Будівництво меморіалу на честь Небесної сотні в Києві мали розпочати ще кілька місяців тому. За проектом, він повинен займати цілий гектар та охоплювати частину вулиці Інститутської, на якій, власне, п’ять років тому так звана Чорна рота спецпідрозділу «Беркут» вбила 48 майданівців. Проте виникло кілька проблем: тривале розслідування розстрілів, арешт земельної ділянки, слідчі експерименти на місцевості. Також проти видозмінення вулиці виступила частина родин Небесної сотні.
План без реалізації
Трохи передісторії. Відбір конкурсних робіт на створення меморіалу та музею почався 2017 року. Тоді Київрада виділила під це понад гектар землі в районі Інститутської. Як відзвітувало Міністерство культури, було подано 66 заявок. Переможцем архітектурного конкурсу на зведення меморіалу загиблим став українсько-нідерландський проект архітектурного бюро MI studio. Що ж до будівництва музею, то тут першість здобули німецькі архітектори Ян Кляйгус та Йоганнес Кресснер. Загалом на організацію відбору робіт із бюджету пішло близько 2,5 млн грн. Ще 3 млн грн виділили з благодійного фонду Петра Порошенка. По завершенні конкурсу представники родин Небесної сотні заявляли, що загалом проектами задоволені, однак просили внести певні корективи.
Читайте також: Ігор Пошивайло: «Побудувати Музей Майдану за рік чи два – це була б просто утопія і авантюризм»
У результаті трансформацій Інститутську планували розділити на дві частини. Від перехрестя з Хрещатиком угору мала тягнутися меморіальна стела з прізвищами загиблих. Квітковий годинник та оглядовий майданчик поруч із ним підлягали демонтажу, а 107 кам’яних плит повинні врізатися в пагорб Жовтневого палацу аж до мосту над алеєю Героїв Небесної сотні. Далі мала б починатися паркова зона, яку планували засадити липами. Також у проекті два окремі під’їзди до Жовтневого палацу та готелю «Україна». Наявну бруківку, як розповів Тижню гендиректор Музею Революції гідності Ігор Пошивайло, викладуть: від перехрестя з Хрещатиком і до початку липової алеї. Вартість меморіалу, за приблизними оцінками, становить 154 млн грн. Підрядником будівництва стала компанія з назвою «Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня «Україна-Реставрація». Останню журналісти-розслідувачі, зокрема з проекту «Схеми», пов’язують з Андрієм Кравцем, який за часів президентства Віктора Януковича керував Державним управлінням справами і якого називали завгоспом Януковича.
Попри готовий проект і знайденого підрядника, роботи не починалися, оскільки на Інститутській тривали (і досі тривають) слідчі експерименти. Управління спецрозслідувань (УСР) через суд наклало на земельну ділянку арешт, щоб мати можливість відпрацювати новий масив даних, отриманий слідчими з 2016 року: фотографії, відеозаписи, показання свідків. Голова УСР Сергій Горбатюк у коментарі Тижню каже: від початку намагалися домовлятися з музеєм, щоб уникати конфліктів.
«З осені, коли ми спільно з адвокатами родин Небесної сотні домоглися перенесення тимчасового меморіалу загиблим, почали проводити слідчі експерименти (мова про верхню частину Інститутської між готелем «Україна» та виходом зі станції метро «Хрещатик». — Ред.). Більшу частину роботи ми виконали, але ще не завершили. З музеєм від початку домовлялися полюбовно. Вони казали, що їм треба проводити роботи внизу Інститутської, що вони врізатимуться в схил і ставитимуть стели з прізвищами загиблих. Ми погодилися, що спочатку закінчимо експерименти там, а далі рухатимемося вище. Але потім музейники поставили паркан на всій Інститутській (у лютому 2019-го вздовж Інститутської з’явився будівельний паркан, за словами Ігоря Пошивайла, йшлося лише про підготовчі роботи, а не про саме зведення меморіалу. — Ред.). Нас про це ніхто не попереджав», — розповів Горбатюк і додав, що нині огорожа заважає низці слідчих експериментів.
Він також нагадує, що на Інститутську свого часу суд наклав арешт. Але, попри всі домовленості, музейники вирішили його оскаржити: «Ми домовлялися, що завершимо слідчі експерименти й знімемо арешт із землі. Бо ж він діяв безстроково. Але музей пішов у суд. І з кількох спроб його скасував. Звісно, ми подали до суду нове клопотання про арешт земельної ділянки, але засідання ще не призначили».
Хто проти
Утім, якщо слідство має претензії лише до початку робіт, то частина родичів Небесної сотні не так давно виступила проти будь-яких змін на Інститутській. Основна причина — створення меморіалу «знищить місце злочину та історичну пам’ятку».
