12 травня теперішній голова ОБСЄ, президент Швейцарії Дідьє Буркгальтер призначив відомого німецького дипломата Вольфґанґа Ішинґера представником ОБСЄ та співмодератором круглих столів національної єдності в Україні. Із різних боків миттю посипалися найпозитивніші оцінки. Звісно, це не дивує, адже Ішинґер, як зазначають багато видань та експертів, – «найкраще, що могла дати німецька дипломатія»: в нього є досвід участі чи не в найскладніших європейських перемовах, пов’язаних із врегулюванням конфлікту в Югославії.
«Він проводив переговори щодо укладання мирної угоди в Боснії, був посередником під час війни в Косові, працював у команді генерального секретаря ООН і міністра закордонних справ, рекордсмена на цій посаді Ґеншера. Обіймав посаду посла в Лондоні й Вашингтоні, багато років очолює Мюнхенську безпекову конференцію, найважливішу зустріч із питань зовнішньої політики та політики оборони. Таким чином, Вольфґанґ Ішинґер є справді «передовим дипломатом», – таку характеристику дає йому німецький канал ARD.
Зокрема, відразу ж активно підтримав призначення представником ОБСЄ на переговорах в Україні посла Ішинґера і директор Інституту Брукінґса Строуб Телботт, який охарактеризував його як «проникливого дипломата, що має великий досвід роботи із країнами колишнього СРСР».
Читайте також: Андрій Ілларіонов: «Нова світова війна уже почалася»
Важливо також, що Ішинґер був послом у США, а перший день його роботи, як сам він зазначав у одному з інтерв’ю, припав на 11 вересня 2001 року. Він не боїться бути критичним, як до США й безпосередньо до Барака Обами, так і до своєї країни, ну і, звісно ж, до Владіміра Путіна. Так, коли з’явилася можливість введення військ США до Сирії, цей дипломат став одним із найзапекліших критиків такого рішення, порівнявши можливі наслідки від інтервенції з тими, які мало бомбардування НАТО боснійських сербів після різанини в Сараєві 1995-го.
В одному з інтерв’ю, даних після анексії Криму Росією, він, як і більшість представників дипломатії ФРН, зазначає, що суворіші санкції не є обов’язковими, хоч і додає, що не варто перебільшувати німецько-російські торговельні зв’язки. «3% німецького експорту йде до Росії. Тож, навіть якщо нам доведеться застосувати жорсткіші санкції до Росії, Німеччина надзвичайно не постраждає», – зазначає він.
Відразу впадає в око, що Ішинґер багато працював у переговорах стосовно залагодження конфлікту в колишній Югославії. Такий досвід указує на те, що він справді дуже досвідчений дипломат, однак і насторожує. Причина в тому, що російська пропаганда у вигляді експертів та політиків, а також медіа насаджують як у себе, так і на Заході дискурс, згідно з яким нинішня ситуація в Україні є продовженням балканського конфлікту або ж ідентична югославській. У коментарі Тижню сам посол заперечив такому агітпропові: «Не порівнюймо непорівнюваного. Це інше суспільство. Інша велика країна. Одна з найважливіших європейських. А Югославія, яка складалася з різних частин, то зовсім інше. Вона була клаптиковою державою, а це (Україна. – Ред.) єдина, велика, важлива країна. Вагаюся, чи приміряти одну до одної ці ситуації. Обидві країни перебувають у кризовому стані. Ми намагаємося запропонувати певний рівень підтримки й допомогти ззовні. Це, мабуть, і є те, що зіставляти ще можна», – вважає дипломат.
Читайте також: Шимон Панек: «Путін використовує страх як інструмент мобілізації людей, схожим чином це робив у Югославії Милошевич»
Із вуст деяких навіть західних політиків та в частині європейських медіа, як-от у французькому Slate звучить думка, що сепаратисти також мають сісти за стіл переговорів. Однак українська влада проти цього. Її позиція видається цілком зрозумілою, але, очевидно, що не для всіх на Заході. Хоча «інша» сторона під час круглих столів, звісно, присутня, як, наприклад, під час харківського, де був голова Луганської обласної ради Валерій Голенко, який намагався довести, що під час псевдореферендуму 11 травня на Луганщині сепаратистів підтримали саме стільки людей, скільки вони й оголосили.
