Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Думкою не збагатієш

24 Березня 2016, 08:43

Частково це можна пояснити персонажами. Обличчя табору «залишенців», яке бачить громадськість, неабияк асоціюється з британським політичним класом: пещений білий чоловік середнього віку, який носить дорогі костюми й вишукано говорить у стилі вищої касти. І ця нечисленна каста при владі в країні вже багато років. Оскільки вона складається з очільників, які довели Британію до катастрофічної фінансової кризи (за що так ніхто адекватно й не відповів), то претендувати на компетентність в економіці та фінансах аж ніяк не може. Війна в Іраку мала подібні наслідки щодо довіри виборців до еліт у британській зовнішній політиці. Тепер ці люди хочуть, щоб ми лишилися в Європі. То чому хтось має їм вірити?

Отже, один із ключових ризиків зараз полягає в тому, що референдум за чи проти членства Великої Британії в ЄС (нудне й технічне питання) перетвориться на голосування протесту проти керманичів, цілком заслужене ними (а це вже дає вихід народному гніву й весело).
Серед тих, хто намагається переконати британців залишитися в Євросоюзі, нам потрібні не вихідці з чарівного «замкнутого кола» династичних компаній, Вестмінстеру чи класу привілейованих, яким статус передається спадково. Нашими героями мають бути люди, які можуть похизуватися досягненнями в житті поза межами політики. Аргументи з їхніх вуст звучатимуть свіжіше й переконливіше.

Читайте також: Думки про майбутнє

Адже, врешті-решт, на референдумі про членство Британії в ЄС насправді йтиметься не про політику, а про цивілізаційний вибір. Про те, чи бачимо ми власне майбутнє у взаємозалежності, співпраці й правилах — у дещо безладному, недосконалому, але загалом сприятливому векторі, у якому світ розвивається кілька останніх десятиліть. Або про те, чи хочемо «суверенітету», тобто ізоляції та вузьких шкурних інтересів, — вектора, що, на думку його прихильників, підходить не тільки Британії, а й іншим країнам.

Звідси випливає друга небезпека, що не дає мені спокою: голосування за те, щоб залишитися в ЄС, не повинно зводитися до вибору непривабливого статус-кво або ж висловлення довіри до переговорів Девіда Кемерона про зміну умов членства для Британії, які не дали нічого нового. Європі негайно потрібні реформи. І деякі з них уже проводяться. Єдиний цифровий ринок — ідеальне середовище для нас, адже Британія — віртуальна наддержава Європи, що не має тут конкурентів. Надзвичайно сприятливим виявиться для нас і створення єдиного ринку послуг, адже саме в цій сфері британська економіка найбільш конкурентоспроможна. Третім нашим здобутком може стати реалістична європейська політика у сфері зовнішніх відносин і безпеки, орієнтована на стабілізацію периферій в Україні, на Близькому Сході та в Північній Африці. Якби британці захотіли, могли б здебільшого керувати нею.

Читайте також: ЄС: шви розходяться

Так само неухильно слід вимагати інших реформ. Нинішній ускладнений і непрозорий підхід до ведення політики створює неабиякі можливості для хитрих лобістів бізнес-інтересів. У Брюсселі з ними перебір. Нам потрібен реєстр лобістів. Крім того, необхідно зменшити Європейський парламент.
І на тлі всього цього ще страшніше думати, скільки ми могли б досягти, якби на вирішення реальних проблем спрямували ті зусилля, що марнуються на порятунок пустопорожньої угоди Кемерона, за допомогою якої він намагається зберегти обличчя. З огляду на свої масштаби, досвід і союзників Велика Британія могла б бути природним лідером ЄС, особливо з моменту вступу до нього найновіших членів. Наші союзники в Північній та Східній Європі потребують сильнішої, менш громіздкої та динамічнішої Європи. Однак у момент, коли перемога була практично в руках Британії, ми відійшли на задвірки, піддавшись потенційно фатальному нападу невротичного егоцентризму.

Варто також пояснювати людям, що голосування за вихід із ЄС не звільнить нас від наслідків за такий результат. Brexit послабить ЄС. Це очевидно для всіх. Дехто в таборі прихильників виходу тішить себе троцькістською ілюзією, мовляв, руйнування прогнилої системи сприятиме зародженню нового, світлого майбутнього. Насправді проблеми ЄС від нас нікуди не подінуться. Владімір Путін не стане менш агресивним, джихадисти — менш жорстокими, біженці — не такими відчайдушними, а економіка — менш анемічною. А от рішення, спрямовані на подолання цих проблем, цілком можуть бути гіршими, і прийматимуть їх у разі виходу з ЄС однозначно без нас.