Що не кажи, а Україна не Америка. Там політик, пійманий на любові до «полунички», має мало шансів зберегти місце нагорі. Єдиний виняток – Білл Клінтон, який не встояв перед молодою і надто старанною практиканткою Монікою Левінські і якому співвітчизники пробачили, тому що знали, яка ст… строга жінка Гілларі Клінтон. Хоча потім Білл вчинив не по-джентльменському – тут йому варто було би брати приклад із нашого комуніста Петра Симоненка. Товариш Симоненко не лише проміняв свою «Гілларі» на молодшу і привабливішу, а й, як диктує моральний кодекс будівника комунізму, після вчиненого на робочому місці адюльтеру побрався з нею.
Новий сімейний старт і народження доньки Марії (хоча в старі комуністичні часи були популярні ідейно витриманіші імена: Даздраперма, Вілена та Іскра) стали тим надійним фундаментом, з якого Петро Симоненко втретє стартує в президенти. Частіше за нього з українських політиків це робив тільки соціаліст Олександр Мороз. Тож досвіду ні самому Симоненкові, ні його штабу не позичати. І хоча золоті часи, коли він 1999 року в другому турі змагався сам на сам із тодішнім президентом Леонідом Кучмою, вже ніколи не повторяться, опонентам головного комуніста не слід скидати його з рахунків. Після першого туру згуртований електорат КПУ стане найзатребуванішим, адже з його допомогою можна буде наблизитися до перемоги.
Проте для самого Симоненка ці вибори – боротьба не так із зовнішніми конкурентами, як із внутрішніми опортуністами. Такими, як голова кримського рескому КПУ Леонід Грач, який давно ласо поглядає на багатообіцяльне крісло першого секретаря Компартії. Надто вже привабливим воно виглядає у будь-яких парламентських розкладах: дисципліновані 25–30 комуністичних штиків завжди потрібні великим політичним гравцям. Попри декларовану опозиційність до олігархічно-капіталістичних режимів, комуністи на чолі з незмінним Петром Симоненком – завжди бажані партнери як для Віктора Януковича, так і для Юлії Тимошенко.
З огляду на велику внутрішню конкуренцію головне завдання для послабленого розлученням Симоненка полягає в тому, щоб показати на цих виборах найкращий можливий результат, який не став би приводом для його розлучення з рідною партією.
Саме тому Петро Миколайович із не характерною для його віку жвавістю розпочав формування під свою кандидатуру широкого блоку всіх можливих лівих сил – від лівацької ПСПУ до олігархічної СДПУ(о). До речі, колеги Симоненка по парламенту відгукуються про нього з повагою. Заступник голови фракції Партії регіонів Борис Колесников навіть зараховує лідера комуністів до кола своїх, тобто олігархів, чим демонструє своє шанобливе ставлення до Симоненка. Це означає, що поряд із можливостями перевіреного «гаманця» Компартії Костянтина Григоришина виборча кампанія Петра Симоненка може отримати й інших спонсорів. Загальний кошторис із бонусами від союзників може сягнути $10–20 млн, а це дуже добрий показник.
Незмінним головним політтехнологом партії є багаторічний радник лідера КПУ Петро Шелест (онук колишнього першого секретаря Компартії України), якому допомагатиме політолог Віталій Кулик (він же долучатиметься до креативу й оргмасового напряму). Окремо від них працюватиме куратор всього медійного і рекламного блоку Оксана Ващенко – дружина Симоненка, яка є власницею інформагенції «Голос.ua». Дорікнути непотизмом тут важко, адже журналістські продукти Ващенко є доволі якісними.
З огляду на консерватизм електорату комуністи спробують втриматися у межах традиційної агітації серед членів партії й літніх людей: кампанія Симоненка збереже звичну антиолігархічну риторику, підправлену актуальними лєнінськими тезами про чергову фазу кризи капіталізму, хоча завдяки впливу Ващенко все ж стане інтерактивнішою, зокрема із залученням інтернет-технологій.
Прикметно, що сам секретар Компартії навідріз відмовляється визнати, що з ним працюють професійні політконсультанти. «Ми не користуємося послугами політтехнологів, наші політтехнологи – це рядові члени партії», – заявив він в інтерв’ю партійному сайту. Поряд із цим матеріалом розміщено величезний банер з фото серйозного генсека, під яким вміщено дивний, як для комуністичного сайта, підпис: «Петр Симоненко: Бедные и богатые – читать на iPhone». Тут, що називається, одне з двох: або це не для виборців КПУ, бо вони здебільшого інтернетом не користуються й айфонів не мають, або ця КПУ – вже не та КПУ, бо в тієї була газета «Правда», а в цієї в коментарях юзер під ніком «Константин» написав: «Принимают ли в партию в 16 лет как исключение? Мне обещал парторг, а комса (комсомол) это фигня». Як кажуть, відчуйте різницю.