Посол Ішинґер зазначив Тижню, що цілком розуміє рішення керівництва у Києві. «Представники українського уряду можуть вважати абсолютно неприйнятним сідати за стіл переговорів із людьми, що кидають виклик системі врядування, яку має їхня країна. Присягнувши на Конституції, ви не можете вести перемовини з персонами, які вважають, що ця держава, котра існує, не є тією, якої їм хотілося б. Я навіть думаю, що представники уряду, мабуть, порушували б Основний Закон, якби вдалися до такого».
Посол Ішинґер, як він сам не раз наголошував, в українському діалозі має насамперед дорадчу роль і «намагається забезпечувати якомога більшу інклюзивність цих переговорів, щоб було представлено якомога більше різних сторін», тож він не декларує свого бачення політичного устрою України, хоча дебати вважає необхідною складовою співіснування в будь-якій державі. «Дискусія про відносини між центром та регіонами – це те, що трапляється в моїй країні та в деяких інших упродовж десятиліть та століть. Тому я ціную цю дискусію. Підтримую її, проте вирішувати, яку саме форму повинна мати Україна, мусять самі українці. Я тут не для того, щоб давати рецепти. Є багато розумних громадян вашої держави, які точно знають, чого хочуть», – зазначив він Тижню.
Рятівна дипломатія?
Нинішні круглі столи національної єдності організовані за зразком проведених наприкінці 1980-х – на початку 1990-х у Східній Європі, зокрема в Польщі, проте чи можуть вони стати бодай настільки само ефективними?
Поки що їх результат бачиться надто незначним, а крім того, таїть певні небезпеки. Німецький політолог Андреас Умланд у коментарі Тижню висловив думку, що ті зустрічі видають протистояння на Сході за внутрішнє українське, хоча це не відповідає дійсності: «Основним гравцем є Росія, а вона не бере участі в круглому столі. Отже, бачимо намагання подати конфлікт в Україні як внутрішній, хоча насправді він спровокований ззовні. Круглий стіл, звісно, здатен мати позитивні наслідки, адже різні люди розмовляють між собою і можуть знайти краще порозуміння між різними частинами України.
Читайте також: Меморандум колаборантів
Але водночас він просуває цю російську позицію, мовляв, Україна має серйозні внутрішні проблеми, які треба вирішити, що неправильно в контексті сепаратистського напруження», – вважає експерт. Отже, ті круглі столи разом із «Меморандумом миру і злагоди», який запропонував Вадим Новинський і ухвалила Верховна Рада, можуть цілком перевернути бачення сепаратизму й тероризму на Сході України: немовби він не підбурений Росією, а базується на внутрішніх проблемах країни. Така риторика теж спростить життя ЄС, бо зайве буде вигадувати причини для незастосування нових санкцій або уникання тиску на агресора в цьому конфлікті, та й Росію задовольнить таке рішення.
На думку Умланда, лише дипломатією теперішній конфлікт вирішити неможливо. «Повинен бути ще й певний тиск. Ми вже маємо Женевські угоди, але це не змусило Росію переглянути власні інтереси», – вважає він. Щодо РФ, то в одному з коментарів Вольфґанґ Ішинґер зазначав, що ту було запрошено. Проте, як видно, з боку Росії немає великого інтересу, і це ще раз свідчить: Кремль не має наміру якось коригувати свою агресивну політику щодо України.
Круглі столи – частина дорожньої карти ОБСЄ з урегулювання конфлікту в Україні (до неї входять також роззброєння, утримування від жорстокості й вибори). Захід вбачає в цих зустрічах рятівну соломинку. Та поки в них не фігуруватиме російська сторона, для впливу на яку будуть серйозні важелі, вони ризикують перетворитися для України на додатковий тягар.