Результати цьогорічного саміту НАТО у Чикаго можуть мати довгострокові наслідки як для цілого світу, так і того геополітичного регіону, до якого належить Україна. Цілком очевидним стало те, що остання стрімко ізолюється та втрачає свої передові позиції партнера Альянсу, що їх на себе перебирає Грузія. Ще одним приводом для хвилювання світової спільноти стало рішення про виведення миротворчих сил з Афганістану до грудня 2014 року, яке ставить питання майбутнього миру та стабільності в серці Центральної Азії, посилення наркотрафіку та «експорту» ісламізму з цієї країни. Про це Тиждень спілкувався з директором Інституту Кеннана Блером Рублом.
У.Т.: – Яку роль Східна Європа та Україна відіграють сьогодні у міжнародній політиці офіційного Вашингтона? Чи щось змінилося щодо цього питання останнім часом? Чи залежатиме доля цього питання від того, хто переможе на президентських виборах у США восени цього року? Якщо так, то на які зміни можна очікувати?
– Так, відмінність у стилях та персоналіях є. Міт Ромні вже оголосив Росію ворогом номер один для США. Все це правда, і реальні відмінності є. Проте насправді, якщо повернутися назад, і подивитися на заяви президента Барака Обами щодо закордонної політики, то його політичний стиль мало в чім відрізняється від стилю Буша. Президент Обама останніми роками був навіть агресивнішим у питанні антитерористичної війни, ніж до нього Буш. Причина у тому, що закордонна політика у США має дуже обмежений ступінь свободи. Риторика і тон може змінитися, проте на 80% відсотків політика лишиться такою, якою вона була до того.
Якщо Ромні переможе, певно, що зміниться тональність закордонної політики, і можливо, що Україні почнуть приділяти більше уваги, тому що у Республіканській партії є доволі людей, які переймаються Україною. Проте йдеться про відмінність у акцентах, а не про фундаментальне зрушення у питаннях міжнародної політики. Американські національні інтереси, добре це, чи погано, вже є усталеними. Найбільшими викликами, які постають перед США, є питання Китаю, що робити з Іраном, як закінчиться Арабська весна… Інтерес до справ у Європі звужується. найголовніше питання, яким переймається офіційний Вашингтон щодо Європи, це євро. Насправді глибокі зміни, які можуть статися у міжнародній політиці США, знаходяться далеко від Європи.
Читайте також: Росія шукає нові підходи до НАТО?
У.Т.: – Одним з широко обговорюваних результатів цьогорічного саміту НАТО в Чикаго стало рішення про виведення миротворчого контингенту Альянсу з Афганістану до грудня 2014 року. Чи насправді миротворча місія до цієї країни вичерпала себе? Чи може впровадження концепції «раціональної оборони» спричинити наступну вагому дестабілізацію миру в цьому регіоні?
– Я пам’ятаю, що коли американці вводили свої війська до Афганістану, один мій російський друг сказав, що це величезна помилка. Впевнений, що американці здебільшого зі мною не погодяться, але існує консенсус щодо того, що США і НАТО не можуть стабілізувати ситуацію в Афганістані. 8 чи 10 років досить для того, щоб сказати, що ми не можемо тут нічого вдіяти, та піти. Ця країна не варта того, щоб витрачати ресурси, втрачати життя та йти на важкі геополітичні компроміси. Американці хочуть припинити цю війну. Для США дуже важко підтримувати свою військову присутність на такому рівні, як це було досі. Як на мене, можна передбачити, що ситуація в Афганістані дестабілізується і заново постане низка проблем. Однією з причин, чому США хочуть вивести війська з цієї країни, є реальне розуміння того, що в майбутньому може статися набагато серйозніший конфлікт з Іраном. Американські військові вже вдосталь навоювалися у двох війнах і втомилися. Симптом цього – більша ставка на автоматизовану зброю, яка не вимагає прямої присутності людини, та реальний страх того, що ціна Афганістану може бути зависокою. Наслідки виведення миротворців будуть. Одним з них є існування Талібан, проте це те з чим доведеться жити. І увесь світ має цим перейматися.
