Історія з національним прапором поламала життя обом, пише автор. «І після звільнення із зони «першотравневі дисиденти» не позбулися пильної уваги радянських репресивних органів», – зазначає він.
«Зараз обидва сміливі прапороносці на пенсії. За словами Москаленка, обласний пенсійний фонд відмовив йому в збільшенні виплат як жертві репресій. Куксі поталанило більше – йому додали 200 грн щомісяця.
Але ці люди мають, окрім усього, відчуття своєї моральної правоти, ордени «За мужність» і меморіальну дошку на будівлі Університету імені Вадима Гетьмана», – пише Поліщук.
Підняття українського прапора над корпусом Київського інституту народного господарства відбулося перед початком комуністичного святкування 1 травня 1966 року.
Студента згаданого вишу Георгія Москаленка та робітника Віктора Куксу за це було покарано мордовськими таборами.
Виявили їх за почерками. «На прапорі Москаленко вивів напис «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито» і намалював Тризуб. Пізніше через той напис нас і вирахували. Тоді весь інститут перевіряли за почерками», – каже Віктор Кукса.
Вони отримали по дві статті, одна з яких була кримінальною (радянський прапор вони зрізали ножем, який їм потім згадали як холодну зброю). «Зубами треба було радянський прапор зривати!» – знущався під час допитів слідчий.
«Характерно, що реабілітацію за антирадянською статтею Кукса й Москаленко здобули без ускладнень, а ось на те, щоб очиститись від звинувачень стосовно холодної зброї, пішло 14 років», – зазначає автор.
Детальніше про це читайте у статті «Відчайдухи-прапороносці».