Директорія проти Гетьмана

90 років тому повстання Директорії повалило режим Павла Скоропадсь­ко­го. Сам гетьман теж прийшов до влади внаслідок державного перевороту. Україні початку ХХ ст. так і не судилося обрати владу через вибори. В цій історії змішалися докупи патріотизм і жага влади, але кожен учасник був певний того, що саме він знає рецепт майбутнього процвітання України. Сумний результат боротьби загальновідомий – жодній із політичних сил не вдалося зберегти державну незалежність.

 

 

Середина вересня. В середовищі керівників українських лівих партій зріють настрої змінити гетьманську владу насильницьким шляхом.

 

5.10. Гетьман Павло Скоропадський зустрівся з керівництвом спілки українських лівих партій – «Українського національного союзу» (УНС) у справі створення нового уряду, до якого мали ввійти представники УНС.

 

9.10. У розмові з представником Збройних сил Півдня Росії полковником Неймірком гетьман зауважив, що він: «…всегда был сторонником федерации Украины с Россией… Вся предыдущая политика была вызвана необходимостью отпора большевикам… Пришло время единого руководства из Петербурга».

 

26.10. Есер (член Партії соціалістів-революціонерів) Микита Шаповал зустрівся з лідером Української на­ціональної партії Андрієм Макаренком у справі реалізації плану повалення гетьмана внаслідок повстання. Наступного дня очільник УНС Володимир Винниченко мав розмову з Шаповалом – ці двоє очолили підготовку заколоту.

 

Ніч проти 30.10. У помешканні Макаренка в Києві відбулася таємна нарада за присутністю господаря, Винниченка, Шаповала, командира гетьманського Корпусу залізничної охорони генерала Олександра Осе­цького, його підлеглих полковників Павленка та Хилобоченка, старшини Генерального штабу полковника Василя Тютюнника та представників Окремого загону січових стрільців (ОЗСС) – полковників Євгена Коновальця та Андрія Мельника. На зустрічі створено Оперативний штаб повстання на чолі з Осецьким та схвалено розпочати переговори з Окремим Чорноморським кошем та Запорізькою дивізією.

 

30.10. У Білій Церкві (де базувався ОЗСС) Стрілецька рада підтримала змовників, але висунула вимогу заочно включити до складу керів­ників повстання Симона Петлюру, який перебував у в’язниці за антигетьманський маніфест. За планом Оперативного штабу, рушійною силою заколоту призначили січовиків – вони мали наступати з Білої Церкви на Київ. Назустріч зі столиці мали вийти залізничники, і вже разом вони б захопили місто.

 

 

3.11. Революція в Німеччині.

 

УНС вирішує скликати 17 листопада конгрес лівих партій та переобрати владу мирним шляхом.

 

Гетьман зустрівся з отаманом Всевеликого війська Донського Петром Красновим і вони домовилися спільними зусиллями боротися з більшовиками.

 

6.11. До Києва прибули галицькі делегати Назарук та Микола Шухевич. Вони просили допомогти військом та спорядженням молодій Західно-Українській Народній Республіці |про повстання у Львові 1 листопада 1918 року читайте в Тижні №45|. Скоропадський погодився передати необхідне військове майно та надіслати січовиків. У ніч проти 7.11. у Білій Церкві відбулася Стрілецька рада разом із галицькими депутатами, які вмовляли своїх земляків допомогти ЗУНР. Більшість із присутніх відмовилися.

 

9.11. Німеччину проголошено республікою, імператор Вільгельм ІІ втік до Нідерландів.

 

11.11. Німеччина вийшла з війни. Гетьман оголосив воєнний стан на Чернігівщині, Київщині та Полтавщині.

12.11. Петлюру звільнено з в’язниці «під «слово честі», що він не буде складати змови проти гетьмана. Цього ж дня він зустрівся з Винниченком, який повідомив, що січовики вимагають визнати Петлюру командувачем повстанського війська. Петлюра від’їхав до Білої Церкви.

 

13.11. Рада Міністрів заборонила конгрес, оголошений УНС. У газеті «Голос Києва» надрукували наказ головнокомандувача Добровольчої армії генерала Антона Денікіна, що «…сего числа я вступил в командование всеми военными силами России. Все офицеры, находящиеся на территории России, объявляются мо­билизованными». Але це виявилося тільки вдалою провокацією.

 

У ніч проти 14.11 на таємній нараді УНС за головування Винниченка було відкинуто можливість мирно переобрати владу, затверджено план повстання та вирішено створити Директорію – тимчасовий виконавчий орган.

 

14.11. Оголошено «федеративну грамоту» гетьмана Скоропадського: «Перемир’я між Німеччиною і Державами Згоди (тобто Антантою – союзом Британії, Франції і Російської імперії – Тиждень) заключено. Най­кривавіша війна скінчилася, і перед народами всього світу стоїть складне завдання утворити основи нового життя… На інших принципах, федеративних, повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави… Конечною метою буде відновлення великої Росії…»

 

На знак протесту студенти Київського університету провели низку антиурядових мітингів. Гетьман негайно заборонив збори й маніфестації, закрив вищі школи та запровадив попередню цензуру воєнного часу.

