Завдяки багатьом міжнародним компаніям, що повідкривали свої представництва в Україні, а ще через численних її громадян, які виїхали за кордон, у тутешніх спеціалістів формується репутація відмінних інженерів та співробітників. Але, зрештою, цінність працівника залежить від того, щó він може дати клієнту, а не від того, в якій державі трудиться чи з якої походить.
Я працюю та інвестую в цій країні вже близько 19 років. Виклики останнього року специфічні, але якщо не брати їх до уваги, то свої нюанси ведення бізнесу є всюди, а тут нині багато що змінилося. Хотілось би бачити тіснішу співпрацю між ІТ-індустрією й урядом у плані розвитку та забезпечення прозорості оподаткування в цьому секторі. Крім того, потрібна активніша співпраця, спрямована на зміни у вищій освіті. В Україні дуже хороша освітня база й багато вишів серйозно покращили викладання комп’ютерних наук, але в масштабах усієї системи можна вдосконалюватися далі, скажімо, запроваджувати курси практичного вивчення мов програмування, на які великий попит, на кшталт Java, чи давати студентам більше балів за досвід практичної роботи, а не за час, проведений в аудиторії. Насправді в багатьох українських містах є відмінні виші. І багато їхніх випускників шукають можливостей будувати кар’єру там, де живе їхня родина, де вони вчилися. В Івано-Франківську, наприклад (там діє девелопмент-офіс Softjourn, а хед-офіс – у Каліфорнії. – Ред.), прекрасні умови для життя: в різних рейтингах він часто опиняється серед лідерів в Україні. А компанії, що там працюють, дають людям можливості для розвитку.
Якщо говорити про те, як на ІТ-бізнес вплинула війна, то технологічні компанії, які базувалися в охоплених нею регіонах, у Донецьку, Луганську чи неподалік них, переїхали до інших частин України. А фірми, що працювали в інших містах, однозначно лишаються й розвиваються там, де вони й були. Багато ІТ-компаній, що діють в Україні, зростали навіть у 2014 році, незважаючи на складну ситуацію. Але саме через неї майже всі ІТ-фірми, що мали таку нагоду, за останній рік розробили «плани Б» на випадок форс-мажору, які часто передбачають переїзд до сусідніх країн – Польщі, Болгарії та ін. Водночас це дає компаніям змогу рости й запевнювати клієнтів у тому, що у випадку неможливості працювати з якоїсь причини в Україні вони можуть робити те саме деінде.
Сьогодні в країні багато компаній – розробників софту, які випускають продукт і для місцевого ринку, і для міжнародного. Інтерес до зростання відповідного ринку тут існує вже давно. Є чимало підприємців, що генерують численні ідеї і створюють власні інтернет- або мобільні програми. Багато таких проектів не вимагають значного капіталу на розробку, тому ці бізнесмени можуть фінансувати її самостійно, принаймні до того моменту, коли продукт треба вже активно розвивати. Крім того, в Україні діють приватні інвестиційні компанії, котрі дають стартапам доступ до забезпечення коштами (якщо ідея і напрям бізнесу зацікавлять великих венчурних інвесторів) – іноземного чи вітчизняного. А ще підприємцям допомагають удосконалювати їхні ідеї до рівня, на якому вони могли б стати привабливими для інвестора, або організувати їх у бізнес, що фінансуватиме сам себе на першому етапі та під час дальшого зростання. Низка організацій пропонує стартапам тренінги, постійні семінари, менторів, які вчать розробляти бізнес-плани й спілкуватися з потенційними інвесторами, щотижневі конференції та чимало іншого. Тобто основи для розвитку підприємницького середовища тут уже закладено, і цілком можна сподіватися, що три стовпи, необхідні для успіху стартапу, – ідеї, капітал і менторська підтримка – в Україні тільки міцнішатимуть.