Як кажуть: «Не біжіть попереду потяга, бо задавить». Але чи розуміють це політики, які заявляють сьогодні про доцільність проведення дострокових місцевих виборів не наприкінці жовтня 2015 року, як визначено Конституцією України, а на цілих півроку раніше?
На моє переконання, такі пропозиції продиктовані бажанням деяких політичних сил скористатися своїм високим рейтингом, здобутим цього року, і на його хвилі завести побільше своїх прихильників у місцеві ради та на посади міських, селищних, сільських голів. Вочевидь, вони побоюються, що їхня діяльність упродовж наступного року в парламенті, а можливо, й на урядових посадах не додасть їм рейтингу, радше, навпаки, зіпсує його. Їхні політичні амбіції можна зрозуміти, якби не одна обставина.
Річ у тім, що всі політичні сили в Україні, які пройшли до ВР, обіцяли проведення децентралізації владних та фінансових повноважень задля того, щоб більшість питань, які виникають у житті рядового громадянина нашої країни, вирішувалися на рівні органу місцевого самоврядування. Йдеться не лише про благоустрій території проживання, про утримання й розвиток закладів середньої освіти та первинної медичної допомоги, а й про адміністративні послуги – різні дозволи та реєстрації – незалежно від того, муніципальні вони чи державні, які мають забезпечувати центри надання адміністративних послуг у кожній громаді. І ця реформа справді одна з ключових, яку необхідно терміново провести в Україні. Адже вона дасть змогу запустити процес розвитку нашої країни.
Проте з технічного погляду здійснити децентралізацію влади неможливо без адміністративно-територіальних перетворень. Тому що передавати такий обсяг повноважень і фінансів, який декларує затверджена Кабміном у квітні цього року Концепція реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади, сьогодні можна хіба що великим містам. У сільській місцевості немає суб’єктів, готових взяти на себе та ефективно виконувати такі повноваження. Саме тому перед запровадженням децентралізації влади треба сформувати адміністративно-територіальні одиниці, спроможні виконувати нові повноваження, – громади. Але це складно зробити без внесення змін до Конституції України.
Читайте також: Шанс на вбивство
Політики обіцяють зробити такі кроки назустріч реформам, про що свідчить проект коаліційної угоди нового парламенту. Попри це, дехто з них і далі говорить про дострокові місцеві вибори. Постає питання: а як можна поєднати одне з іншим?
За найшвидшим сценарієм розвитку подій внесення змін до Основного Закону можливе наприкінці весняної сесії. Для цього голосувати за відповідний проект доведеться вже на першій сесії Верховної Ради нового скликання (грудень – січень), тобто буквально через місяць. Тоді після висновку Конституційного Суду України на другій сесії можна буде ухвалити його в цілому. Після чого доцільно провести адміністративно-територіальну реформу, запровадивши на законодавчому рівні нову систему громад як територіальної основи для майбутніх органів місцевого самоврядування. А тоді виходити на вибори на новій територіальній основі в термін, визначений Конституцією, тобто наприкінці жовтня 2015-го.
Якщо територіально-адміністративна реформа та децентралізація не будуть проведені до місцевих виборів, доведеться їх відкласти ще на п’ять років – термін роботи новобраних місцевих рад.
Також варто наголосити, що місцеві вибори неможливо проводити за старим Законом «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Він, на мій погляд, дуже неякісний. Адже був ухвалений влітку 2010-го Партією регіонів та її сателітами і був покликаний забезпечити максимально сприятливий для Януковича та його команди результат на місцевих виборах у жовтні того самого року.
Одним із недоліків цього документа є гіпертрофована роль політичних партій. Адже він не передбачає можливості самовисування кандидатів у депутати місцевих рад. Тільки через політичні партії, які навіть не мають своїх осередків нижче від районного рівня. Водночас закон поєднує найгірші варіанти наявних виборчих систем: пропорційної із закритими списками й одномандатними мажоритарними округами. Окрім того, відкриває величезну кількість можливостей для задіяння адміністративного ресурсу, тиску влади та фальсифікацій результатів волевиявлення. Тому його слід змінити, ухваливши новий закон про місцеві вибори.
