Стовп чорно-білого диму здіймається над лісом. Раз на кілька секунд повітря двигтить від потужних вибухів десь за деревами. Небо затягнуте сірими осінніми хмарами. На перший погляд. Якщо придивитися уважніше, то можна помітити, що вони перемішуються із кіптявою з військових складів. Автомобіль мчить начебто закритою для проїзду дорогою до міста Ічня на Чернігівщині, яке за одну ніч стало головною темою українських новин.
«Для мене робота почалася, коли в хаті винесло вікно. Я сказав дружині, щоб вона збиралася, забирала дитину та їхала подалі від міста. Пообіцяв, що наздожену її. Насправді я трохи збрехав: мусив допомагати іншим», — згадує події тієї ночі місцевий активіст, волонтер Євген Зінич. «Ми почали зідзвонюватися з хлопцями, треба було організувати евакуацію людей. Скоординувалися з приватними перевізниками, які за 40 хв уже під’їхали до міської ради. Тут збиралися люди, і їх розвозили навколишніми селами, на безпечну відстань. Потім була друга хвиля евакуації — це або старенькі, або люди, які не могли самотужки пересуватися. Ми допомагали їм. А взагалі бувало й так, що нам телефонували знайомі та просили перевірити, чи їх родичів вивезли», — продовжує він.
Читайте також: Вибухи й безкарність
Ми стоїмо саме навпроти міськради. Біля нас пихкотить польова кухня, яку місцеві притягли з адмінбудівлі. Навколо гріються люди: тут і поліція, і рятувальники, і Національна гвардія. Розливають гарячий чай. «Очікувано, що до нас мало приїхати багато людей. Тож ми думали, де всіх їх розмістити. Самі розумієте, не всюди було безпечно. Плюс треба було організувати харчування. Ми знали, що в міськраді є законсервована польова кухня, але від приміщення, у якому вона стояла, не було ключів. Ну бо всі наші чиновники швидко повтікали. Тож щоб її забрати, двері довелося виламувати», — розповідає Євген.
Ічня зустрічає порожніми вулицями, закритими магазинами й спецтехнікою на дорогах. Біля місцевої будівлі Держслужби з надзвичайних ситуацій стоїть із десяток різних автомобілів: тут і пожежники, і вибухотехнічна служба. Чоловіки перебалакуються між собою, жартують. Кажуть, не місцеві: «Ми приїхали із Сумської області, з Ромнів. Ще не облаштувалися тут. Не можемо точно сказати, яка ситуація біля складів, поки що туди не їздили».
На центральній площі міста тим часом зібралися активісти Національного корпусу та С14. Кажуть, приїхали допомагати місцевим жителям з евакуацією і попутно патрулювати вулиці від мародерів, стежити за порядком. «Так, за якою адресою бабуся живе? Куди це точно їхати? Добре». Один з автомобілів активістів зривається з місця та їде геть за околицю. Повз нас, у бік військових складів проїжджає бронетранспортер. Вибухи не вщухають.
Читайте також: Ічня, Калинівка, Балаклія. Коли і де в Україні вибухали склади з боєприпасами
Єдину асфальтову дорогу на села Дружба й Августівка перекрили. Хоча ще до обіду нею можна було вільно пересуватися в напрямку епіцентрів вибухів. Нині ж на перехресті стоїть броньований КрАЗ і поліцейський Mitsubishi Outlander. Поруч із ними — до десятка силовиків: поліція та Нацгвардія. Поблизу білий мікроавтобус, усередині сидить група місцевих, які хочуть повернутися до своїх сіл. Але їх не пропускають, адже вибухи досі не вщухли. Врешті, людям доводиться розвертатися та їхати геть. На вулицю неподалік перехрестя приїжджає група саперів: в один із приватних будинків влучив снаряд від «Граду». На перших погляд, обійшлося без великих руйнувань: невелика діра в стіні та кілька вибитих вікон. Працівники вибухотехнічної служби розганяють роззяв подалі й починають працювати.
«Ми прокинулися приблизно о третій. Дуже гриміло. Я ще подумала: грім. Аж раптом хтось із рідних сказав, що вибухають склади. Ми нашвидку вдяглися — і в машину, виїхали подалі від міста. Поки що повертатися не плануємо. А я приїхала, бо мені подзвонили, повідомили, що снаряд у будинок влучив. Зараз сапери закінчать і я знову з міста поїду», — розповідає місцева жителька Ірина.
Із двору помешкання чоловіки в синіх бронежилетах витягають майже двометрової довжини залізну трубу. Із діри в стіні дістають ще кілька уламків, і машина вибухотехніків їде геть.
