З одного боку — Кремль, який прямо порушує норми міжнародної політики, анексує територію сусідньої країни й веде гібридну війну. Із другого — російський бізнес, співпраця з яким уже багато років дуже вигідна європейським партнерам. Саме тому західні медіа та публічні персони хоч і лають Путіна, але про підприємців із РФ говорять багато й позитивно.
Віднедавна в межах антикорупційної кампанії російського опозиціонера Алєксєя Навального відбуваються автобусні екскурсії маєтками російських олігархів у Лондоні. Одначе, як і в будь-якому атракціоні, у них беруть участь переважно туристи. За словами правозахисника Романа Борісовіча, який є гідом цих екскурсій, мета — показати клептократію і пролити світло на тих бізнесменів, основою статку яких є корупція. Але британці не надто переймаються тим, як саме російські олігархи здобули гроші, котрі привозять у Британію. Богемний Лондон подобається російським багатіям, вони охоче купують там нерухомість преміум-класу і зберігають свої заощадження у британських банках.
Ще у 2014-му росіян було найбільше серед тих, хто отримує британську візу інвестора, — 26%. Щоб на неї претендувати, потрібно бути готовим вкладати у Сполучене Королівство щонайменше ₤1 млн. Особливо їхня кількість зросла в останні місяці року: передбачливі бізнесмени почали переїжджати до Лондона відразу після введення санкцій. Однак згодом штрафні заходи добряче вдарили по цьому каналу: за даними компанії Smith Stone Walters, у 2015-му виданих росіянам віз такого типу вже стало менше на 69%. Не останню роль відіграло тут і збільшення мінімально необхідного вкладу до ₤2 млн.
Читайте також: Малопомітний спрут. Російський бізнес як загроза
Численні дослідження впливу санкцій, що масово з’являлися 2014 року, акцентували читацьку увагу передусім на їхній шкоді для британського бізнесу. Як повідомляло інформаційне агентство BBC, багато компаній залежали від експорту дешевої російської сировини, тож мусили або зменшувати обсяги виробництва, або переорієнтовуватися на дорожчих постачальників. А деяким доводилося шукати й нові ринки збуту, бо розлючені чиновники у Кремлі вводили зустрічні санкції та закривали великий російський ринок для багатьох груп європейських товарів.
Варто зауважити, що російських бізнесменів по той бік Ла-Маншу справді чимало й зовсім не всі вони олігархи, котрі приїхали витрачати гроші. Багато росіян відкривають успішний бізнес у Сполученому Королівстві. Як наслідок — британські ЗМІ вдаються до спроб змінити стереотипний образ російського бізнесмена. The Telegraph видала у 2014-му великий матеріал, у якому розповідала саме про володарів успішного бізнесу з російським паспортом. Провідне економічне видання Британії The Financial Times також приділяє достатньо уваги діяльності російських бізнесменів у різних аспектах. Однак світло проливають саме на тих, хто постійно проживає у Сполученому Королівстві.
Але Британія все-таки знала, на що йде: саме вона була одним з ініціаторів суворого режиму санкцій. До того ж ніхто з політиків країни не підтримує їх скасування, навіть Джеремі Корбін, який не втомлюється критикувати зовнішню політику Девіда Кемерона й озвучує тези про те, що НАТО спровокувало Росію на агресію в Україні. Навіть якщо Brexit стане реальністю, послаблювати санкції проти Москви Лондон не планує. Отже, у довгостроковій перспективі зв’язки Британії з російським бізнесом слабшатимуть, навіть якщо місто на Темзі залишатиметься бажаним для підприємців із паспортом РФ.
Значно менш чітким є становище російського бізнесу в «локомотиві Європи» — Німеччині. Хоч уряд Меркель і засуджує агресію Кремля проти України, багато німецьких бізнесменів та політиків навіть не думають руйнувати партнерство з росіянами. Настанову «business as usual» ніхто не скасовував. Це й не дивно, адже історичні зв’язки так просто не розірвеш: шість східних німецьких земель у формі НДР 51 рік були сателітами Радянського Союзу, а решта у складі ФРН від початку 1970-х мала тісне партнерство з комуністичним блоком, та й то лише на етапі новітньої історії. Ця співпраця збереглась і після розпаду Союзу: згадаймо хоча б дружбу між Путіним та Ґергардом Шредером.
