Серед не надто чисельного натовпу, котрий зібрався у наметовому містечку на Хрещатику, щоб відзначити другу річницю ув’язнення Тимошенко, одразу впадали в око троє молодих хлопців з портретами екс-прем’єра, які вони високо тримали на дерев’яних палицях. «Вам не здається, що ви наче хоругви тримаєте?» – звернувся до них один з журналістів. Хлопці у відповідь довго сміялись,
Від реального лідера опозиції до політичної ікони чи, м’якше, політичного символу – це той шлях, який Юлія Тимошенко пройшла за два роки перебування за ґратами. Її реальний вплив на політичні процеси в країні сягнув безпосередньо низького рівня, зате спекуляції на її імені стали дуже поширеним явищем.
Частково проблема полягає в існуючій системі комунікації Тимошенко з соратниками та суспільством. Безумовно, без доступу до телефону, не кажучи про більш прогресивні засоби зв’язку, та обмеженням на особисті зустрічі отримувати повну та об’єктивну інформацію про політичну ситуацію і, тим більше, адекватно на неї реагувати, неможливо в принципі.
Де-факто, доступ до Тимошенко мають лише декілька осіб з її оточення, які передають її роздруківки новин та усну інформацію (як заявив захисник екс-прем’єра Сергій Власенко в одному з інтерв’ю, для цього доводиться нашіптувати його підзахисній прямо у вухо – через резонний страх прослушки).Від Тимошенко візитери отримують листи до партійців, відкриті чи таємні, та все ті ж усні вказівки. І на вхідному, і на вихідному потоках інформації є головна проблема, окрім, звісно, вкрай повільного способу передачі даних – наявність ледь не у кожного з тих, хто має «доступ до тіла», своїх особистих чи вузькокорпоративних інтересів. Відтак будь-які директиви Тимошенко можуть просто «загубитися» чи принаймі бути викривленими, способу перевірити це фактично немає.
Тиждень.ua знає про випадки, коли під час розгляду спірних питань частина депутатів «Батьківщини» вимагала на засіданнях фракції оприлюднити «справжню» позицію Тимошенко – бо не довіряла тим, хто говорив від її імені.
Однак навіть тоді, коли автентичність послання Тимошенко не підлягає сумніву, з його виконанням виникають проблеми. Найбільш красномовний приклад – її відозва суспільства та опозиції, в якій вона закликає до припинення акції «Вставай, Україно!» та проведення загальнонаціонального круглого столу за участі влади та опозиції, присвяченого проблемам євроінтеграції.
Нинішні лідери «Батьківщини» на лист майже не відреагували і, тим більше, вказівок лідера не виконали. Невідомі широкій громадськості історії про те, як думка Тимошенко щодо важливих питань ігнорувалася, або більше – про рішення соратників вона дізнавалась постфактум, за два роки назбиралося чимало: голосування за закон про парламентські вибори у 2011-ому, заміна керівника фракції «Батьківщина» минуло скликання Івана Кириленка на Андрія Кожем’якіна, утвердження списків на вибори до парламенту у 2012-ому тощо. «Тимошенко десь «там», коли вона вийде і чи вийде, ніхто не знає, так багато хто думає, – пояснював Тиждень.ua один з лояльних до лідера партії депутатів «Батьківщини», – а життя політичне триває, треба думати за себе, а боятися її гніву не варто». Ще пару років тому подібну ситуацію в дисциплінованій ледь не на авторитарний лад фракції важко було уявити. Процес об'єднання «Батьківщини» та «Фронту змін» ставить перед Тимошенко нові виклики . З огляду на поточні тенденції, після свого звільнення вона може стати «генералом без армії» – контроль над рідною партією до того часу захоплять партнери-фронтовики.
