Дині для всіх

Економічні міркування в іранській політиці відігравали колись дуже незначну роль. Знаменита фраза вождя революції 1979 року аято­­ли Хомейні звучить так: «Ми повстали не заради дешевших кавунів». Десятки років консервативні ідеологи ганялися за утопією, незважаючи на ціну, а ліберали прагнули політичних реформ.

В останні роки все змінилося. Впродовж торішніх виборів дебати точилися навколо підтримки економіки. Переміг Ругані, бо в ньому бачили кандидата, який це зможе зробити. Раніше консерватори виступали проти торгівлі, що відповідало автаркічному і соціалістичному духові революції. Зараз навіть верховний лідер визнає глобалізований капіталізм. На запитан­­ня «чому», один із високопосадовців зі сміхом відповідає: «Мій син навчається у школі, нещодавно був кандидатом на виборах президента класу. Я був упевнений у його перемозі, бо він популярний серед школярів, вміє добре говорити, і все ж син програв. Я не міг у це повірити. Коли ж запитав, що основним було у його кампанії, син сказав: «Справедливість і гідність». А в твого суперника  поцікавився я? Відповідь була такою: «Він пообіцяв класові кращі сніданки і довші перерви».

Сьогодні рівень життя іранців набагато вищий, ніж навіть покоління тому, але останні три роки видалися важкими. Підприємці і споживачі потерпають від наслідків жорсткіших санкцій, накладених 2011 року. «На вулицях стало помітно менше людей із господарськими сумками», – розповідає тегеранський банкір. – Мій сантехнік, у якого роботи завжди хоч відбавляй, тепер зазвичай чекає півтижня на першого клієнта». Торговці на базарі у місті Казвін повідомляють про зниження доходів на 50–75%. Продавець помідорів вважає, що за 25 остан­­ніх років це найважчий період. Крам­­ниці відкриваються пізні­­ше, влас­­ники яких займаються перекладанням товарів із місця на місце. «Базарній торгівлі прий­­шов кінець, – стверджує один із покупців. – І мені соромно, що я вже не можу дозволити собі купувати ті самі продукти, що й колись. Не можу запросити додому гостей».

Економіка Ірану третя за обсягом і найбільш зріла на Близькому Сході. Вона має велику промислову базу, освічені кадри і сектор послуг, який у 2012-му займав 52% усього господарства. Проте цього року, за даними Центрального банку, ВВП знизився на 5,8%, а минулого – ще на 2%. Неофіційна статистика ще гірша.

Читайте також: Іран на порозі Культурної революції

Протягом попереднього десятиліття економіка зростала в середньому на 5,1% щороку. Коли ж вона обвалилася, інфляція у певний момент підскочила більше ніж на 50%, а заробітна платня за нею не встигала. За реальними показниками у приватному секторі зарплати впали на 35–40%, а у державному – до 50%. Щонайменше половина населення постраждала від катастрофічної втрати доходів. За один тиждень жовтня 2012 року іранська валюта знецінилася відносно долара на чорному ринку на 40%, що викликало паніку. Мінімальне зниження курсу ріала становило 75%. Безробіття зростало шаленими темпами. Із промислових джерел відомо, що сектор виробництва автомобілів, який становив 10% ВВП і забезпечував працевлаштуванням 1 млн осіб, зменшився приблизно на 70%. Завод Mercedes у Табрізі, який кілька років тому випускав 80 двигунів за день, зараз випускає лише два.

Усе це викликало сплеск народного невдоволення. Як колишні революціонери, лідери держави добре усвідомлювали небезпеку, але їм було важко відреагувати, оскільки фінансів не було. У минулому, завдяки щедрим потокам нафтодоларів, уряд завжди міг створювати нові робочі місця, забезпечувати бідних продовольством, надавати фінансову допомогу банкам, субсидії промисловості, зрештою, задобрювати критиків. Але зараз, уперше за десятиріччя, скарбниця порожня, а бюджет дефіцитний. За оцінками американського уряду, сьогодні іранська економіка впала на 25% у порівнянні з динамікою зростання до 2012-го.