«Коли 22 лютого суд зняв арешт із ділянки на алеї Героїв Небесної сотні, який був накладений для збереження її в незмінному вигляді, а це необхідна умова для проведення слідчих експериментів, ми занепокоїлись. Адже про скасування арешту Музей Майдану клопотав не один раз, і цього разу суд без участі прокурора та представників потерпілих його задовольнив. Щоб завадити руйнуванню місця злочину та історичної пам’ятки, ми вирішили сказати вголос: так, є родини, котрі категорично проти проекту меморіалу, який збираються втілювати в життя. Водночас ми, звичайно, вважаємо, що меморіал потрібен, але однозначно в іншому місці», — коментує Тижню ситуацію сестра героя Небесної сотні Богдана Сольчаника Віра Гой.
Читайте також: Майдан. Хроніка втрат
Свої претензії родичі загиблих озвучили під час брифінгу 19 березня. Тоді ж вони оприлюднили відкритого листа до Міністерства культури та Музею Революції гідності (його підписали 26 сімей Небесної сотні), у якому висунули низку вимог. Зокрема, змінити проект реконструкції Інститутської відповідно до принципів музейної етики й практики, зберегти наявний ландшафт, об’єкти, які досі існують на Інститутській (серед яких прострелені дерева та стовпи). Також родичі просили залучити до роботи над удосконаленням проекту представників слідства та Музейної ради при Мінкульті. Останні заявили, що до того з ними погоджували «другорядні речі», але аж ніяк не зміни ландшафту вулиці. Також частина родин Небесної сотні вимагає провести громадські обговорення проекту реконструкції Інститутської й надати їм технічну документацію для ознайомлення. «Абсолютна більшість сімей бачила тільки фотоескізи, а не, скажімо, паспорт об’єкта. Ми не знали, що зведення меморіалу загрожує проведенню слідчих дій. До цього обговорювали лише естетичний аспект — подобається нам проект зовні чи ні. Справедливо сказати, що сам меморіал подобається більшості. Але те, що Музей Майдану, який мав би оберігати пам’ятку (алея є пам’яткою історії місцевого значення), бореться з Генеральною прокуратурою, викликало нерозуміння і спротив. Бо ж як можна змінювати рельєф вулиці, на якій ще не проведені всі слідчі дії?» — зауважує Гой.
Водночас Ігор Пошивайло в коментарі Тижню розповів, що після оголошення результатів конкурсу 20 лютого 2018-го відбулося 13 обговорень проекту з громадськістю: «Зокрема, проводилось анкетування, і в респондентів була можливість не лише оцінити проект, а й висловити власні пропозиції щодо змін. Окрім того, інформацію про результати конкурсу з першого дня активно поширювала команда музею в ЗМІ. З проектом, що переміг, можна було ознайомитися на сайті конкурсу та музею, на профільних сторінках у соцмережах. Також кожній із родин (а це понад 160 адрес) ми надсилали листи з результатами й анкетою-опитувальником для подання пропозицій та зауважень».
Водночас частина родичів загиблих зауважує: з архітектором не узгоджували одну деталь, а саме незмінність ландшафту вулиці, що було однією з вимог родичів. Зокрема, на цьому наголошувала Інна Плеханова, мати вбитого Олександра Плеханова. Віра Гой додає: у планах реконструкції вулиці вирубка понад півсотні дерев, що також, на її думку, може негативно вплинути на слідство.
«53 дерева зрубають, 58 перенесуть, щоб висадити більш як сотню 25-річних нідерландських лип (по 90 тис. грн за кожну), які мають стати частиною меморіалу… Для проведення слідчого експерименту здійснюється прив’язка до місцевості — не лише ландшафту, а й статичних об’єктів на ньому: дерев, стовпів, сітілайтів тощо. Крім того, що ці статичні об’єкти можуть бути перешкодою для траси кулі, яка може пройти наскрізь, застрягнути чи зрикошетити від них, вони ще й звужують сектори обстрілу. Отже, немає дерева — сектор стає ширшим і збільшується похибка. Немає дерев — і в подальшій роботі слідчих жодного сенсу», — зауважує сестра Сольчаника.
У Музеї Майдану кажуть, що дерева зі слідами від куль лишатимуться на своїх місцях. «Дерева обабіч алеї заввишки 3 м і діаметром стовбура 10–15 см (здебільшого висаджені після подій 2014 року) демонтують або ж пересадять (залежно від їхнього стану) відповідно до акта обстеження зелених насаджень. Дерева та світлові опори зі слідами куль зберігаються і будуть музеєфіковані», — запевняє Пошивайло.
