У кожної країни свої скандали, приклади невдалого ведення політики та судові суперечки. За ними можна судити про рівень політичної культури, складність перебігу соціально-економічних процесів, а також про середню кількість дилетантів на тисячу осіб населення.
Схоже, те покоління діячів, що нині біля керма, має проблему із безпрецедентним зростанням чисельності непрофесіоналів. Так воно принаймні бачиться в Чеській Республіці. Міркуйте самі.
Коли перед парламентськими перегонами 2010 року в країні з’явилася нова політична партія «Громадські справи» з молодими обличчями, які ще не намуляли очей, багато громадян тішилися. «Нарешті буде кого вибирати», – потирали руки над їхньою програмою. Нова партія ввірвалася до вищого законодавчого органу зі своїми 24 депутатами і спільно з консервативною Громадянською демократичною партією та центристською ТВП 09 створила владну коаліцію.
Читайте також: Чи уникла Чехія політичної кризи?
Це був приголомшливий успіх. Люди, які ще вчора переймалися політикою тільки за кухлем пива, за одну ніч дістали можливість вирішувати долю цілої держави. Без елементарного досвіду, покладаючись на раду різних «мудрагелів», вони виявилися вкинутими до млина «високої політики». Від самого початку їхній стиль вельми нагадував поведінку впертої і розпаньканої дитини: «якщо не буде по-нашому, вийдемо з коаліції та розіб’ємо уряд». І це їм вдавалося, бо ж праві ГДП й ТВП 09 у чеських умовах не можуть собі дозволити скласти коаліцію з лівими соціал-демократами чи навіть – Боже, збав! – комуністами. Це дорівнювало б політичному самогубству.
Сьогодні вже відомо, що проект розбудови політичної партії «Громадські справи» задумували як бізнес-план, метою якого було досягнути політичного впливу задля постійного збільшення прибутку деяких суб’єктів підприємництва. Цьому завданню було підпорядковано все включно зі стосунками між однопартійцями. І що насамкінець для партії стало смертельним.
Очолює цю політсилу популярний телевізійний ведучий, сценарист і письменник Радек Йон, чиї авторські роботи вплинули на ціле нинішнє покоління середнього віку. Люди наївно гадали, мовляв, якщо хтось на телевізійному екрані викриває політичні зловживання, корупцію та беззаконня, то й у політиці він також безкомпромісно стоятиме на тих самих позиціях. За три роки виявилося, що Радек Йон, узявшись до нової діяльності, втратив не лише розум, а й здатність розрізняти добро і зло. А це для літератора рівнозначно катастрофі.
Мабуть, найбільш обговорюваною політичною постаттю є засновник «Громадських справ» Віт Барта. Він не лише створив партію та фінансував її, а й був справжнім провідником, без рішення якого «й миша не ворушилася». Виразний наполеонівський стиль управління переніс до політики зі своєї агенції безпеки ABL, яка гарантувала йому мільйонні прибутки. Знаряддя, сприятливі, поза сумнівом, для успіху в підприємництві, у політиці, навпаки, можуть означати фатальний крах. Це сьогодні знає напевне й Віт Барта. Суд, поки що в першій інстанції, умовно прирік його на 18 місяців ув’язнення за хабарництво, не повіривши запевненням обвинувачуваного, що йшлося лише про позички колегам-депутатам.
Навесні 2011 року частина членів «Громадських справ» заявила, що Барта намагався підкупити їх, аби вони посприяли його бізнесовим і політичним планам. Скандал, що мав великий розголос у суспільстві, змусив Барту торік у квітні подати у відставку з посади міністра транспорту, а в червні поліція порушила проти нього кримінальну справу. Парламент у серпні 2011-го позбавив його та одного з фігурантів справи про підкуп Ярослава Шкарки депутатського імунітету. У квітні 2012-го судовий процес завершився обвинувальними вироками їм обом: Барту засудили до півтора року ув’язнення умовно, а Шкарку, який узяв у нього хабар обсягом €7 тис. й повідомив про це лише після розголосу в ЗМІ, а отже, на думку суду, діяв із метою особистого збагачення, – до трьох років тюрми. Політична корупція викликала збурення громадськості, яка вийшла на багатотисячні акції протесту, й урядову кризу: партнери по коаліції – Громадянська демократична партія і ТВП 09 – вирішили розірвати коаліційну угоду, а «Громадські справи» розкололись. Однак парламент днями все-таки висловив вотум довіри діючому кабінету.
