Дикий захід Сходу

ut.net.ua
16 Листопада 2007, 00:00

 

  
Якщо зупинитися на краю Європи, зайти по кісточки у прохолодну воду Гібралтара і, примружившись, подивитися на південь, на безкрає море, виявиться, що воно зовсім не безкрає. Розмита смуга, що зливається з водою по той бік моря, і є краєм. Краєм світу, котрий не змінився ні після захоплення Римською Імперією, ні будучи колонією сучасних європейських країн. Це — Марокко.
 
Це край Магріба і кінець Африки, де закінчується Схід і починається Захід. Сонце, прокидаючись у горах, засинає в океані. Марокканці свою країну називають Аль-Мамляке-аль-Магрібія — «країна далекого заходу». У нашій інтерпретації — дикий захід Сходу.
 
Африка без сонця
Місто-курорт Агадір асоціюється з сибірським Анадиром. Чи то клімат у ньому завдяки розташуванню по-між океаном і горами специфічний, чи сезон вже справді закінчився… у цьому місті неможливо впіймати сонце. Єдиною приємністю у нашому доволі скромному готелі з гладкими тарганами в кімнатах був океан.
 
Виходячи з готелю, ми потрапляли на тихий бульвар набережної із сувенірними крамничками й затишними кав’ярнями. По той бік дороги — широкий, метрів з двісті, і абсолютно пустий океанський пляж. Ось за що я люблю міжисезоння і, як виявилося, Рамадан, під час якого марокканські міста неначе вимирають. Мусульмани зникають із базарів та вулиць — і настає тиша, яку порушують лише хвилі Атлантики і шелест пальмового листя. У такі вечори, доки місцеві здійснюють черговий намаз, а європейські туристи дудлять черговий коктейль у готельному барі, можна вільно насолоджуватися свіжим океанським бризом.
 
Але нам не сиділося на місці. Ми хотіли побачити країну без прикрас, без супроводу екскурсоводів із завченими жартами. Якщо у вас є дух авантюризму і водійські права, це зовсім не важко. Особливо коли вздовж дороги десятки фірм із прокату автівок, яких наприкінці сезону простоює багато, тому можна вдало сторгуватися. Нам вдалося узяти «гольфік» на 4 дні за 130 дол. — сума на такий термін скромна, якщо порівнювати із автопрокатами у інших арабських країнах. Та й бензин тут дешевий, приблизно 1 євро за літр, у Туреччині такий само по 2, 5 дол. Навіть про водійський досвід нас ніхто не запитав — у Європі без 2-річного досвіду нікуди не сунешся. Щойно виїхали за місто, з’явилося сонце. Але вже не м’яке океанське, а пекуче пустельне. Адже ми прямуємо пустелею і горами на північний схід.
 
Столиця піратів та хіпі
 
В Ессавейру краще їхати дорогою попід самим океаном — вона коротша і красивіша, але водночас значно крутіша. Тому ми, чайники, обрали легшу, ту що приведе потім у Марокеш. Асфальтівки досить якісні, але є й винятки. Водії не настільки скажені, як у Єгипті. Швидше, навпаки, надто повільні. Це додає впевненості. Але вважайте на знаки. Якщо у найпотрібніший момент ви не побачите на перехресті потрібного вказівника, доведеться блукати пустельними шляхами.
 
Власне до Сахари звідси ще далеченько. Але навкруги абсолютно пустельний і доволі одноманітний пейзаж, який час від часу розбавляють оливкові плантації та низькі уздовж цієї дороги нагір’я Атласу. Нарешті на горизонті з’являється Ессавейра — давнє середньовічне португальське місто, яке колись було найбільшим прихистком піратів на шляху до Європи. Місто, яке стало багатим завдяки перехресним торговим шляхам, надзвичайно приваблювало корсарів. Окрім усього іншого, тут був найбільший ринок рабів. Зрештою місцева влада змушена була побудувати величезну фортецю для захисту міста з боку океану. Підхід заблокований чималою кількістю скель, що виринають із моря, тому важко уявити, яким чином підходять до міста кораблі, хоча це і вдається численним рибалкам, для яких древня фортеця слугує і портом, і базаром. Рибу розвантажують, вичищають тельбухи, продають і готують. Вибір найрізноманітніший: сардини, оселедці, камбала, вугрі, кальмари. А також скати, червоні океанські краби, величезні креветки, лобстери… Улітку і акули трапляються. Рибний базар — це царство чайок, які тут «рулять» і «заправляють». Місцеві до птаства ставляться з більшою приязню, ніж до туристів. Набридливих фотографів не лише відправляють подалі, але й можуть плюнути в обличчя.
 
