Дихайте глибше

 

Ті з нас, хто вже змирилися з офісним способом життя, сприймають як належне щоденні перекуси перед комп’ютером, медитації над паперами до пізньої ночі та регулярну ранкову «боротьбу за виживання» в переповненому транспорті. Відповідно, в представників середнього класу виникає потреба хоч якось абстрагуватися від міської метушні та потішити душу й тіло чимось цікавим і корисним. Наприклад, йогою, яка, на відміну від динамічного фітнесу чи танців живота, обіцяє не лише розвагу та користь для здоров’я, але й покращення якості життя. Наприклад, уміння правильно розслаблятися, знімати психоемоційні навантаження, позбуватися стресів.

 

 

Відшукати в собі славнозвісні чакри та налаштуватися на потік вселенських енергій вирішила і я. Та одразу потрапила на гачок власної необізнаності. Перший візит до йогоманів став справжнім потрясінням. Добравшись нарешті темними сходами якогось учбового закладу до спортзалу й тримаючи в руках торбу з необхідним одягом і килимком, хвилин десять шукала роздягальню, щоб, як цивілізована людина, скинути десь свій «офісний панцир» і натягнути спортивний одяг. Але такої не знайшлося – всі, хто зібралися під дверима спортзалу, вихором перевдягалися прямо в коридорі чи на сходах, демонструючи оголені тіла, білизну та готовність ігнорувати будь-які незручності.

 

Наступне здивування спіткало в залі, де щойно закінчилися заняття з карате чи ушу – в ніс вдарив запах спітнілого тіла, що аж ніяк не налаштовувало на двогодинну йога-терапію. Останнє, що повністю дезорієнтувало мене як новачка – посеред чисельної групи практикуючих (понад 30 осіб), які жваво займали на підлозі «совкового» спортзалу місця, я довго не могла розгледіти інструктора, котрий би ще на початку занять пояснив мені, наївній, що до чого в цьому «ознайомчому занятті» (як зазначалося в анонсі) та як себе правильно поводити.

 

 

Оскільки перша асана, так би мовити, вилізла боком, довелося в деталях розбиратися в «йогівській» ситуації навкруги. Перед тим, як практикувати асани (спеціальні положення тіла) та пранаями (дихальні вправи), неофітові треба визначитися, де саме він хоче займатися йогою. Місць наразі не бракує. В кожному районі Києва, наприклад, знаходиться щонайменше десяток приватних гуртків або філіалів різних асоціацій і федерацій йоги. Заняття, як правило, проводяться в орендованих спортивних залах середньоосвітніх шкіл і технікумів. Щоправда, з усіма витікаючими наслідками – проблеми з опаленням восени, неможливість належного провітрювання, відсутність гардеробів тощо. Втім, позитивом є доволі демократичні розцінки (від 20 грн до 50 грн за разове заняття) та зручне територіальне розташування. А це – один із головних критеріїв вибору, адже всі ми люди зайняті й звикли до хронічної економії часу.

 

Альтернативним варіантом є також фітнес-центри, де останнім часом з’явилося чимало секцій йоги. Тут комфортні умови для тренування та переодягання, чисті зали, всілякі додаткові сервіси. Втім, тамтешні інструктори нерідко пропонують «акробатичний варіант» йоги зі скручуванням тіла в складні пози, що є не для всіх прийнятними, особливо для тих, хто вже «нагороджені» сколіозами й іншими проблемами хребта. Крім того, більшість фітнес-центрів пропонують одразу абонементи на місяць, півроку чи рік занять (від 160 грн до 16 тис. грн). Це також не зручно для початківців, які лише в пошуках ідеальної території йоги.

 

Нарешті, можна податися в спеціалізовані йога-студії (70–200 грн), кількість яких зростає щороку. Зазвичай тут кілька просторих залів для занять, інколи – окреме приміщення для індивідуальних уроків (від 350 грн за разове тренування). Окрім роздягалень, є також душові кабіни, тематичний магазин, лаундж-зона та навіть чайна кімната.

 

 

Проте йогомани все ж таки рекомендують не зловживати пошуками комфортних умов і зручного територіального розташування курсів, адже головне в результативній практиці – досвідчений інструктор. Він повинен не тільки навчити виконувати асани та дихальні практики, але й робити це правильно – без болю та зміщення хребців. Саме тому, до речі, є застереження й щодо самостійного практикування вдома, адже, бажаючи досягти найскоріших результатів, новачки часто «грішать» надмірним старанням повитягувати й позакручувати свої руки, ноги, «як на картинці», іноді до граничних можливостей свого непідготовленого тіла. Тож для того, щоб не нашкодити собі (а це – закон йоги), самостійна практика має починатися хоча б через 6–8 місяців після роботи з учителем, а деякі вправи можна виконувати лише через рік після початку регулярних занять.

 

Орієнтування на конкретного інструктора має ще одну перевагу – чимало шкіл проводять заняття за авторськими методиками, які розроблялися завдяки власному багаторічному досвідові та спостереженням. Тому є сенс спробувати кілька занять у різних школах, що допоможе вибрати найкращий варіант для свого смаку, можливостей і цілей. Так, Київська школи Йоги наголошує на «коректному підході до хребта». Тобто асани є статичними й розраховані на укріплення м’язів спини. Вони виконуються без традиційних скручувань, глибоких прогинів і гіпермобільності, це в багатьох викликає подив, адже йога популярна саме своїми фантастичними скручуваннями. Студія Андрія Сидерського, навпаки, пропонує інший технологічний алгоритм засвоєння йоги – YOGA23 (Y23). Ця нова методика, що базується на 23-х наборах традиційних вправ, береться покращити максимальну ефективність і безпеку практики за мінімальний час. Свої власні підходи мають курси для вагітних, дітей, для тих, хто захоплюються аюрведою тощо.

 

Однак найголовнішим в йозі залишається регулярність проведення занять (оптимально – тричі на тиждень) і терпіння й повага до свого тіла, яке закостеніло від офісно-автомобільного життя. Відкривати свій потенціал і налаштовуватися на пульс Всесвіту треба повільно, крок за кроком, не поспішаючи здивувати себе й інших правою ногою, круто закинутою до лівого вуха.

[954][956]