Безпосередньою причиною такого різкого падіння стало впровадження Заходом одного з найсуворіших режимів санкцій за всю історію, який мав на меті змусити Іран зупинити свою програму створення ядерної зб­­рої. Майже наступного дня основні європейські клієнти Ірану перестали купувати нафту. Уряд США заборонив проведення платежів у доларах, більшість із яких проходили через американську фінансову систе­­му, як для Центрального банку Ірану, так і для будь-яких інших партнерів. Державні активи Іра­­ну за кордоном було заморожено, а санкції застосовано безпосередньо до сотень компаній, пов’язаних із державою. Експорт нафти, який у 2011 році становив майже 2,5 млн барелів на день, скоротився щонайменше наполовину. Стало неможливо отримати імпортне промислове обладнання, збільшилось безробіття і посилилась інфляція.

Деякі країни за межами західного світу не зважають на санкції і надалі торгують з Іраном. Іранський уряд намагається розраховуватися з ними золотом і закриває очі на контра­банду, прибутки від якої зумовили будівельний бум. Важко оцінити, у якому стані торгівля, але санкції, очевидно, вплинули на неї серйозно.

У дебатах із приводу їхньої ефективності з’явилися дуже дивні партнери. І західні, й іранські консерватори заявляють, що зниження рівня життя в країні відбувається виключно через санкції. Захід таким чином заявляє про свою політичну перемогу, а іранці звинувачують ворогів у всіх лихах, в яких частково винні самі.

Чорна діра з нафтою

Економіка Ірану така неефективна, корумпована і роздута, що почала обвалюватись ще до санкцій. Майже всі іранці отримують грошову допомогу для бідних у формі переказів. Минулого року держава витратила $100 млрд на субсидії, а це чверть ВВП. Донедавна дизельне пальне коштувало два американські центи за літр. Туреччина, приблизно з такою самою кількістю населення і більш розвиненою промисловістю споживає майже на 60% менше палива. Іранські державні установи мають надзвичайно роздуті штати. Міністерство нафтової промисловості збільшило кількість своїх працівників зі 100 тис. у 2005 році до 260 тис. сьогодні. Багато чиновників зловживають службовим становищем. Організація Transparency International зараховує Іран до «дуже корумпованих» країн за своєю шкалою. Серед тамтешніх чиновників вважається нормальною практикою використовувати державні кош­­ти для інвестицій у нерухомість за кордоном. За словами одного високопоставленого спостеріга­­ча, «політика заважає робити гроші». Державні слідчі вже попереджали, що, якби став відомим весь розмах політичної корупції, це могло б викликати «соціальне потрясіння». Кількі­­сть імпортерів автомобілів класу «люкс» зросла вп’ятеро з 2011 по 2013 рік, а продажі скромних автівок вітчизняного виробництва впали наполовину.

Читайте також: Чи здатні санкції Заходу підштовхнути Іран до революції?

Нецільове використання кош­­тів у гігантських масштабах шкодить приватному сектору. На ньо­­го припадає лише бли­зько чверті загального доходу компаній у країні, оскільки чимала кількість балансує на грані банкрутства. Офіційна статистика проблемних кредитів (18%), можливо, ду­же занижена. «Брак інвестиційного капіталу – найбільша проблема Ірану. Щороку нам бракує $300–400 млрд», – стверджує економіст Лайлаз. Із 2006 року інвестиції у промисловість зменшуються близько на 10–15% за рік.

Банківський сектор не працює нормально. Банки кредитують майже винятково державні компанії. Дрібний і середній бізнес доступу до позик не має. Дорожнеча фінансових послуг інко­­ли підказує винахідливі рішен­­­ня. Наприклад, здавачі житла беруть позики у наймачів за рахунок орендної плати, віддаючи помешкання під заставу.

Управління іранською економікою було нікудишнім відразу після революції, але коли при владі опинився попередник Ругані Агмадінеджад, справи пішли дедалі гірше. За вісім років його президентства доходи від продажу нафти зросли біль­­ше, ніж утричі, завдяки різкому підвищенню ціни, і державна скарбниця отримала більше грошей, ніж за попереднє століття, – сукупно $800 млрд. Він витратив їх усі, щедро вливаючи величезні суми в будівельні проекти. У центрах провінцій повиростали непотрібні мости й об’їзні дороги. Розрекламований житловий проект «Мехр» завершив­­ся тим, що по всій країні з’я­ви­лося 200 тис. квартир, до яких не підведено воду, газ або каналізацію, і більшість із них стоять порожні.

