Державне управління справами при президенті України має репутацію одного з найодіозніших органів влади, і недарма. Адже за цією неголосною назвою ховається бюрократичний монстр, який і досі не тільки керує фактично всією майновою спадщиною КПРС та КПУ, а ще й підгріб під себе з часом найбільш ласі шматки державної власності всіх органів – від Кабінету Міністрів і Верховної Ради до міністерств. Окрім того, ця структура нині перетворилася на окрему закриту приватну систему із заробляння грошей для зацікавлених чиновників. Причому вона користується всіма перевагами свого нібито державного статусу, давно втративши первинну функцію протокольної служби з обслуговування вищих органів влади. І робить це за рахунок державного бюджету, будучи де-факто збитковою, незважаючи на право самостійно заробляти кошти.
ПОВНИЙ ЦИКЛ
У радянські часи тільки ліниві не говорили про існування закритої системи забезпечення для партійної номенклатури. Власне, саме її наявність та уявні й неуявні привілеї, які справді мали партійні кадри, викликали велике народне невдоволення за принципом «вони вже зараз живуть при комунізмі, а ми в лайні». І справді, в часи СРСР чи не при кожному відомстві була створена ціла система обслуговування, передусім керівництва. Причому йшлося про повний цикл – від харчування до лікування та будівництва своїх житлових кооперативів, а не тільки про протокольне обслуговування їх життєдіяльності. Саме цей радянський принцип і досі лежить в основі управління справами державних органів в Україні. На відміну від західного підходу, де відповідні функції виконують два клерки, завдання яких обмежується лише тим, щоб провести чесний тендер і найняти компанію для надання послуг за гроші, що спеціально під це виділяються з бюджету.
Практично при кожному радянському владному органі були створені так звані управління справами, причому значення саме їх керівників у загальній ієрархічній системі складно переоцінити – фактично керуючий справами в усіх радянських інституціях був другою людиною та сірим кардиналом, без його підпису не втілювалося в життя жодне рішення. Адже в умовах загального дефіциту та ручного розподілу благ він був реальним вершителем доль. На жаль, ця традиція нікуди не поділася і в незалежній Україні.
Особливо потужною, природно, була система забезпечення партійних органів, які включали в себе тільки на території України сотні санаторіїв, підприємств, лікарень, закладів громадського харчування, виробничих потужностей тощо. Коли СРСР розпався й з’явилася незалежна Україна, одразу постало питання власності, яке було вирішено досить швидко. Спочатку 30 серпня 1991 року президія Верховної Ради підписала Указ «Про заборону діяльності Компартії України», згідно з яким усе майно КРПС, КПУ та ВЛКСМ (комсомол) передавалося на баланс ВР України та органів місцевого самоврядування як державна власність. 20 грудня того самого вікопомного року парламент прийняв ще й окрему Постанову «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність».
ВІЙНА ЗА СПАДЩИНУ
Таким чином, уся система управління справами від самого початку була не знищена, тобто приватизована, а передана на баланс іншим органам державної влади. Понад те, майже одразу почалася жорстока кулуарна боротьба за найбільш ласі шматки цієї власності. Так, відповідно до вказаних вище законодавчих документів попервах очевидний перекіс вийшов у бік Верховної Ради, яка в радянські часи мала вельми скромне господарство, але в один момент отримала майже всю спадщину КПРС та КПУ. Не в програші залишився й Кабінет Міністрів. Натомість новоствореним органам, зокрема й президентові, не дісталося майже нічого.
Читайте також: Віктор Шишкін: «Треба ліквідувати соціалізм для чиновників»
Почалося бюрократичне перетягування каната між різними органами влади. Водночас про жодне реформування цієї сфери мова не йшла – просто пострадянські можновладці вели таку звичну міжвідомчу боротьбу за більші пільги та смачніші шматки державного пирога. І якщо на рівні міністерств радянську власність та соціальні фонди активно приватизували та продавали, то спадщину КПРС і КПУ, що потрапила до рук народних депутатів, президента, міністрів, була ніби законсервована. Ніхто з владної еліти не бажав відмовлятися від системи державних пільг.
