«Будь ласка, не питайте мене про політику», – просить він на початку розмови. Чому? «Я небагато знаю про те, що відбувається у вашій країні, – зізнається Брімсон. – І ненавиджу помилятися». Тому про українські політичні реалії ми не говоримо. Утім, політику зачіпаємо все одно, адже великий футбол, на відміну від більшості інших видів спорту, пов’язаний із нею нерозривно.
У. Т.: Напередодні ЧС у Бразилії відбулися серйозні протести проти проведення чемпіонату. Що ви думаєте з цього приводу і чи брали участь в антифутбольних вуличних акціях бразильські ультрас?
– Коли у країні є чіткий поділ на багатих та бідних, такий як у Бразилії, подібні протести неминучі. Бідні люди там такі злиденні, що в них обличчя брудні… Це справді ганебно. Водночас у Бразилії, здається, кожна людина – фанат футболу. Отже, мушу визнати, що і футбольні фани протестували проти проведення чемпіонату.
У. Т.: А що можете сказати про бразильських фанів? Чим вони відрізняються від, скажімо, українських?
– Я не так вже й багато про них знаю – мало займався цією територією. Але мені відомо, що фанати там справді… фанатичні. Щоб зрозуміти це, достатньо поглянути хоча б на аргентинських ультрас – ви побачите, яке це божевілля.
Читайте також: Місто без Лева. Львівський стадіон покарано, фанати втратили частину національної символіки
У. Т.: Які враження від ЧС, які моменти вам запам’яталися?
– Тільки-но побачив, як Англія програла другий матч. Але це насправді не стало для мене сюрпризом… Також мушу сказати, що мене тішать успіхи США і, звісно, поразки Іспанії.
У. Т.: Як думаєте, хто виграє у фіналі?
– З того, що я бачив на цей момент, – Німеччина або Нідерланди… Вони виділяються.
У. Т.: Нещодавно УЄФА почав упроваджувати фінансовий fair-play – правила, що забороняють клубам витрачати більше, ніж вони заробляють, змушують їх вести діяльність відповідно до реальних фінансових можливостей. Що скажете про цю ініціативу?
– Думаю, що ідея чудова. Але вона ніколи не працюватиме. Футбольні клуби завжди знайдуть спосіб обійти правила… На карту поставлено так багато, що ці правила неминуче скоро забудуть.
У. Т.: Як за останні роки змінилися легендарні англійські футбольні хулігани? Чи можете виокремити якісь загальні тенденції?
– Хуліганська субкультура в Англії за останні років 10 абсолютно змінилася. Хулігани все ще є в клубів нижчих ліг, але нині насильство – таке, як було, – можна побачити вкрай рідко. Сьогодні ми спостерігаємо радше розвиток ненасильницької хуліганської сцени. Тут є і традиційний для субкультури одяг, і погана поведінка, але немає бійок. Це дивно… Але так краще, ніж було у 1970-х.
Читайте також: 4 тисячі на вулицях без партійної символіки – футбольні фани вкотре продемонстрували мобілізаційний потенціал
У. Т.: Яка ваша думка про організації на кшталт FARE (Football Against Racism in Europe. – Ред.), про їхню об’єктивність? В Україні нещодавно був інцидент, коли експерти FARE затаврували червоно-чорний прапор, що призвело до неабиякого скандалу та образило як уболівальників, так і ветеранів УПА…
– Проблема подібних до FARE організацій полягає в тому, що вони надто часто приймають рішення, не маючи жодної інформації про історичний бекграунд тих чи інших речей. А журналісти, своєю чергою, надто ліниві й сприймають оцінку представників організацій як факт, хоча ті насправді помиляються…
У. Т.: А чи можуть такі інструменти, як санкції проти клубів та штрафи, справді щось змінити у площині боротьби з расизмом та гомофобією на трибунах?
– Думаю, єдиний фактор, який справді може змінити погляди людини, – це освіта. Або особистий досвід. А ось що більше кажеш людям, що вони не можуть чогось робити, то вищі шанси на те, що хтось це зробити спробує. Зрештою, найкращий спосіб змінити стан речей зсередини – використати волю більшості. Так ми боролися з расизмом на стадіонах в Англії, так шотландці вирішили проблему з футбольними хуліганами ще у 1980-х.
У. Т.: Під час масових протестів в Україні наші ультрас змогли забути про клубну ворожнечу та спільно виступити спочатку проти режиму Януковича, а згодом за незалежність України. Чи це поширена практика? Чи часто вдається футбольним фанам забути про поділ за кольорами команд та об’єднатися під кольором національного прапора?
– У різних країнах вже були випадки, коли ультрас збиралися разом із політичних причин. Це було на Балканах, в Італії, в Аргентині… Чи події в Єгипті кілька років тому – їх розвитку багато в чому сприяли саме футбольні фани. Насправді, на мою думку, належним чином об’єднані та організовані фанати можуть бути потужною політичною силою. Навіть тут, в Англії!
Читайте також :Британські ЗМІ радять фанам побоюватись українських повій, міліціонерів та депутатів
У. Т.: Остання ваша книжка, яку можна знайти в українських книгарнях, – «Крила горобця». А над чим ви працюєте зараз?
– «Крила горобця» справді наразі остання. А зараз працюю над фільмом «We Still Kill the Old Way» («Ми досі вбиваємо по-старому»). Його тільки-но закінчили знімати. Це стрічка про групу бандитів 1960-х років, які знову збираються разом, щоб помститися за вбивство друга. Над нею було дуже весело працювати. У кінотеатрах фільм має з’явитися наприкінці року.
Біографічна нота
Дуґі Брімсон (1959 р. н.) – британський письменник, один із найвідоміших дослідників фанатських рухів, автор сценарію фільму «Хулігани Зеленої вулиці», головну роль у якому виконав Елайджа Вуд. Уболівальник ФК «Вотфорд».