«Нас розбудив гуркіт уночі. А повз наш будинок часто їздять вантажівки. Я спочатку подумала, що це вони. Аж онук каже: «Бабусю, то вибухи». Ну ми вже навчені досвідом Балаклії, Калинівки, знали, що живемо на пороховій діжці й рано чи пізно таке має статися. Тому евакуації не чекали. Сіли в машину й поїхали за Ічню, у місто Борзна. Там нас дуже добре прийняли. Хоч було ще рано, відкрили для нас кафе, нагодували, обігріли. Величезне спасибі людям», — зізнається пенсіонерка Галина Миколаївна. Як і більшість односельчан, вона приїхала подивитися, що сталося за ніч із її будинком. Саме неподалік від нього, у городи приземлився снаряд від реактивної артилерії. Удар був такий потужний, що грудки землі закинуло на дах будинку за кількадесят метрів від місця падіння.
Фотогалерея: Вибухи на складах боєприпасів біля Ічні
«О, ви ж преса? То поясніть дідові, що треба виїжджати! Толік, ну от що ти тут робитимеш? Давай в евакуацію, поки машина стоїть! Поїхали!» — це вже сусіди з 16-квартирного будинку вмовляють одного з жителів вибиратися з Ічні. Втім, марно. Пенсіонер каже, що боятися йому вже нічого, та й по господарству треба поратися: хтось просить випустити курей, хтось приглянути за собакою.
Увечері в центрі Ічні відкрився перший ларьок. На світло вітрини із сигаретами, солодкою водою та шоколадом сходяться нечисленні місцеві. Приходять за гарячим чаєм і кавою рятувальники та нацгвардійці. Десь фоном час від часу гупають снаряди. На виїзді з міста, на нібито закритій частині дороги видно величезну заграву над лісом. Темний дим затягує небо. Вибухи наростають.
Наступного ранку в Ічню починають повертатися люди. У місті є електрика й вода, проте немає газу. Відкриваються магазини. Хоча керівництво поліції заперечує випадки мародерства, раз по раз трапляються історії про обікрадені будинки.
«Продалися! Продалися всі! Ви! Чому нічого не робите?! Чому поліція нічого не робить?! У мене хату…» — збиваючись із думки на думку кричить маленька бабуся до волонтерів із поліцією, які стоять біля польової кухні. Під’їжджає патруль. Кажуть, піймали двох мародерів. Їх саме мають оформлювати.
Біля райвідділка поліції стоїть «Славута» синього кольору з наліпкою «людина з інвалідністю». Біля неї група поліцейських: тут і патрульні з Києва, і місцеві слідчі. Автомобіль саме оглядають у пошуках краденого. Але, за словами силовиків, знаходять лише торбу з металобрухтом і велику кількість інструментів, які нібито можна використовувати для квартирних крадіжок. Повз нас у супроводі правоохоронців проходить маленька бабуся, яка кільканадцять хвилин тому скаржилася на обікрадене житло.
«Що ти стоїш? Машину відкривай! Показуй, що ховаєш! Довго ти в ній возишся. Як у хати до людей лізти, то ви всі спритні», — роздратовано коментує поліцейський, який спостерігає за процесом. Утім, жодних доказів причетності хлопця до мародерства поки не знайшли. «Ми взагалі хотіли, щоб нам його дали для профілактичної бесіди. Ми його отам біля кухні поставили б на коліна, хай би вибачення просив у тих бабусь, у хати яких позалазив. Здається, він під чимось. У нього слідчі знайшли порошок жовтуватого кольору. Може, це «фен» якийсь, не знаю», — каже волонтер Євген. Він приїхав поспостерігати за процесом обшуку.
Читайте також: Позаду Вінниця. Доки палатимуть склади?
Тим часом біля місцевого відділення ДСНС формується колона з близько 15–20 пожежних авто. Рятувальники вдягають важкі бронежилети, каски, фотографуються на тлі спецтранспорту. Куди їдуть — не зізнаються. За коментарями відправляють до прес-служби. Або ж просто вдають, що не чують питань. За півгодини колона червоних автомобілів повертає на асфальтову дорогу, яка виводить до військових складів. Час від часу чути поодинокі вибухи. Місцевих, які хочуть повернутися у свої будинки, досі не пропускають. Ми рушаємо обхідним шляхом, в об’їзд міста, через ліс.
Сільська піщана дорога звертає до лісу. Однак проїхати там на легковому авто нереально. Тож ідемо пішки. Нас наздоганяє місцевий дід. Він швидко човгає ногами, котить поруч себе старенький велосипед. Періодично лунають вибухи, але, здається, старий їх не чує. Йде собі в ліс, оминаючи снаряди, які попадали на дорогу й позаривалися під землю.