Кучма, більш вправний адміністратор, ніж Кравчук, одразу поставив за мету створити чітко орієнтовану на нього систему управління. Почався активний процес перетягування всього комуністичного майна під президентське крило, який закінчився тільки після його переобрання на другий термін. 23 лютого 2000 року Леонід Данилович підписав указ про створення так званого Державного управління справами, до складу якого передали майже всі структури з обслуговування органів влади та все колишнє «партійне» майно.
Згідно з цим документом ДУС було створено як єдиний орган із матеріально-технічного, соціально-побутового та лікувально-профілактичного забезпечення діяльності президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, РНБО тощо. Тобто такий собі офіціант, котрий має обслуговувати всіх державних службовців. От тільки до складу нової структури увійшла сила-силенна підприємств, установ та організацій, які жодного стосунку не мають до «забезпечення діяльності державних органів із виконання їх конституційних повноважень» чи навіть до «підготовки та проведення протокольних заходів». І справді, виникає цікаве питання: як саме долучається до забезпечення конституційних повноважень, наприклад, Житомирський лікеро-горілчаний завод чи своя окрема мережа аптек.
Мета створення цього бюрократичного мегамонстра, як завжди, на папері була висока – зменшення управлінських витрат на утримання кожним органом свого окремого управління справами та скорочення загального кадрового апарату. Насправді ж цим рішенням Леонід Кучма просто забрав під свій особистий контроль чималі фінансові потоки та найприбутковіші та якісні установи в державній власності.
ЗАГНИВАННЯ ПОСЛУГАМИ
За останні 14 років жодних змін у законодавчому та адміністративному статусі ДУС не сталося. Понад те, тривало згрібання під цей орган усіх ласих шматків державної власності, хоча паралельно були й спроби її корупційного розпродажу. Найбільшого розголосу набули процеси під час каденції горезвісного Ігоря Бакая, який, як твердить слідство, завдав ДУС збитків у розмірі 800 млн грн і намагався тихенько продати майже все, що можна було продати. Доклався до цього й керуючий справами часів Януковича пан Кравець.
Паралельно з корупційними скандалами, які спливали на поверхню в часи президентства Ющенка, відбувалася комерціалізація діяльності підприємств, що входять до структури ДУС. Так, тепер усім підприємствам дозволено не тільки провадити свою пряму діяльність, а й надавати послуги. Наприклад, легендарна лікарня «Феофанія» стала пускати до себе звичайних громадян.
Читайте також: Валіза Януковича
Однак держава – завжди неефективний власник, про що свідчать цифри: з року в рік витрати на ДУС збільшуються, тоді як прибуток зменшується. Особливо ця тенденція посилилася за часів Януковича, коли і витрати на утримання дорогоцінного гаранта різко зросли, і прибуток підприємств впав. При цьому жодних спроб реальної монетизації та приватизації не робиться. Хіба що в новітні часи, навесні 2014 року, за словами призначеного уже Порошенком голови ДУС Сергія Березенка, тодішній в. о. Адміністрації президента Сергій Пашинський намагався продати кілька найприбутковіших підприємств, зокрема й уже згаданий вище Житомирський лікеро-горілчаний завод. Чи мав він найвищі устремління реформувати неефективну державну структуру, чи просто бажав поживитися на продажу – питання, здається, риторичне. Гроші в ДУС є, але зникають вони, як завжди, в кишенях відповідних чиновників, які конче не бажають щось змінювати.
Майже ніде у світі, окрім країн колишнього СРСР, не існує структури, подібної до ДУС. Наявні протокольні служби та управління справами не мають у своїй структурі жодних економічних підприємств, натомість просто наймають приватні структури на тендерній основі для виконання певних функцій. Переважна частина того, чим в Україні займається ДУС, у нормальних країнах просто компенсується держслужбовцям у грошовій формі, тобто до зарплати додаються, наприклад, гроші на лікування, а людина сама вирішує, де і як їй оздоровитися. І для цього державі абсолютно не потрібно утримувати купу санаторіїв і лікарень та відповідний персонал. Тобто єдино можливою реформою ДУС є приватизація та монетизація всіх її функцій для державних службовців будь-якого рівня.
