Дух часу

ut.net.ua
6 Серпня 2010, 00:00

Доктор соціологічних наук, професор Ігор Рущенко, завідувач кафедри соціології Харківського національного університету внутрішніх справ, про фе-­­
номен серійного вбивці.

Серійний убивця – побічний і непередбачений продукт Модерну й так званого Другого Модерну. Перша відома й ретельно зафіксована жорстока серія вбивств із очевидним сексуальним, а можливо й месіанським підтекстом – спра­­ва лондонського Джека-різника, який 1888 року по-звірячому вбив п’ять повій. Для вікторіанської епохи це була сенсація, а в сучасних так званих розвинутих країнах – рідкісне, але вже банальне явище. Лідирують США, на країну припадає близько 74% усіх виявлених серійників, хоча населення становить лише 5% чисельності землян. Проте саме ця країна водночас є символом постіндустріального су­спільства, вона найдалі пішла від точки умовного старту під назвою «традиційне суспільство». Виходить, чим далі сходинками прогресу, тим більшою стає загроза для людей із боку серійників. Із погляду філософів минулої доби, загальний прогрес і всеохопний гуманізм мали б зовсім унеможливлювати подібні яви­­ща, а виходить із точністю до навпаки.

Парадоксально, але саме сучасний гуманізм побічно сприяє феномену серійних убивств (це є нашою гіпотезою, а не встановленим фа-ктом). Традиційне суспільство мало свої запобіжники й громовідводи для таких учинків. По-перше, ефективний соціальний контроль у невеликих сільських і міських громадах, де анонімність існування була ще неможливою. По-друге, то був час жорстокості, яка пронизувала ввесь уклад життя. Сімейне брутальне насильство, тортури й так звані кваліфіковані (з особливою жорстокістю) та прилюдні страти злочинців, війни, де чоловіки вбивали один одного холодною зброєю, та багато інших ситуацій створювали ефект громовідводу, коли надлишки енергії руйнування та смерті знаходили шляхи виходу. Цивілізація, гуманістичні принципи затискають людину в лещата умовностей, перекривають клапани виходу руйнівної некрофільської енергії й одночасно створюють ідеальні умови для анонімного, закритого та відчуженого від соціуму існування. Хворі індивіди, з одного боку, не можуть реалізувати надлишки «недоброякісної агресії», з іншого – виникають сприятливі умови для здійснення актів кримінальної агресії та отримання бажаної розрядки.

Для пояснення феномену серійників можна скористатися термінами відомої кримінологічної концепції злочинності, яку в повоєнні часи розвивали німецькі кримінологи. Вона формулюється як «Схильність – Середовище» (Anlage – Umwelt), де перша частина – переважно біологічні й психічні фактори, а друга – чинники соціального середовища. Кожний злочинець так чи інакше сполучає у своїй особистій біографії, кримінальній кар’єрі та конкретних діях ці два боки однієї медалі. Але частка першого й другого в разі скоєння різних типів злочинів неоднакова. В суто корисливих злочинах (крадіжки, шахрайства) домінують соціальні мотиви. В насильни­цько-корис­­ливих зростає вага біологічної обумовленості, наприклад, не кожна людина (як правило, це – чоловіки) може вдатися до відкритих насильницьких дій. Ще більшою мірою тенденція посилення ваги біологічних відхилень виявляється стосовно суто насильницьких дій, де відпадає мотив користі, а на перше місце виходить прояв внутрішньої агресивності (хоча мотиви можуть формуватися й під впливом різних зовнішніх факторів). Нарешті, серійні сексуальні садисти, серійні вбивці демонструють виклю­чно внутрішню вмотивованість своїх дій, саме вони вдаються до «вбивства заради вбивства». Біологіч­­на детермінанта стає особливо виразною, хоч і не достатньою для однозначного кри­­мінологічного прогнозу.

Проблему існування так званих природжених злочинців, як відомо, першим у науці порушив Чезаре Ломброзо ще в ХІХ століття. ХХ сторіччя принесло революційні зрушення в біології людини, й учені раз за разом поверталися до пошуку «гена злочинності». На сьогодні більш-менш достовірно встановлено, що більшість психопатів, здатних на невмотивовану агре­­сію, некрофільське вбивство з елементами сексуального садизму, дійсно мають ті чи інші органічні відхилення. Це може бути біохімічна структура організму, наприклад, із підвищеним рівнем чоловічого гормону тестостерону, зайва хромосома Y у чоловіків або «неправильні мізки», що виявля­­-
ються в процесі обстеження на магніто-резо­нансному томографі, також деякі інші біологічні причини.

У нормальних соціальних умовах схильність так і залишається схильністю, а злоякісна енергія навіть трансформується в соціально-схва­­льні види діяльності – такі люди можуть досягати суттєвого прогресу в професійній кар’єрі та соціальному житті. Кримінологи, звичайно, вже виявили й чинники соціального ризику. Це – неповні або неблагополучні сім’ї, де практикується нелюбов одне до одного (майбутній серійник, як правило, ненавидить одного з батьків); факти фізичного й сексуального насильства стосовно суб’єкта у віці 8–12 років, особливо, якщо вони мали гомосексуальний характер; відчуття самотності й суїцидальні тенденції; сексуальні проблеми й розлади в ювенальному віці; загальна озлобленість проти людей або певних категорій – жінок чи підлітків.

Соціальні умови певним чином сполучаються з біологічними мотивами. Ми свого часу висунули гіпотезу про існування природного запобіжника у формі архетипу заборони. Але якщо такий архетип справді існує, то він доволі тендітне утворення, яке можна «зламати» за певних зовнішніх умов. Несвідоме не терпить раціоналізації, публічності, наочності. Просте споглядання вбивств, крові, роз­­чле­­нованих тіл, навіть коли це відбувається на скотобійні, девальвує внутрішній запобіжник.

Не варто очікувати, що потужні суспільні кризи, хоча б і те, що відбувалося з економікою в останні два роки, мають відразу додавати сумні одиниці до кривавої статистики серійників. В ці роки, можливо, беруть свій початок небезпечні ланцюжки. У віці 8–12 років у дітей, які мають відповідну схильність, може «стартувати» так звана спіраль деградації, яка завершиться за 10 або 15 років першою спробою невмотивованого насильства, «вбивства заради самого вбивства» чи примарної сексуальної насолоди. І, можливо, цю спіраль уже сьогодні запустить випадок руйнації сім’ї чи початок батьківського алкоголізму через втрату роботи за часів кризи, про яку вже забуто. І за два десятиріччя тільки прискіпливий слідчий або кримінальний психолог зможуть збагнути цей зв’язок.

Поряд із серійниками є і так звані масові вбивці. Нюанс полягає в тому, що останні не полюють на жертв, а раптово творять криваві розправи, шукаючи таким чином і власну смерть. І знову ми констатуємо: найбільша кі­ль­­кість відповідних випадків зафіксована в США. Про американського або українського соціопата слід говорити в тому ж контексті, як і про американського чи українського шизофреніка або сифілітика. Тобто бачимо однакові за сутністю захворювання, але умови існування хворих людей, шанси отримати допомогу справді різні. Українські соціопати мають значно більший діапазон для реалізації своєї девіантності, ніж їхні «побратими» в США та країнах Європи, де люди на собі сильніше відчувають різні форми соціального контролю. Українець може брутально себе поводити за кермом авто, вільно розпивати алкогольні напої просто на вулиці або в громадському транспорті, вдаватися до нецензурної лайки, ігнорувати різні заборони, буйно поводитися в побуті, й усе це легко сходить йому з рук.