 

15.11. Студенти Київського університету вийшли на демонстрацію, до якої під червоними прапорами приєдналися робітники. В центрі міста їх зустріли новостворені офіцерські дружини, що відкрили вогонь на ураження: 8 чоловік було вбито й 12 поранено.

 

Командир січовиків Коновалець відвідав Скоропадського й вимагав відкликати маніфест, скликати конгрес, який планував провести УНС, розформувати офіцерські дружини, перевести ОЗСС із Білої Церкви до Києва. У відповідь він гарантував докласти всіх зусиль для того, щоб конгрес не виступив проти гетьмана. Скоропадський відмовився.

 

Винниченко написав звернення від імені Директорії: «…Генерал російської служби П. Скоропадський, порозумівшись у квітні 1918 року з німецькими генералами… захопив владу на Україні й скасував Українську Народну Республіку… Сформовано новий Уряд із представників реакційних кляс, які мають творити єдину неділиму Росію… Отже, настав час залишити мирні заходи…»

 

Увечері з Києва до Білої Церкви прибули члени Директорії. Вночі за їх згодою Петлюра підписав Універсал, текст якого склав Назарук.

 

У Чернігові представники місцевого козацтва та Сірожупанної дивізії вирішили приєднатися до повстання.

 

З Бердичева до Білої Церкви потягом вирушила оперативна частина та гарматна батарея Окремого Чорноморського коша.

 

16.11. Особовому складу ОЗСС оголошено про початок повстання. Ввечері перший ешелон повстанців, перетворений на імпровізований панцерник, вирушив із Білої Церкви до Фастова.

 

 

17.11. З Білої Церкви вирушив другий ешелон, також перетворений на панцерник. Уночі на станцію «Васильків» прибули гетьманці. Під ранок «республіканське» військо захопило станцію «Мотовилівка».

 

18.11. Відбувся Мотовилівський бій, у якому «республіканці» розбили офіцерську дружину князя Святополка-Мірського та частини Сердюцької дивізії. Сердюки почали масово переходити на бік повсталих і – разом із січовиками – відбили нiчну атаку на залізничну станцію мешканців сіл Мотовилівка та Плісецьке, які мародерствували на полі бою.

 

Гетьман оголосив воєнний стан та мобілізацію, призначив головнокомандувачем генерала графа Келлєра. Залишки розбитих під Мотовилівкою гетьманців відступили на Васильків і Пост-Волинський (зараз – станція «Київ-Волинський» у столиці). Січовики вирушили через Глеваху на Васильків, а чорноморці зайняли села Плисецьке та Забір’я.

 

20.11. На Пост-Волинський прибули потяги з офіцерськими дружинами з Києва. Січовий панцерник зробив невдалу спробу захопити станцію. Республіканське військо почало зосереджуватися на станції «Боярка» та намагатися охопити гетьманців із флангів. Розпочалась облога Києва.

 

У ніч проти 23.11 у Києві розпочалося повстання, але виступ не набрав обертів і зазнав поразки.

 

25.11. Генерал Келлєр наказав розформувати частини, що взяли участь у повстанні: січовиків та чорноморців, а також 2-гу сотню Конвою пана гетьмана, 21-й піший Сквирський полк, 1-шу Стрілецьку пішу дивізію та 2-й Запорізький піший полк.

 

27.11. Генерал Келлєр висунув гетьманові Скоропадському ультиматум про надання йому диктаторських повноважень. Замість Келлєра головнокомандувачем призначено князя Долгорукого.

Директорія оголосила мобілізацію в республіканське військо.

 

1.12. На станції «Фастів» Директорія і делегація Державного Секретаріату ЗУНР підписали договір про майбутне об’єднання двох історичних областей України з метою утворення однієї держави.

 

2.12. Директорія та німецьке командування підписали умови перемир’я, згідно з яким наступ на Київ буде припинено до прибуття представників Антанти.

 

3.12. Створено Осадний корпус на чолі з Коновальцем. Директорія від’їхала до Вінниці.

 

8.12. Петлюра наказав республіканському війську на Правобережжі несподівано оточити німецькі гарнізони та роззброїти їх. Справа вдалася, й німецьке командування змушене знову розпочати переговори з Директорією про умови перемир’я.

 

13.12. У Козятині німці погодилися не перешкоджати захопленню Києва, але висунули умову – поставляти 10 потягів на добу для від’їзду окупаційного війська до Німеччини. Домовилися про паролі: для німців «Es lebe Petlura!» («Хай живе Петлюра!»), для республіканців: пароль – «Революція», відгук – «Республіка».

 

У ніч проти 14.12. У Києві знову розпочалося повстання.

 

14.12. Республіканське військо перейшло в атаку й через Борщагівку, Солом’янку та Куренівку ввійшло в місто. Гетьман Скоропадський зрікся влади, уряд передав повноваження Міській Думі та Міській Управі, генерал Долгоруков видав наказ про припинення опору й негайну демобілізацію.

 

18.12. До Києва прибула Директорія.