Читайте також: Як подолати дефіцит якісних кадрів у державному секторі
Такий пункт містить проект коаліційної угоди. Тому можна сказати, що новообрані народні депутати ставлять перед собою таке завдання. Однак серед них, як і серед експертів, немає консенсусу щодо виборчої системи, яку необхідно застосовувати на місцевих перегонах.
На мій погляд, найдоцільніше було б обирати депутатів міських, селищних, сільських рад за мажоритарною системою з багатомандатними округами. При цьому слід надати право висувати кандидатів політичним партіям і дозволити балотуватися самовисуванцям. Чому так? Тому що, на відміну від одномандатних, багатомандатні виборчі округи мінімізують адміністративний вплив на результати волевиявлення і не призводять до гострих конфронтацій серед виборців і кандидатів. Тому що перемагає не один претендент, для якого решта суперників стають ворогами. У новому законі можна передбачити, наприклад, три- або п’ятимандатні округи. Це означає, що перші три чи п’ять кандидатів, які набрали найбільшу кількість голосів, отримують депутатський мандат, що значно знижує градус напруження між конкурентами.
З районними та обласними радами ситуація складніша. Згідно з Конституцією України це органи місцевого самоврядування, які виражають спільні інтереси територіальних громад. А отже, вибори до них мали б проводитися через обрання представників цих громад. У минулому такий закон діяв в Україні. Згідно з ним вибори до зазначених органів проводилися за мажоритарною системою в багатомандатних округах. Тоді кожна громада на виборах районної ради чи кожен район на виборах обласної ради становили округ, від якого обиралися троє депутатів. На мій погляд, можна повернутися до такої моделі й сьогодні після втілення в життя адміністративно-територіальної реформи, яка усуне таке явище, як міста обласного значення.
Проте багато політиків хочуть ширше застосувати під час місцевих перегонів пропорційну систему для розвитку місцевих партійних осередків. Тому можна піти на компроміс: 50% обласних рад обирати, приміром, за пропорційною системою, але обов’язково з преференціями, а решту представництва громад залишити за мажоритарною багатомандатною системою.
Готуючи вибори сільських, селищних та міських голів, необхідно розуміти, що йдеться про кандидатів на посади одноособових органів публічної влади. Тому застосування мажоритарної системи відносної більшості, визначеної чинним законом, у цьому випадку є неприпустимим, бо призводить до низької легітимності обраних посадових осіб. Система відносної більшості може нормально функціонувати на виборах колегіальних органів. Адже там обирається один із десятків чи сотень майбутніх депутатів відповідної ради. Тому випадки невеликої переваги чи її відсутності на одному з округів не позначаються загалом на розстановці сил у колегіальному органі.
Читайте також: Реформатори на експорт
Коли ж ми говоримо про вибори одноособового органу, приміром міського голови, то перемога з відривом у кілька відсотків голосів породжує конфлікти в цілій громаді, підозри у фальсифікації результатів голосування та небажання значної частини виборців визнавати цього голову своїм обранцем. Як наслідок – намагання організувати відкликання новообраного міського голови, що не раз траплялося в багатьох населених пунктах України.
Вирішенням такої складної ситуації є перехід до двотурової системи на виборах сільських, селищних, міських голів або ж застосування системи, за якої того самого результату можна досягти в один тур у вигляді рейтингування виборцями в бюлетені претендентів на ці посади. Тобто нумерування їх за рівнем підтримки: перший, другий, третій. Тоді завдяки спеціальному підрахунку той самий результат, що й за двотурової системи, отримується в один тур.
Однак усе це реально зробити лише провівши вказані вище реформи та внісши зміни до виборчого законодавства. І з цим треба поспішати, а не з пришвидшенням проведення місцевих вборів. Тоді в політиків може з’явитися шанс наздогнати потяг, що від’їжджає…