28 зовсім різних учнів нашого 11-го (юридичного) класу входять у доросле життя однією командою, єдиним цілим. Нам є що сказати цьому світові. Дарма, що нам лише по 16, та все ж ніхто з нас не байдужий до майбутнього нашої держави і, звісно, до свого власного. Чи всі вступатимуть до вишів? Аякже. На щастя, ми усвідомлюємо реалії: вища освіта – це невід’ємний компонент життя сучасної успішної людини.
Ще рік тому, коли нас з Марійкою Потьомкою посадили за однією партою, я звернула увагу на різнокольорові малюночки та віньєтки, які вона старанно виводила на полях свого зошита з правознавства. А раптом це спокійне, врівноважене вимальовування і є її справжнім покликанням? І дійсно, Потьомка вирішила стати дизайнером.
От хто-хто, а Наталя Дядик здивувала нас усіх. Дівчинка-вулкан, енерджайзер, міс «я вмію привернути увагу». Їй пророкували безхмарне майбутнє у вирі шоу-бізнесу і вже точно ніхто не міг навіть припустити, що наша майстриня епатажу забажає стати… Юристом! Наталка пояснила свій вибір тим, що не хоче, аби наші діти зростали в країні брехні та корупції.
Гідну конкуренцію їй може скласти хіба що Гафинець Сашко. Ото вже юрист! Пам’ятаю, якось приїхала до нас кореспондентка з радіопрограми «Школяда» і почала ставити запитання на кшталт: що таке держава? хто має нею керувати? З перших слів: «Як сказав…»(а далі пролунало якесь хитромудре ім’я, яке ніхто з присутніх раніше не чув) було зрозуміло, що у Сашка в кращих друзях юридичні енциклопедії.
Як я казала? Ми входимо у доросле життя? Ні, я трішки не так висловилася… Ми вже пірнули у нього! Нам нерідко закидають: «Ти – безвідповідальна дитина! Ти не прикладаєш необхідної кількості зусиль!» Та справа не в коефіцієнті корисної дії. Справа в тому, чи кожен з нас справді знайде себе.
Важливим чинником, який впливає на вибір спеціальності, є думка батьків. Дорослі рідко задумуються над тим, що, можливо, їхня дитина не хоче вчити таблицю Мєндєлєєва не тому, що вона нездара чи нероба. Можливо, просто це – не її.
Хтось із моїх однокласників сказав: «У нашій країні забагато тих, хто працює виключно заради матеріального збагачення. А уявіть, як би вони працювали, маючи до того ще й ентузіазм та бажання змінити щось на краще». Ви зауважите, що це юнацький максималізм. То й що? Ми не знаємо, що чекає на нас, якими ми будемо через 5, 10, 20 років. Та ми можемо обирати. Я, до речі, хочу бути журналістом. І буду.