Теоретично деякі з підходів Агмадінеджада були цілком розумні. Він намагався підтримати приватний сектор за рахунок продажу державних активів. Дев’ять із десяти найбільших компаній на тегеранській фондовій біржі були зареєстровані за минуле десятиріччя. Але прав­­­ління компаній і акціонерів вже давно відростило зуби. Директори дедалі частіше вимагають належної звітності, а щорічні загальні збори бувають дуже напруженими. Недавно директор страхової компанії Asia Insurance почув від акціонера: «Навіть віслюк зміг би краще керувати цією фірмою».

Програма приватизації надалі вимагає покращень. Більші­­сть акцій регулярно продавалися компаніям, близьким до дер­­жав­­ного сектору, зокрема пен­­сійним фондам, які у деяких випадках отримували свої акції замість коштів, що заборгувала держава. Хоча продажі активів були відкриті для всіх, іранським приватним інвесторам не вистачало капіталу, щоб купувати великі пакети акцій, а іноземців відлякували санкції. Аналітики говорять про появу напівприватного сектору.

Девальвації зробили деякі сектори економіки конкурентоспроможнішими. Багато років іранські товари в Іраку були дорогими через переоцінену іранську валюту. Коли санкції вик­ликали обвал ріала, іранські продукти майже за день стали дешевші, ніж у сусідніх промислових країнах на зразок Туреччини. Санкції відлякують конкурентів від внутрішнього іранського ринку; уперше за десятиріччя іранські крамниці і супермаркети заповнили вітчизняні товари.

Принади самодостатності

Крім незадовільного господарювання, іранський уряд ще й не­обачно підсилив ефект від санкцій двома іншими способами. По-перше, десятиріччями зберігалися надто низькі податки, через що країна потрапила в залежність від доходів з продажу нафти. А тепер потрібно скорочувати видатки і водночас піднімати податки. По-друге, опинившись при владі десять років тому, Агмадінеджад відійшов від традиційної політики Ірану: економічної автаркії, або майже цілковитої самодостатності. При першій-ліпшій нагоді пришвидшити зростання новий президент знизив тарифи і започаткував нові торговельні відносини. Ця політика була дуже успішною, але зробила Іран набагато вразливішим, коли почалися санкції.

Читайте також: Іран потрапляє у дедалі більшу залежність від Китаю

Уряд міг би це передбачити. Як писав міністр закордонних справ Ірану Заріф у своїй статті, що вийшла кілька місяців тому у західному політичному журналі: «Сучасний глобалізаційний процес, як би його не тлумачили і не визначали, хвалили чи зневажали, ліг неминучим тягарем на зовнішню політику всіх держав – великих і малих – незалежно від рівня їхнього розвитку… Сьогодні більшість національних держав, незважаючи на розмір, могутність, впливовість чи інші якості, усвідомлюють, що ізоляціонізм – добровільний чи нав’язаний – це і не чеснота, і не перевага». Вражає не стільки настрій стат­­ті, скільки її джерело. Іран зрозумів, що потрапив під потрійний удар, завданий залежністю від нафти, санкціями і неефективністю, яку прикривали роки бездумної державної фінансової політики.

У свій перший рік на посаді Ругані зміг стабілізувати економіку. Курс національної валюти вирівнявся, зросло позитивне сальдо торговельного балансу. Інфляція зменшилася з 45% до 15%. Президентська команда кваліфікованих технократів очікує, що цього року економіка знову почне зростати, можливо, на 1,5%. Скорочення субсидій поліпшило державні фінанси, хоча ціни на пальне миттєво підскочили на 75%.

Проте попереду ще довгий шлях. Більшість цін на енергоносії і далі субсидує держава; бензин усе ще коштує всього 28 центів за літр. Рівень безробіття вперто не бажає знижуватися. Для пришвидшення зростання потрібні нові реформи. Експерти вважають, що вони повинні запровадити скорочення грошових виплат незабезпеченим, обмежити щедрі соціальні дотації, знизити субсидії для промисловості і звільнити сотні тисяч державних службовців.

У минулому іранці переживали й більші труднощі. Американські санкції 1980-х спричинили дефіцит пального і продовольства. Поки що іранці не голодують, а економіка далека від колапсу. Але на віддалену перспективу чимось доведеться пожертвувати. Реформи неминучі, та якщо Ругані вдасться домовитися із Заходом про по­м’якшення санкцій, вони могли б минути легше і не так болісно.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com