Звісно, ідеться не про намагання зумисно робити не так, як усі, щоб вирізнитися з-поміж решти. Відмінність передбачає самостійний пошук істини, чого більшість не прагне, бо не відмовиться потурати собі, воліє не змінюватися й припиняє міркувати про власне призначення. Та чергування соціальних ролей або рішучі повороти до здійснення незвичного вибору заради самовладання, а зарівно й інші речі, передбачають кардинальну реконструкцію життя.
Григорій Сковорода не був схожим на людину, яка випрацьовувала вигідні схеми. Розмисли на самоті, невибагливий одяг і харч, уникання химородних пожадань, небагатогодинний сон, читання й писання, перекладання античних текстів, музикування, відсутність послужливості та хизування — уже цього переліку досить, щоб переконатися: маємо справу з непростим чоловіком. Заохочення поповнити лави ченців він неодноразово відхиляв, адже бачив і серед тієї братії чимало нещирості. Хист Сковороди підважувати загальноприйнятні цінності неодноразово змушував ніяковіти його юного учня Михайла Ковалинського. До цього додавалися незвичні як для пересічного індивіда погляди: Сковорода добачає в людині зовнішню (тимчасову) та внутрішню (вічну) складові. Як і Сократ, що часто покликався на свого даймоніона, тобто генія, який сидить десь глибоко всередині, Сковорода теж дослухався до власного внутрішнього голосу. Згадане роздвоєння мало для нього неабияке значення. Будь-хто, хай ким він є, може розкрити в собі вищі вияви. В очах користолюбців це скидалося на блюзнірство. Чи не тому загадковому Сковороді закидали сектантство, єресі, мізантропію? Його невідповідність усередненому буденному типу викликала страх і неприйняття. Та визнаймо, філософ і сам підкреслював неоднозначність своєї особистості. Про це свідчить історія з його псевдонімами.
Читайте також: Розкодовуючи знаки
Від 1772 року Ковалинський супроводжував синів графа Кирила Розумовського в поїздках європейськими університетами. Тоді йому випало потрапити у швейцарську Лозанну й познайомитися з тамтешнім ученим Даниїлом Майнгардом. Його розумова обдарованість, талант висловлюватися і неабиякий філософський хист дали змогу розгледіти в ньому виняткову схожість зі Сковородою. Як указує Григорій Штейн, лише в ХХ столітті дослідникам вдалося дізнатися роки життя лозаннського науковця (1694–1776) і тему його дисертації, написану латиною та присвячену питанням космології, а саме — геліоцентричній системі, хоча й без згадки Міколая Коперніка, книжки якого тоді потрапили під заборону Ватикану.
Дружнє спілкування з Майнгардом у його заміському будинку з чудовим садом, а також оглядини книгозбірні власника ще більше посилили схожість, розпізнану при першому враженні. Щойно Ковалинський знову зустрів Сковороду, то вже не міг не розповісти йому про доленосну зустріч з неймовірним двійником нашого філософа та про спільність у поглядах обох мислителів. Останній так зачудувався почутим, що вирішив підписувати не лише свої листи, а й деякі трактати новим псевдо з різними варіаціями: Григорій Вар-Сава («вар» єврейською означає «син», себто «син Сави») Сковорода, Даниїл Майнгард. Ковалинський і його дружина пристали на цю гру й самі почали звертатися до вчителя в листуванні «люб’язний Meingard». Нерідко перед вигаданим підписом філософ спорадично додавав інші слова, як-от «старчик» або «пустельник», які визначали його статус благодатного добродія.
Читайте також: Наука вільних мулярів
Щоправда, на цьому пригода з несподіваними іменуваннями Сковороди не завершилася. Його й досі вряди-годи звуть «українським Сократом». Дмитро Багалій стверджує, нібито засновник Харківського університету Василь Каразін узагалі підібрав для філософа низку персоналій та називає його навперемін то українським Діогеном, Піфагором, Орігеном, Ляйбніцем, а то порівнює з росіянами — масоном Новіковим і Ломоносовим. Щодо останнього, то таке зіставлення Сковороді не було до душі ще за життя. Він зазначає, що Ломоносов ніяка не казенна сажень, щоб ставати мірилом. До речі, наведений перелік аніскільки цими фактами не вичерпується. Неодноразово Сковороду записували в містики, песимісти, ба навіть у раціоналісти, затяті матеріалісти чи, навпаки, в релігійні мислителі тощо. Про що це свідчить? Передовсім про те, що Сковорода творить подобу, яка не надається до однозначних окреслень. Якщо навіть Біблія, на його думку, не обмежується буквальним розумінням, то людина й поготів. Оцей протеїзм, яким позначається людська гнучкість, багатомірність, мінливість, змушує шукати в українській культурі якогось відповідника. Першим спадає на думку Козак Мамай. Але сковородинівський мамаїзм радше вважатимемо тропом, адже немає прямої залежності між філософом і відомою художньою постаттю. Ідеться здебільшого про символічну еквівалентність. На це виразно натякають деякі елементи образу: музичні атрибути героя народних картин, споглядальність, готовність боронитися словом і ділом.
Зрештою, Мамай є невизначеною матрицею можливостей. Таким самим невловним персонажем і був Сковорода. А надто, якщо взяти до уваги висловлену ним тезу, що світ був безсилим його впіймати.