Зміна ландшафту. Згідно з проектом меморіалу Небесній сотні частину схилу на Інститутській зріжуть, щоб установити кам’яні плити з прізвищами загиблих
Тим часом у Генпрокуратурі кажуть: не можна виключати, що в майбутньому знадобиться ще низка слідчих експериментів. Крім того, потрібно провести роботу щодо подій 18–19 лютого на Інститутській. Оскільки наразі інформації недостатньо.
«Так, ми проводили на Інститутській експерименти, пов’язані з 18–19 лютого. Але більшість подій там відбувалася в темний час доби. У нас немає чітких відео. І навіть за умови експериментів є лише припущення, хто й де був і хто й звідки стріляв. Поки що немає свідків, які точно могли бачити, кого, де і в якій позі поранили. Переважна частина експериментів — це перехрестя Інститутської та Хрещатика. І з урахуванням недостатньої кількості інформації в майбутньому виникне потреба в уточненнях», — пояснює Горбатюк.
Окрім того, прокурор зауважує, що й в історії з розстрілами 20 лютого вони володіють не всією інформацією: «Так, у нас є п’ять беркутівців, які зараз у суді. Але окрім них є ще ті, хто втік, є вісім високопосадовців, яких підозрюють в організації тих подій. Над ними рано чи пізно буде суд. І будуть клопотання, заяви про уточнення даних, проведення слідчих експериментів. Врешті, самі працівники «Беркута» можуть отримати відео, які спростують, що вони стріляли в якогось конкретного протестувальника. І ми маємо взяти цей запис, перевірити його, поїхати на Інститутську й провести експеримент. Звісно, в ідеальному варіанті треба, щоб вулиця лишалася незмінною. І це доволі складний момент».
Читайте також: Справи Майдану: чергові загрози
Хоча про незмінність говорити проблематично. З 2014‑го втрачена низка вже історичних об’єктів. Наприклад, комунальники демонтували прострелені дорожній знак, стовпи паркана біля Жовтневого, сітілайт. Замазані кульові отвори на клумбах, заштукатурені на колонах Жовтневого. Хоча, як пояснює Пошивайло, частина Інститутської та прилеглі до неї території, на яких відбувалося протистояння із силовиками, перебувають на державному обліку як пам’ятка місцевого значення. Разом із тим, щоб ця територія дістала статус національної пам’ятки, потрібно підготувати низку документів, і відповідна робота досі триває. Водночас до 2018 року не був прописаний сам предмет охорони. Тобто предмети, у які 2014-го влучали кулі (рекламні щити, дорожні знаки, стовпи тощо), фасади будівель, фойє готелю «Україна» та Жовтневого палацу. Власне, ці об’єкти офіційно взяли під охорону лише в листопаді 2018-го.
А поки тривають суперечки довкола майбутнього будівництва, музейники застерігають: може статися так, що меморіал узагалі не з’явиться. З низки причин. Одна з головних — відсутність потужного суспільного запиту, на відміну від 2014 року. «Ризик, що проект меморіалу ляже в довгу шухляду після зміни влади, звісно ж, є. По-перше, у нас немає спадкоємності суспільно значущих ініціатив при зміні керманичів. По-друге, є ймовірність того, що після цих виборів політики вже не матимуть такого прямого обов’язку щодо Майдану, який привів їх до влади. І невідомо, чи бодай формально для них цінності Майдану щось важитимуть. Тож поштовхом до появи меморіалу в майбутньому, якщо проект не буде втілено цього року, стануть потужний суспільний запит (на рівні 2014-го) й більш-менш консолідована позиція громадськості щодо конкурсних процедур та їх результатів. За таких умов оголошення нового конкурсу чи виділення достатнього бюджетного фінансування видається хоча й малоймовірним, проте реальним. З об’єктивних причин нині суспільний запит на меморіал Небесній сотні суттєво нижчий, ніж одразу після революції. А от імовірність єдиної громадянської позиції щодо місця меморіалу, процедур його визначення і тим більше форми близька до нуля. У такій ситуації будівництво іншого меморіалу стане темою, яку майбутнім політикам вигідніше буде уникати, аніж реалізовувати й наражати себе на критику», — пояснює Ігор Пошивайло.
Тим часом родичі Небесної сотні зауважують, що не проти самого проекту меморіалу, вони проти знищення нинішнього вигляду вулиці Інститутської. Що ж до проекту музею, то тут у них узагалі немає жодних претензій. Очевидно, що за таких умов потрібен пошук компромісного рішення. Проте, зважаючи на градус дискусії, навряд його віднайдуть швидко.