Однак, як недавно заявив Сергій Березенко, поки що ніяка приватизація не планується – щонайменше до закінчення повної інвентаризації, яка мала офіційно завершитися до 15 серпня, але жодної додаткової інформації про це наразі немає. Інвентаризація й справді потрібна, особливо зважаючи на те, скільки Державне управління справами втратило в Криму. «Усі заклади відпочинку й наші об’єкти в АРК вкрала окупаційна влада, – заявив Березенко. – Нині балансова вартість наших кримських підприємств становить понад 1,5 млрд грн, загальна площа земельних ділянок, які займають об’єкти ДУС, – понад 85 тис. гектарів. …Мін’юст через міжнародні суди вимагатиме повернути вкрадене майно державі Україна».
Тиждень порівняв вартість утримання одного квадратного метра президентського простору з київською квартплатою, а вартість харчування працівників ДУС – із вартістю харчування дітей на відпочинку
Звіт про витрачання Державним управлінням справами державного бюджету у 2013-му, останньому році правління Януковича, – документ сухий, як лист. Перша й головна стаття видатків ДУС – «Забезпечення виконання президентом України конституційних повноважень». Наприклад, проведення заходів за участю гаранта Конституції. Протягом 2013-го їх, за даними ДУС, було проведено 146 (фактично одна зустріч раз на два-три дні) замість запланованих 250 (!). Витрати ДУС на проведення одного такого свята закладалися на рівні 47,1 тис. грн, однак по факту обходилися дорожче – у середньому 67,8 тис. грн за один захід.
Для порівняння: святкування Дня міста цього року обійдеться Івано-Франківську в 173 тис. грн – це вартість двох із половиною буденних зустрічей за участю Віктора Федоровича.
Крім того, 28 разів за рік делегації на чолі з президентом подорожували Україною авіаційним транспортом. 24 рази Віктор Янукович мав виїхати за кордон, натомість побував там лише 21 раз. Одна така поїздка обходилася держбюджету України в середньому в 407,2 тис. грн, звітує ДУС.
Загальна площа державних резиденцій, утримання адміністративних і господарських об’єктів, призначених для розміщення та обслуговування президента України, а також інших державних органів, утворених для здійснення його повноважень, звітують у відомстві, станом на 2013 рік становила 152 764,2 м².
Для порівняння: одним із актуальних проектів забудови передбачена загальна площа квартир 16-поверхового будинку з вісьмома під’їздами на 546 помешкань –
42 700 м², або чверть (28%) потрібного президентові «простору».
Витрати ДУС на утримання одного квадратного метра резиденцій, адмінбудівель та прилеглої території сягнули у 2013 році 292,4 грн (282,1 грн із загального фонду, 10,4 грн – зі спеціального).
Для порівняння: середній тариф квартирної плати у столиці – 3 грн/м² за місяць (36 грн за рік), або 12% вартості утримання тієї самої площі будівлі, гідної президента.
Витрати на утримання 1 га природно-заповідного фонду того самого ДУС протягом 2013 року – 270,2 грн.
Загальний пробіг автомобілів ДУС за рік становив лише 6548,7 км (кількість авто не вказується), при цьому витрати пально-мастильних матеріалів на одну машину – в середньому 3596,8 л за рік. Авіаційний транспорт ДУС виконав 210 рейсів (нагадаємо, президент здійснив 21 подорож за кордон та 28 польотів Україною з офіційними делегаціями), на що пішло 139,9 т пального.
Для порівняння: харчування дітей (у частині вартості набору продуктів на одну дитину) – не більше ніж 43 грн на один людино-день (затвердження граничних норм витрат на харчування, лікування та культурне обслуговування дітей застрахованих осіб у дитячих закладах оздоровлення на 2014 рік).