Є ідеал, а є практика. В ідеалі стосунки християнської церкви з державою визначаються одним ключовим епізодом із життя Спасителя: коли провокатор намагався «підловити» Його на нелояльності до тогочасної влади, Ісус, як відомо, закликав фарисея віддати кесареві кесареве й тим нібито закрив питання раз і назавжди. На практиці ж ситуацію, коли церква демонстративно дистанціюється від політики, можна вважати рідкісним винятком.
Може, й не хотілося б, але доведеться повернутися до тексту, який наробив чимало галасу понад місяць тому, хоча це лишень шматочок із ток-шоу Алєксєя Вєнєдіктова, головного редактора радіостанції «Эхо Москвы». Ідеться про його зустріч із митрополитом Одеським та Ізмаїльським Агафангелом. Далі цитата з Вєнєдіктова:
«Это удивительный человек, фантастический… Сейчас в Одесской области он возглавил «Партию регионов имени Януковича»… Он обрушивается на слабость президента Януковича со словами, что президент должен вести более жесткую политику по отношению к «оранжевым», должен выполнять свои предвыборные обещания. «Наша общая родина – СССР»… – дословно с его разрешения передаю. Он очень прямой, жесткий, абсолютно уверен, что вся «оранжевая зараза» финансируется из-за рубежа… Говорит: есть патриарх в Киеве, а я здешний патриарх… Я понял, что правее него только стенка. А это важно, потому что он очень авторитетный человек. Вот если он выведет людей на площадь – он выведет, по любому вопросу. Его побаиваются и президент, и губернатор. Это человек с несгибаемыми принципами и с огромной харизмой… Думаю, что победа Партии регионов в Одесской области абсолютно точно и его заслуга… Он говорит: «Куда нам в Европу, какой Евросоюз? – это все фашисты»… Я спрашиваю: «Это можно рассказать?» – «Да, говори». Причем он не маргинал – это важно понять… Рассказывали, что когда… подходили к нему прихожане за благословением, он спрашивал: «За кого голосовал? За Ющенко? Пошел без благословения. Скажи спасибо, что не прокляну».
Одеська єпархія негайно спростувала виступ Вєнєдіктова у тій частині, де владика погрожує анафемою заблудлим помаранчевим парафіянам, але не всі забули інцидент, коли роки зо два тому за цілком безвинну газетну статтю про церковні прибутки той самий ієрарх наказав підлеглим молитися, «чтобы Господь вразумил скорбью и болезнями» нахабних журналістів. «Скорбью и болезнями» – тут не до жартів!
Повернутися до, без перебільшення, одіозних висловлювань та їх автора змушує одна загадкова подія – Помісний собор УПЦ МП, котрий породив більше запитань, аніж відповідей. Якою нагальною потребою було викликане його проведення, в чому доленосність нібито цілком пересічних рішень? Більшість спостерігачів погоджуються, що сенсу треба шукати в боротьбі різних сил усередині самої церкви – боротьбі, яка точиться переважно під ковдрою. Один табір волів би довести до логічного кінця автономію УПЦ, себто аж до повної автокефалії, другий, навпаки, прагне якомога тіснішої взаємодії з московським патріаршим престолом, якраз у дусі цитованого вище архіпастиря. Жоден наразі не переміг.
Іронія ситуації саме в тому, що в Москві під егідою РПЦ нещодавно відбувся не менш загадковий захід: XV Всесвітній російський народний собор «Базові цінності – основа єдності народів», на якому мало не основним (принаймні найгучнішим) пунктом обговорення була… протидія содомії. А в Україні серед промоутерів возз’єднання в «Русском мірє» є, за дивним збігом обставин, ті церковні діячі, які не лише закликають back in the USSR, а й бувають ностальгійно згадані в інтернеті в цілком певних контекстах… на численних гей-форумах.
Маю спеціально підкреслити: приватне життя, зокрема й статева орієнтація, – це особиста й недоторканна справа кожної людини (чи принаймні її духівника), а належність до гомосексуальної спільноти ні в якому разі не є чимось ганебним. Крім того, завжди можна припустити, що такі плітки – результат цілеспрямованих провокацій, спецоперацій тощо. А все ж таки дві речі треба пам’ятати:
– «один раз збрехав – хто тобі повірить», Одеса й Донецьк – надто великі центри, аби нехтувати кількістю тих, хто так чи так опиняється в курсі інтимних пригод публічних осіб;
публічна особа, тим більше духовна, не може припускати навіть натяку на те, що її політична позиція – наслідок уразливості, керованості під впливом компромату. Приватне життя не мусить ставати гачком. Дружина кесаря має бути понад підозрами.