Коли у 2014-му Європейський Союз розробляв пакет санкцій, ФРН була найважливішим торговельним партнером Кремля серед усіх країн-членів. У Німеччині оперували 6200 російських фірм, а інвестиції сягали €21 млрд щороку. Того року вона продала до РФ товарів на €38 млн. До того ж, що було найважливішим пунктом для уряду, завдяки торгівлі з росіянами роботу мали більш ніж 300 тис. німців. Не дивно, що Берлін так довго зволікав, перш ніж дати зелене світло пакетові санкцій проти свого партнера: для цього кроку слід було подолати потужне бізнесове лобі в Бундестазі.
Неважко здогадатися, на яких позиціях стояли бізнесмени країни. Коли Німецька індустріально-торговельна палата (DIHK) провела восени 2014-го опитування у 300 компаніях, що торгують із Росією, результати говорили самі за себе: 80% стверджували, що санкції не є ефективним інструментом політичного тиску для вирішення кризи.
Читайте також: Пригоди великодержавного капіталу
За два роки ситуація на фронті настроїв майже не змінилась. Оскільки Німеччина була основним партнером Росії в ЄС, вона й постраждала найдужче. Обсяги експорту товарів до РФ у 2015-му зменшилися майже наполовину — до €20 млн, а роботу суто через штрафні заходи втратило півмільйона німців. Російські медіа радісно писали про це за кожної зручної нагоди: мовляв, погляньте, друзі, яку помилку ви робите. А німецькі ЗМІ подавали цю інформацію просто як факт. Одначе статті про роль російського бізнесу для німецьких економіки та суспільства почали з’являтися раніше, по сусідству з численними дописами про путінську агресію в Україні.
Проблема полягає передусім у не надто очевидній дії санкцій: вони не змусили Росію припинити війну. Підприємці ФРН, що втрачали значні гроші ці два роки, дедалі частіше запитували в уряду: «А заради чого ці збитки?». Німці взагалі люблять доброчинність, але не тоді, коли їх до неї примушують. Коли поглянути на настрої в їхніх бізнесових колах, чутка про те, що бундесканцлер готує зняття санкцій при перших поступках Москви, не видається такою вже вигадкою.
А поки Анґела Меркель намагається балансувати між необхідністю рятувати Україну та домовленостями з бізнесовим лобі, зростає рейтинг політичних сил, які відкрито виступають за відновлення співпраці з Росією. На відміну від Британії до ФРН Кремль зайшов потужно, з обох боків політичного спектра. Праві популісти з «Альтернативи для Німеччини», які у 2014-му голосували за санкції, почали підтримувати відновлення партнерства з Москвою після того, як у липні 2015-го до партійного керма стала Фрауке Петрі. А популісти «Ліві» засуджували штрафні заходи ще влітку 2014-го, називаючи їх безглуздими.
Читайте також: «Братня» частка. Як НБУ сприяє окупації фінансового сектору російськими банками
Однак прихильники Росії, безумовно, не перебувають виключно в цих двох партіях: візьмімо бодай прем’єр-міністра Баварії Горста Зеегофера, який очолює Християнсько-соціалістичний союз, одну з двох політсил у платформі Меркель. Він залишився дуже задоволений своїм візитом до Москви у лютому 2016 року, подавши цей крок як пряму незгоду з політикою уряду Меркель. Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр теж підтримує «стабільний та конструктивний» діалог із Москвою і не раз казав про послаблення санкцій. «Business as usual» потроху бере своє. І важко назвати цей процес стовідсотковою «зрадою», адже Україна зовсім не допомагає тим, хто підтримує її в Європі. Політичні скандали, корупція та відсутність реформ лише додають аргументів прихильникам Росії.