Втім, якщо труднощі в комунікації та небажання депутатів слухатись свого ув’язненого лідера – проблеми, вирішити які Тимошенко навряд чи в стані, то її небажання активніше комунікувати з суспільством через ЗМІ викликає значний подив. За увесь час перебування за ґратами Юлія Тимошенко оприлюднила лише декілька відкритих листів та дала кілька письмових інтерв’ю, більшість з яких були написані працівниками її штабу на Турівській. В той час із запитами про інтерв’ю до екс-прем’єрки безрезультатно звернулося щонайменше кільканадцять авторитетних українських ЗМІ. Адекватного пояснення такого стану від оточення Тимошенко так і не надійшло.
Читайте також: Асоціація з ЄС: візи залишаємо, про Тимошенко мовчимо
Однак все це не заважає Юлії Тимошенко залишатися одним з найпопулярніших політиків країни. За останніми, травневими опитуваннями Фонду Разумкова та «Демократичних інціатив», її рейтинг становить 12,2% відсотка – це більше, ніж у будь-кого з опозиційної трійки лідерів. Очевидно, саме стільки і складає «ядерний» електорат Тимошенко, що є пристойним показником. У випадку її звільнення рейтинг неодмінно зросте ще більше, за рахунок її симпатиків, котрі зараз відкидають такий сценарій, тому вимушено підтримують інших опозиційних діячів. Варто додати сюди і рейтингову надбавку, котру Тимошенко здобуде за рахунок іміджу «жертви режиму, котра не зламалась». Тоді персональний рейтинг лідера опозиції цілком може випередити навіть рейтинг Віктора Януковича, і це без жодних внутрішньоопозиційних консультацій щодо єдиного кандидата.
Влада це чудово розуміє – тож два минулі роки присвятила тотальній дискредитації екс-прем’єрки як в Україні, так і за кордоном. Можна впевнено стверджувати, що піар-стратегія Банкової зазнала повної невдачі, попри десятки телеефірів та сотні публікацій у ЗМІ, безліч масових акцій та зустрічей емісарів влади з зарубіжними посадовцями, присвячених розповідям про «Юльку-крадійку» та «Юльку-вбивцю». Навіть на непривітному для Тимошенко Півдні та Сході України понад 60% громадян не вірять, що вона причетна до вбивства Євгена Щербаня (соцопитування Київського міжнародного інституту соціології за березень цього року); всього ж по Україні таких аж 76%.
PR-поразка на Заході ще очевидніша. Намагання переконати європейців у тому, що Тимошенко сидить законно, а вибіркового правосуддя в Україні немає, ні до чого не призвели. Захід вперто та послідовно (навіть більш вперто, ніж українські опозиціонери) наголошував на політичному характері «справи Тимошенко». Зрештою, євроінтеграційний процес України звівся до формули «Угода про Асоціацію дорівнює свободі Тимошенко» (з деякими, звісно, умовностями).
Такій непоступливості Заходу Тимошенко має завдячувати надією на своє визволення в осяжній перспективі. Переговори про її від’їзд до Німеччини на лікування, щоб згодом залишитися там, можуть успішно завершитись у найближчі місяць-два. Свобода комунікації та сучасні засоби зв’язку дозволять Тимошенко почати перетворюватись з політичної ікони на реального політика, хоч і у статусі політемігранта.
Якою буде ця «нова Юля», спрогнозувати зараз майже неможливо. Джерела Тиждень.ua в її оточенні розповідали, що останнім часом Юлія Володимирівна страждає від нападів депресії, спричинених, зокрема, аж надто декоративною боротьбою соратників за її звільнення. За аналізом відкритих джерел можна зробити висновок, що екс-прем’єрка стала поміркованіша та конструктивніша, принаймні в риториці. Досить порівняти її вислови з відкритих листів різних часів. «Вони злодії, карткові шулери…», – писала Юлія Тимошенко влітку 2012, а менше ніж за рік запропонувала сідати з цими ж «шулерами» за один стіл. Однак гра у морального авторитета нації, котрий стоїть над сутичкою і хоче всіх примирити може бути лише політтехнологічних кроком, а насправді Тимошенко залишалась такою ж різкою та категоричною, як і була.