із Криму. Намагався пояснити, що його не так зрозуміли, ситуація була нервова. А в результаті історію розтиражували. Щодо таксі, то це було припущення адвокатів. Вони перевіряють усі можливі версії. Оскільки була подібна історія із Захтієм, припустили, що Женю так само могли кудись викликати. А коли дістали доступ до мого брата, він це припущення спростував. Ну й варто розуміти: хоча Женя працював водієм на АЕС, але мав доволі непогану зарплату. І навряд чи його можна було фінансово зацікавити в поїздці до окупованого Криму», — пояснив Котелянець.
Наразі вдалося з’ясувати, що перед викраденням Євгену Панову зателефонували. Суть розмови зводилася ось до чого: сім’я українців із Криму просила вивезти їх у материкову Україну, оскільки їм начебто погрожували. Оскільки Євген був волонтером і мав власний транспорт, то цілком міг зголоситися, припускають родичі. Але за однієї умови. «Наразі ми не знаємо, що за людина телефонувала й що то була за сім’я, якій треба було допомогти. Але можу сказати точно: якщо Женя погодився їхати в Крим, то про це його просив хтось дуже важливий для нього. Він же служив, був волонтером. Тож це могли бути або люди з волонтерського середовища, або побратими. Адже Женя мав розуміти, що це великий ризик: він воював, був активним волонтером. Припускаю, що людина, яка йому телефонувала, або з якихось мотивів могла співпрацювати з кимось, щоб заманити Женю до Криму, або ж її також використовували. Я говорив із волонтерами та військовими, з якими він контактував, — ніхто нічого не знає. Тож зараз намагаємося з’ясувати обставини», — каже Котелянець.
Читайте також: Гібридна війна та людолови
Наразі офіційна версія викрадення така: Панов перетнув український КПП на адмінкордоні з Кримом і буферну зону. На російському КПП його попросили вийти з машини. Після того як він виконав прохання, вдарили ззаду по голові. Чоловік упав, знепритомнів, але доволі швидко прийшов до тями. Згодом йому вдягли на голову мішок і повезли геть від КПП, проте їхали недовго. Із цього родичі Євгена роблять висновок, що це може бути північна частина півострова. Після транспортування Панова утримували в якомусь приміщенні з неодмінним мішком. Їсти не давали, катували, били, знущалися. Там Панов підписав своє «зізнання». А згодом опинився в Лефортові в Москві, де відмовився від свідчень, які давав під тортурами. Правозахисники повідомили міжнародну спільноту про факт катувань на початку цього тижня в Страсбурзі.
Що ж до історії Захтія, то він із дружиною перебрався до Криму вже після окупації. Мав українське громадянство, але для роботи отримав паспорт у Криму. Знайомий Юрій Флюнт, за словами дружини Оксани, справді обіцяв клієнтуру для роботи в таксі. Востаннє жінка бачила свого чоловіка ввечері 6 серпня.
«Того вечора зателефонували якісь люди й сказали, що від Юрія. І Андрій поїхав. Не знав ні кого, ні як зустрічати. Востаннє він мені телефонував близько 23:30, казав, що приїхав на місце в якесь глухе село, але клієнтів немає. Я запропонувала йому почекати 5 хв і повертатися додому. У результаті його затримала ФСБ. Потім намагалася зв’язатися з Юрієм, але телефони вимкнені, у Facebook усе заблоковане. А зараз уже й не намагаюся. Купа своїх проблем, мала дитина. Тим паче Андрій у Росії, треба думати, як його звідти рятувати», — розповідає Оксана.
І додає, що після затримання та обшуків у її помешканні працівники ФСБ наполегливо кликали її на «розмову». «Спочатку здавалося, що то буде просто приватна бесіда. Мені набридли постійні дзвінки, і я поїхала у відділення ФСБ. Зі мною був адвокат Андрія. Ми домовилися: якщо буде просто розмова, то ми заходимо разом, якщо слідчі дії, то піду сама, оскільки в такому разі він не зможе захищати мого чоловіка. На мене одразу налетіли працівники ФСБ, хотіли, щоб взяла участь у фонетичній експертизі. Але я відмовилася, посилаючись на ст. 51 (КПК РФ — обов’язкова участь захисника в процесуальних діях. — Ред.). Почали наді мною знущатися, просили прокоментувати цю статтю від початку й до кінця, потім питали, чи знаю взагалі, що це за стаття. Врешті я впродовж двох годин підписувала різні документи в друкованому та паперовому вигляді. Думаю, вони хотіли, аби я обмовила Андрія. А я розумію: хай там що тоді сказала, все могло обернутися проти нього», — пояснила Оксана.