Читайте також: Революція «в оксамиті»
Поява партії «Громадські справи» на політичному небосхилі була бенефісом аморальності й дилетантизму, які псують політичний клімат і людські стосунки. Коли, наприклад, на світанку своєї діяльності політсила видала календар зі світлинами провідних жінок-політиків – напівоголених і в еротичних позах, багато хто гадав, що йдеться про новий стиль, інші це виправдовували недосвідченістю, а треті торочили про красунь у політиці. І зовсім мало хто говорив про потребу етичних цінностей, про необхідність політичної практики та відповідної кваліфікації, про вміння працювати заради інтересів суспільства, про засадничі принципи міжособистісних взаємин…
Минув деякий час, і спокуслива жіночка-політик із календаря на ім’я Христина Кочі з «Громадських справ» стала причиною скандалу через прослуховування телефонних дзвінків у спальні та на конфіденційних партійних засіданнях. Уже розголошено її висловлювання під час тих розмов, чуючи які почервонів би й бувалий моряк. До громадськості стало доходити: тут щось не так, а багатьом виборцям стало соромно за своїх політиків – як чоловіків, так і жінок. Один празький театр почав ставити п’єси за мотивами скандалів партії «Громадські справи» й одразу переконався, що забезпечив собі повнісіньку глядацьку залу на багато вистав наперед. Бульварна преса стверджує, що «Громадські справи» – це насправді організація, яка конкурує з естрадними артистами, і аж ніяк не політична партія. Я міг би продовжувати список цих розчарувань, висловлюючи далі свій скепсис, але йдеться не про це.
Ідеться про дещо більше. Громадськість чогось навчилася? Електорат дозрів до більшої відповідальності під час голосування? Маємо з чого вибирати?
Гадаю, як і раніше, не помиляється прислів’я: кожен народ має уряд, на який заслуговує. Сучасному правлячому кабінетові Петра Нечаса пощастило вже не вперше утриматися при владі, коли парламент Чеської Республіки висловив йому довіру за допомогою голосів депутатів, які покинули корабель або радше підводний човен, що тонув, партії «Громадські справи».
Чеське суспільство виходить із кризи, чогось навчившись. Не можна покладати все на самих лише політиків, бо немає гарантій, що вони на своєму ремеслі розуміються. Не можна, щоб хтось, назбиравши купу мільйонів, впливав на долю й майбутнє народу за допомогою шахрайських і аморальних методів. Не можна, щоб злочинці прикривалися дилетантством, а дилетанти – політикою. Непрофесіонали не принесуть успіху державі.
УКРАЇНСЬКІ ПАРАЛЕЛІ
Скандал довкола підкупу парламентарія Ярослава Шкарки Вітом Бартою в Чехії викликає очевидні асоціації із зимовими подіями в українській Верховній Раді. Тоді бютівець Роман Забзалюк оприлюднив плівки, на яких нібито координатор депутатської групи перебіжчиків із опозиційних партій «Реформи заради майбутнього» Ігор Рибаков домовлявся з ним про політичну співпрацю в обмін на $500 тис. та подальшу фінансову підтримку (для порівняння: в Чехії політичний скандал із судовим розглядом спалахнув через хабар народному обранцеві у розмірі €7 тис.!). Однак у нас той факт не спричинив наслідків, аналогічних чеським, наочно засвідчивши відмінності між євродемократією Праги та можновладцями в Києві.
Читайте також: Горила в каламутній воді