Біля порту і фортеці в Есавейрі є медина — старе арабське місто, оточене стіною. Можна пройтися центральною вулицею, тобто фактично арабським базаром, зайти у дещо специфічні, але від того не менш затишні кав’ярні зі смачними місцевими стравами. А можна як «руссо турісто, обліко моралє» прогулятися боковими вуличками, результат гарантовано майже такий самий — неважко заблукати. Але враження! Власне, якщо потрапите в будь-яке місто, де є стара медіна, блукайте! Гарантовано отримаєте яскраві враження. Ненароком можете зайти в чиєсь приміщення і приязно поспілкуватися з господарями, які кардинально відрізняються від своїх земляків, які працюють з туристами. Блукаючи вузенькими вуличками, як у фільмі про Індіану Джонса, ви раптом опиняєтеся в царстві дивних і приємних суто східних запахів. До речі, я так і не зміг виявити, звідки так гарно пахло.
 
Оскільки Ессавейра — не лише арабське місто, але й центр перетинання багатьох культур, варто згадати і про те, що тут певний час мешкав Джиммі Хендрікс і тусувався Боб Марлі. Перший навіть збирався купити цілий квартал для хіпі — з того часу це місто вважається столицею північноамериканських хіпі та растаманів. Другий Амстердам — на кожному кроці місцеві, не ховауючись, пропонують гашиш і маріхуану.
 
У цьому еклектичному місці варто було б зупинитися ще принаймні на день, але ми поспішаємо і вже в темряві вирушаємо в Марокеш.
 
Змії на туристах
Дві години і ми, навіть не помітивши, потрапляємо у туристичне серце країни, колишню столицю Марокко, місто Марокеш — на в’їзді до міста навіть немає знаку з назвою. Трохи втомлені, блукаємо довжелезними проспектами у пошуках готелю. Плюнувши на бажання зекономити, поселяємося у чудових апартаментах готелю-містечка. Три кімнати, кухня і балкон із дивовижним виглядом на старе місто — 150 дол. за добу.
 
Перший і головний об’єкт для відвідин — легендарна площа Джемма Ель-Фна. Оминути її неможливо, навіть враховуючи, що сучасна медина дуже велика. Маяком нам слугував височезний мінарет мечеті Кутубія, у якій вже 800 років служать Аллаху. На величезній площі — суцільний гармидер. Увечері вона заставлена “польовими кухнями”, лавами, на яких увечері від’їдаються мусульмани. Адже під час Рамадану правовірні можуть харчуватися лише після заходу сонця, удень — лише чай. Поруч музиканти, які розважають місцевих і туристів, далі — сувенірні крамнички й кіоски зі смачнючим апельсиновим фрешем, який готують, щойно ви поглянете у бік продавця.
Вдень площа заповнюється звуком тамтамів, бубнів, дудок, що гіпнотизують змій. “Змієлови” працюють виключно на туристів, і нізащо не дадуть фотографувати себе безкоштовно. Хоча спершу запевнятимуть вас “Мані? Ноу проблем!”, а після того, як ви зробите фото вішатимуть на вас усіх своїх змій, серед яких є і кобри, і рогаті гадюки, щоби зрештою отримати «мані». Можна їх відправляти подалі і не давати грошей, а можна більш менш мирно сторгуватися на 30 дірхамів. Хоча спочатку мені виставили, як рахунок, 200.
 