Читайте також: Талібаністан – можливе вирішення проблеми Афганістану
У.Т.: – Останній саміт НАТО показав, що Україна втрачає свою роль передового партнера цієї інституції. Якщо у 1994 році Україна була одним з п’яти провідних партнерів Альянсу, то сьогодні її серед них немає. Дехто називає таку ситуацію опредметненням «м’якої ізоляції», спричинену порушенням демократичних прав та свобод в Україні…
Специфіка цього питання полягає в тому, що НАТО прийнято вважати союзом демократичних держав. Як на мене, загальна оцінка, яку в столицях НАТО дають Україні, є такою, що це недемократична країна. Щодо України виникає багато гніву зі сторони МВФ та інших структур через недотримання законів, корупцію. Загальне ставлення є таким, що Україна не належить до НАТО. Виключення зі складу пріоритетних партнерів є сигналом, що Україна стала ізольованішою, ніж була до цього.
У.Т.: – Як ви оцінюєте шанси Грузії вступити до НАТО за умови, що вона виконає вимогу поновити свою територіальну цілісність, зокрема поверне Південну Осетію та Абхазію?
– Я не думаю, що американці насправді проливатимуть власну кров заради Грузії. Як на мене, політична ситуація у цій країні нині є надто нестабільною. Мої особисті погляд є такими, що Грузія ще неготова бути в НАТО. Я також підозрюю, що є ціла низка країн-членів НАТО, які сумніваються у тому, чи потрібно включати Грузію до Альянсу. Отже, не думаю, що йдеться про реалістичну перспективу. Вагомішим питанням нині є те, чи обговорюють у Вашингтоні, хто має бути в НАТО? Чи має організація вже не бути суто північноатлантичним альянсом? Чи мають до неї приєднатися Австралія та Нова Зеландія? Це живі дебати, тому що зрозуміло, що НАТО втратив свою первинну місію, і або буде віднайдено нову, або він зникне. Можливо, це має бути військовий альянс демократичних країн, включно з Індією та ПАР. Ось що насправді змінить структуру міжнародних відносин. Не впевнений, як далеко це може зайти, проте це відбиває реальність, що НАТО вичерпало себе. Звичайно, існує можливість того, що знову буде створено декілька військових блоків, наприклад, демократичних і недемократичних країн. Саме тому, як на мене, НАТО блискуче справився зі своєю місією, і її завдання вичерпано. Цілком можливо, що якби не сталося подій 11 вересня 2001 року, Альянс був би зовсім іншою організацією, і можливо, перестав би функціонувати ще до нашого часу. Великою помилкою було б створювати організацію, яка окрім оборони демократичних країн мала би займатися ще чимось. Якщо ж розглядати цю інституцію як організацію, яка має протидіяти Талібану, це вносить свої корективи, якою далі в майбутньому мають бути її структура та завдання.
Читайте також: Ексклюзивне інтерв'ю з віце-прем’єр-міністром і міністром із питань європейської та євроатлантичної інтеграції Грузії
Біографічна нота
Блер Рубл є директором Інституту Кеннана, а також програмним директором порівняльних урбаністичних студій Міжнародного центру Вудро Вільсона. У 1974-1977 роках отримав ступінь магістра та доктора філософії у галузі політології Університету Торонто. Також працював у Дослідницькій раді Нью-Йорка з соціальних питань а також у Національній раді з радянських та східноєвропейських досліджень у Вашингтоні. Автор шести монографічних досліджень, експерт із питань урбаністики та політичних процесів в Україні, Росії та Євразії.
Інститут Кеннана був заснований в грудні 1974 року як підрозділ Міжнародного центр підтримки науковців імені Вудро Вілсона і названий на честь Джорджа Кеннана Старшого, відомого американського мандрівника, публіциста. Метою діяльності Інституту є поглиблення знань американців про Росію та Україну, а також сприяння розвиткові науки в цих країнах.