«Та мені треба кропиви худобі нарвати. Ото й у ліс іду. Якщо хочете в Дружбу потрапити, ходіть стежиною через ліс. Вийдете на асфальт, тоді поверніть праворуч і йдіть прямо. Так вийдете в Дружбу. Чи я боюся снарядів? А чого мені боятися?»— розмірковує дідусь, не скидаючи швидкості. Врешті, він звертає кудись у хащі.
За 20 хв виходимо на асфальтовану дорогу. Над головами раз у раз гуде пожежний літак. Дорога до самої Дружби займає ще орієнтовно півгодини. Вздовж стоять посічені снарядами дерева. Попід ними видно уламки від боєприпасів. А то й самі боєприпаси: довжелезні труби від реактивної артилерії, короткі артилерійські снаряди. Із Дружби нам на зустріч їдуть місцеві. Хто на чому може. Хтось вивозить родичів на стареньких «Жигулях», хтось причепив до квадроцикла причеп і везе на ньому м’які дитячі іграшки. На полі, яке проступає крізь дерева, видно групи саперів, які складають на землі рядами десятки артилерійських снарядів. Кузови вантажівок уже забиті залізяччям. Що й не дивно: від дороги через ліс до артилерійських складів лише близько 400 м.
У самому селі також працюють групи саперів. Уздовж вулиці, яка найближче до епіцентру вибухів, стоять постраждалі будинки. Десь лише повибивало вікна й пробило дах. А десь дахи частково завалилися. Є в селі й спалені вщент хати. Рятувальники так само, як і в полях, витягають із дворів десятки снарядів і їх уламків.
«Ви куди зібралися? Хто такі? Журналісти? А дозвіл знімати є, вас через блокпост пропустили? Я розумію, що вам треба знімати. Але й у нас розпорядження, щоб вас тут не було. Тут дуже небезпечно. Триває розмінування, і ми тут колег ваших ганяємо регулярно. Зараз ми зі старшим зв’яжемося, якщо дасть добро, можете працювати», — зупиняють нас представники військової служби правопорядку (ВСП). Доки чекаємо відповіді, фотографуємо саперів.
Тема дня: Вибухи на військових складах на Чернігівщині
«Хей! Ви хоч сказали б, що фотографуєте, ми тоді якось обережніше з цими снарядами були б чи що. Видаліть, будь ласка, фото», — кричать сапери, які перед тим скидали зі своїх плечей снаряди та їх уламки на землю.
«Мінус! Я сказав мінус», — пробивається голос по рації ВСП.
«Хлопці, самі чули. Не можна вам тут бути. Тому розвертайтеся й на блокпост. Не можна знімати», — розводячи руками пояснюють представники ВСП. Вони мовчки спостерігають, як ми йдемо геть. Зворотний шлях займає приблизно годину. За цей час нам на зустріч проїжджають кілька вибухотехніків, автомобіль «Червоного Хреста» й колона пожежних авто.
«Ви хто такі? Ви взагалі звідки? З Августівки? Як ви в біса туди потрапили?! Тобто лісом пройшли? Ну тоді лісом і виходьте. Показуйте, що там у рюкзаках. Проходьте», — здивовано зустрічають нас силовики на блокпосту.
В Ічню повертається життя. Вулицями більшає автомобілів і людей. Працюють магазини й автозаправки. Містом їздить авто з хлібом. Час від часу до блокпосту приїжджають жителі Августівки й Дружби. Попри відносне затишшя без вибухів, яке почалося о другій половині дня, людей досі не пускають. Кажуть, у Дружбі триває розмінування. Надвечір у центрі велелюдно. Волонтери згортають польові кухні. З евакуації в місто привозять людей. Попри те що досі не було відмашки від штабу, який займається ліквідацією наслідків вибухів. До місцевої пожежної частини на ніч суне техніка.
«Ну що, наша робота тут на сьогодні закінчена. Усі магазини відкрилися, пошта запрацювала. Досі немає газу, але це залежить від того, як швидко люди повернуться в домівки. Бо бувало таке, що вони вибігали з хат і забували вимкнути плити, наприклад. Польову кухню ми вже відвезли на місце. Ще вночі розливатимемо рятувальникам чай у термоси, годуватимемо їх бутербродами. А на завтра, думаю, вже остаточно згорнемося. Сподіваюся, скоро всі зможуть повернутися у свої домівки», — каже волонтер Євген.
На виїзді з Ічні автомобіль перевіряє поліція. На випадок, якщо раптом хтось захотів вивезти із собою сувеніри. Там, де ще вчора палала заграва, тихо. На чистому нічному небі проступили зорі. Над лісом після двох днів вибухів залягла тиша.