Аналогічно з водоносами і чорними музиками. Якщо думаєте, що вони заради власного задоволенням у спеку вирядилися у яскраві жаркі костюми, помиляєтесь. Щойно один із музик побачив здалека мою камеру, націлену на нього, моментально забув про музику й кинувся по гроші. Водонос же не задовольнився тим, що ми купили води заради фотографії. Здається воду в нього не дуже-то купують, надійніше взяти мінералку в закоркованій пляшці, а він захотів ще півдесятка дірхамів за зйомку. Наступної миті вашу половинку, якщо така звичайно є, може вхопити за руку місцева художниця й не відпускатиме, доки не розмалює її хною. Моя дружина обіцяла прийти завтра, щоби повторити процедуру, ледве вихопивши руку з “презентаційним” малюнком.
 
Рай старого Хасана
 
Пообіді рушаємо на південь, вибравши складну дорогу через Високий Атлас. Попереду мокра після дощу і закручена дорога в горах із берберськими містечками, дешевими сувенірними крамницями, засніжені вершити Атласу і крижаний вітер. Перетнувши гори, ми в’їхали до пустелі, але Рамадан скінчився і ринок верблюдів біля «воріт Сахари» — околиці містечка Гульмін, був закритий, бо у мусульман в цей час заведено відпочивати, ходити в гості й просто прогулюватися. Довелося скоротити маршрут і заїхати до національного парку Масса. Зачароване місце, де однойменна річка впадає в океан, утворюючи, як каже місцевий гід Хасан, справжній рай. На краю пустелі та океану оаза, в якій живе стільки тварин і птаства, що очі розбігаються. Ми, звичайно, полізли у заборонену для туристів територію — підібралися поближче до фламінго. Пролізши крізь непролазні хащі, устигли таки сфотографувати зграю рожевих птахів до того, як нас побачив той самий Хасан. Він, щоправда, замість того, щоб здирати штрафи, повіз нас до рибальського поселення, де влітку “живе і працює” його рідний брат-рибалка. Хатинки вирубані просто у скелі, виглядали, немов засохлі в пустелі губи, які облизує осінній розбурханий океан. Не зважаючи на простоту помешкань, нам захотілося залишитися тут назавжди. Але термін оренди автомобіля спливав, і ми поспішили до свого звичного життя — готелю, аеропортів, роботи. «Великий світ» не хотів нас відпускати, чи навпаки, ми не наважилися порвати з ним. [328][329]

Фото в фотогалереї: Дмитро Стаховський

 
НОТАТКИ ТУРИСТА

Курс валюти: 1 дол. = 8 дірхамів.
Прокат авто: 35—70 дол. на добу, залежно від сезону, марки автомобіля та терміну прокату. Вартість бензину (аналог 95-го) — майже 1 євро за л. 

Розваги
Катання на квадроциклі (півдня) — 65 євро.
На водних мотоциклах (20 хв.) — 25—30 євро.
3-годинна подорож на верблюдах у Сахарі — 20 євро.
Берберський вечір (вечеря + вистава з танцями) — 30 євро.
 
Продукти
Апельсиновий фреш — 3 дірхама.
Пляшка мінералки в магазині — 5 дірхамів.
Гарячі страви у кафе, ресторані — 50—100 дірхамів.
Пляшка «французького» вина місцевого виробництва у ресторані — 80—130 дірхамів
Вартість вина у супермаркеті (за наявності паспорта) — 50—100 дірхамів.

 

 
МАРШРУТ

 Три дні в авто

  
Ессавейра — середньовічне португальське місто, колишній найбільший прихисток піратів на шляху до Європи. Певний час мешкав Джиммі Хендрікс і тусувався Боб Марлі. Працює екзотичний рибний базар.
Агадір — курорт, на якому неможливо впіймати сонце. 
 
Національний парк Масса — оаза на межі пустелі та океану, в якій живе безліч тварин і птахів. У хатинках, вирубаних просто у скелі, мешкають рибаки.
 
Марокеш — туристичне серце країни і колишня столиця Марокко, у якій змієлови вішатимуть на вас усіх своїх змій.