У письменницькому господарстві Анатолія Дністрового ніщо не пропадає. Особисті почуття переплавляються в поезію. Пережите в юнацькі роки вилилося в жорсткі романи про субкультуру спальних районів – «Місто уповільненої дії» та «Пацики». Досвід праці у відділі етнополітики Національного інституту стра тегічних досліджень оформився в компактну збірку «Злами й консенсус», де наукові статті та доповіді чомусь названо есеями. Щоби дотягнути до зразків жанру, цим текстам не вистачає розмовної інтонації та інших індивідуальних рис, крізь які проступає авторська особистість. Натомість вони містять лаконічні формулювання щодо актуальних нині для України ліберальних цінностей і антагоністичних їм цінностей націоналістичних. До дражливих проблем автор підходить, наче абстинент, котрий жодного разу сам не спокусився й для інших має про всяк випадок рецепт здорового життя, а саме – відмовитися від застарілих традиціоналістичних уявлень, які не відповідають сучасному цивілізаційному стану України, на користь лібералізму. Останній у трактуванні Дністрового позбавлений рожевих окулярів історичних і етнічних міфологем і передбачає «інструментальне ставлення до дійсності, тож, відповідно, є ближчим до здорового реалізму». Усвідомлюючи, що цілковитого зречення національної ідеї поки від нашого суспільства годі сподіватися, дослідник покладається на гібрид їжака та жирафи – консенсус між віджилим і новітнім поглядами на розвиток громади. Правда, не уточнюючи, як утвориться цей метис.