Також зазначає, що після всього виїхала з Криму в материкову Україну. Вибратися з окупованого півострова допомогли волонтери. Її чоловік після перевезення до Лефортова також відмовився від даних раніше свідчень. Нині Оксана листується з ним і підтримує зв’язок із волонтерами в Москві, які допомагають передавати речі й харчі чоловікові в СІЗО.
Інших учасників «першої хвилі» затримали також у серпні. Сулейманова звинуватили в неправдивому повідомленні про терористичний акт, Прісічу ж інкримінують підготовку диверсії у складі організованого угруповання.
Що ж до «другої хвилі», то Штиблікова, Бессарабова й Дудка затримали в один день — 9 листопада, Шаблія та Стогнія – 15-го. Їм так само інкримінують підготовку диверсій. Перші три прізвища об’єднує те, що свого часу вони навчалися у військово-морському училищі в Калінінграді, але на різних спеціальностях. Скажімо, Дудко, найбільш підходяща кандидатура «диверсанта», навчався на факультеті радіоелектронної розвідки. Утім, його діяльність дещо відрізнялася від сухопутної розвідки. Як відомо, до обов’язків РЕБ входять пошук інформації про місцезнаходження систем управління військами противника, його радіоелектронних засобів, зброї та їх подальше знищення, але аж ніяк не диверсії та створення агентурних мереж. Окрім того, Володимир, за словами Петра, брата Дудка, на момент затримання більш як п’ять років не мав стосунку до флоту.
Читайте також: Нові й старі бранці Кремля
«Служив у бригаді ЧФ кораблів РЕБ, вони стояли на Донузлаві, біля селища Мирний. Після розпаду СРСР перейшов до ВМС України, був командиром корабля «Сімферополь». Потім потрапив у штаб флоту ВМС України в Севастополі. І там у 2009 році вийшов на пенсію. Згодом працював у Ленінській адміністрації Севастополя. З часом перейшов до МНС України», — пояснив Петро.
Після окупації Криму Володимир лишився на півострові. Мотивував це тим, що в АРК його син із дружиною та онукою. «Думаю, Путіну потрібно в очах міжнародної спільноти очорнити Україну. А оскільки мій брат — колишній військовий, колишній сапер, а ще в нього у спеціальності зазначено «розвідник», то за всіма статтями підходить під диверсанта. Його затримали просто під під’їздом власного будинку», — розповів брат Дудка.
Родичі в’язнів переконують: про справу «диверсантів» на Заході знають. Нещодавно її обговорювали в Страсбурзі. «Про українських політв’язнів у Європі знають. Кейс Сенцова триває третій рік. Цього разу ми згадували всіх, але акцент зробили на «диверсантах». На захід зібралося з 50 людей, що вдвічі більше, ніж очікували. Ця історія для Європи нова, вони чули про неї лише поверхово. Ми розказали подробиці затримань, розповіли про тортури. У європейців була дуже чутлива реакція. Вони чують подробиці катувань і розуміють, що НКВД лишився, він не зник. Ти бачиш, як у людей міняються обличчя, які запитання вони ставлять… Для них це середньовіччя. Наче ми з машиною часу приїхали», — каже Котелянець. І додає: європейці здивовані, що Україна досі не надала списків осіб, причетних до катувань та фабрикування кримінальних справ.
«Насправді наші правозахисники свого часу виходили з такою ініціативою. У нас мала бути зустріч із Павлом Клімкіним, але він не прийшов, був зайнятий. А під час обговорення делегати казали: ми чуємо, ми бачимо ваші матеріали, але давайте працювати й конвертувати це в реальні дії. Як на мене, Україна має врешті скласти список політв’язнів. Щоб це було офіційно, а не лише щоб волонтери тим займалися. Щоб Україна приїхала, розповіла історію людей, навела аргументи, що вони засуджені з політичних мотивів. І ці завдання для України, як на мене, зараз найважливіші», — резюмував Котелянець.
Тим часом «диверсантам» продовжили терміни арештів: усі дев’ятеро лишатимуться під вартою щонайменше до березня.