Лосєв Ігор

Доцент НаУКМА

Дилема для Вашингтона

16 Листопада 2021, 14:34

Китай робить все, щоб стати військовою потугою першого класу і мати можливість не дуже церемонитися з сусідніми державами. В басейні Тихого океану Китаю стає затісно разом з США. Хоча левову частину свого експорту КНР намагається продавати саме на їхній території. Тому немає нічого дивного в тому, що Сполучені Штати сьогодні вбачають у Піднебесній загрозу №1, що швидко розвивається не тільки економічно, але й у сфері військових технологій.

Своєрідним індикатором того, як далеко може зайти войовничий Китай є його ставлення до держави Тайвань. Як відомо, після 1949 року на острові Тайвань утворилася антикомуністична китайська республіка на противагу КНР. То була держава генералісімуса Чан-Кай-ши, котра й досі вороже (особливо після подій в особливому адміністративному районі Гонконг) ставиться до комуністичного режиму в Пекіні, від котрого вона власне й втекла з материка. На Тайвані було проведено серію прогресивних реформ в економіці, внаслідок чого острів став квітучою країною, де ВВП на душу населення перевищував аналогічний показник КНР щонайменше у чотири рази.

Хоча на Тайвані є чимало обмежень прав і свободи, пов’язаних з постійною загрозою з боку материкових комуністів, це цілком демократична вільна країна надто в порівнянні з КНР.

Відомо, що Китай вважає Тайвань своєю бунтівною провінцією, котру він прагне повернути під свій контроль. Але Пекін усі ці роки боявся переходити від слів до справ, побоюючись рішучих заходів з боку США, бо Америка однозначно вважає Тайвань своїм союзником. Тепер після втечі США з Афганістану в Пекіні почуваються впевненіше і готові випробувати американо-тайванську ситуацію на міцність.

У Вашингтоні не хотіли б прямого зіткнення з Піднебесною, розуміючи, що об’єктивно Китай є ворогом, який просто вичікує зручнішої нагоди. Частина істеблішменту США сподівається привернути на свою сторону Росію як союзника в протистоянні з Пекіном. Чи принаймні забезпечити нейтралітет РФ в цьому протистоянні. Це угруповання у Вашингтоні заради цієї «блискучої мети» готове навіть згодувати Україну Кремлю. Але ці очікування й сподівання на Росію є безпідставними. Кремль вже далеко зайшов в його конфронтації з демократичним світом, до котрого його верхівка відчуває значно більшу ненависть, ніж до Китаю, котрого за логікою речей в Москві мали б боятися набагато більше. РФ починає сприймати себе як молодшого партнера КНР, котра підпорядкувала себе чимало російських галузей економіки, насамперед паливно-енергетичної. Наприклад, профінансований Росією газопровід у Китай «Сила Сибіру» робить РФ більш залежною від Піднебесної, ніж навпаки. Газ з цього нафтопроводу Пекін погоджується купувати лише за демпінговими цінами. Чимало регіонів Далекого Сходу і Сибіру вже контролюються китайськими фірмами, що видобувають корисні копалини, рубають ліси, ведуть агробізнес тощо. Себто освоюють території, що завжди вважали своїми. Путін за період своїх каденцій примудрився віддати КНР кілька великих островів на Амурі і чимало території для китайської господарської діяльності. Поступово Пекін висмикує з під ніг Кремля стратегічно і економічно важливі території. 

 Проте, навіть такий Китай ближче Кремлю, ніж «піндоси», клятий Захід і «Гейропа». Бо Китай соціально близький, там близька і зрозуміла тоталітарна система – така собі суміш державного капіталізму з державно-імперським деспотизмом. Але всі ініційовані Пекіном процеси на її землях великого спротиву з боку Москви не викликають. Вона повільно і невідворотно заковтується «пащею удава», бо Захід з його демократією, зміною влади, тотальною соціальною критикою, вільною грою різних політичних сил та правами людини  видається російські верхівці страшнішим від будь-якого Китаю. Їм краще «Яса Чингісхана» ніж «Велика Хартія вільності» англійських баронів.

Нині в Росії піднялося до влади все питоме анти-західне, що існувало в цій країні з часів московських царів. І що важливо,це настрої не тільки верхівки, але й широких верств простого російського народу. За часів як московської,так і перербурзької імперії, так і більшовицької чимало західних законів, правил, принципів, звичаїв повсякденності страшенно дратували російське суспільство. Росіяни протиставляли себе Європі. Вони протиставляли себе також Азії (звідси євразійство), але Європі більше. Вони не проти деяких приємних європейських речей, але хочуть користуватися ними за межами Європи, ніяк не підпорядковуючись європейським правилам.

Москва не стане союзником США проти Китаю, хоч би як сподівалися у Вашингтоні і навіть американська жертва у вигляді України тут не допоможе. Не можна виключити й того,що Росія повністю перейде на бік КНР, утворивши євразійський блок проти Заходу. Тому навпаки, лише невдачі Росії у боротьбі проти України можуть зробити Кремль значно більш поступливим Заходу і США.

Позначки: