Хоч би хто в різні роки очолював Закарпатську область, всі керівники краю завжди стверджували одне: на Закарпатті немає й ніколи не буде міжетнічних сутичок. Всі національності, які там проживають, за століття сусідства звикли до співіснування і національна нетерпимість їм не притаманна.
Тим не менше, в останні роки неприємні випадки між українцями та найбільшою нацменшиною області – угорцями, почастішали й виникають регулярно. Це ще не привід говорити про міжнаціональні суперечності, однак тенденція починає насторожувати.
Ні – угорській символіці
Говорячи про мультикультурне Закарпаття, політики загалом не кривлять душею. Можливо, закарпатці й проявляють такий собі побутовий націоналізм, кепкуючи з сусідніх національностей чи приписуючи їм на словах якісь негативні риси, але за 22 роки Незалежності в області, де, згідно з переписом 2001 року, проживає понад 100 національностей, не було жодної серйозної міжнаціональної сутички.
На початку 1990-х, коли на Закарпатті час від часу ворогували між собою греко-католицька й православна релігійні громади, які не могли поділити між собою храми, а закарпатські русини активно заговорили про автономію чи навіть повне від’єднання Закарпаття, угорська меншина й українська більшість Закарпаття не мали одне до одного жодних претензій.
Нині ситуація змінилася і до того ж не на краще. 16 березня угорські, за ними закарпатські, а відтак і українські інтернет-ЗМІ поширили інформацію про те, що в Ужгороді близько 2,5 десятків молодиків напали на угорських туристів, серед яких були й діти. За повідомленнями сайтів, українці зірвали з туристів кокарди з угорською символікою, обзиваючи їх фашистами. Того самого дня в місті був скоєний ще один напад, цього разу на угорських студентів. Вони також залишилися без кокард та вислухали у свій бік образи.
Інцидент прогнозовано спричинив дипломатичний скандал. Генеральний консул Угорщини в Україні Йожеф Бочкаї висловив розчарування з приводу нападу на громадян Угорщини й звернувся до міліції з заявою про ці випадки. Голова Закарпатської ОДА Олександр Ледида попросив обласну прокуратуру провести розслідування інциденту й розшукати винних. У свою чергу, прокурор Анатолій Петруня пообіцяв, що «буде проведене неупереджене розслідування та вжиті заходи, щоби подібні випадки не повторилися».
Дві незалежності
Скандальні події припали на середину місяця аж ніяк не випадково. 15 березня є особливою датою як для закарпатців, так і для угорців. Перші відзначають річницю проголошення незалежності Карпатської України, яка проіснувала всього кілька днів. Наступного дня, 16 березня, угорські регулярні війська розбили захисників Карпатської України на Красному полі. За різними даними, під час цього бою загинуло близько 230 українців.
Цього дня 1848 року в Угорщині розпочалося повстання, яке переросло в демократичну революцію за незалежність країни від імперії Габсбургів. Тоді ж закарпатські угорці традиційно влаштовують урочистості в Ужгороді та інших містах Закарпаття, чим давно вже підігрівають роздратування в українських націоналістичних сил. Тож не дивно, що практично відразу, як стало відомо про інцидент 16 березня, в нападі звинуватили активістів ВО «Свобода». Партія обвинувачення відкинула, проте не заперечувала, що угорські урочистості у ці дні їй не до вподоби.
«Наголошуємо, що марші Ужгородом осіб із угорськими кокардами у дні, коли українці відзначають 74-ту річницю проголошення Карпатської України та вшановують пам'ять загиблих січовиків, які поклали голови в обороні молодої держави під час її окупації угорськими військами, є цілеспрямованою провокацією та неповагою до української громади», – заявила «Свобода».
«Угорці розуміють, що «Свобода» – це єдина сила, здатна протистояти їхнім планам, тому влаштовують різноманітні провокації. Зокрема, звинуватили нас у нападі на своїх туристів. Про те, що до інциденту причетна наша партія, заявили угорські та закарпатські ЗМІ. Хоча жодних доказів наведено не було, – заявив в коментарі Тиждень.ua лідер закарпатських свободівців Олег Куцин. – Крім того, 16 березня ми здійснили офіційну ходу в місті Береговому. Наперед попросили дозвіл на акцію, й місцева влада надала його, не маючи жодних заперечень. Ми пройшли ходою та провели молебень. Після цього в місті розпочалося цькування прихильників «Свободи», а священику, який провів молебень, погрожують. Все це ми без реакції не залишимо. Наразі збираємо необхідні факти і маємо намір подати до суду на видання, які поширили про нас недостовірну інформацію з вимогою спростувати її».
На жаль, ми не зуміли зв’язатися з місцевими лідерами угорців, щоб взяти у них коментар з приводу інциденту. Найімовірніше, їхня позиція не відрізняється від наведеної вище Йожефа Бочкаї.
Суперечливий перевал
Нинішній конфлікт став не першим між угорцями й активістами українських націоналістичних сил, насамперед «Свободи», Хоча до рукоприкладства раніше й не доходило. І щоразу обидві сторони звинувачували одна одну в провокаціях. Зокрема, 2009 року протягом тижня напередодні річниці Угорської революції хтось тричі намагався пошкодити пам’ятник національному поету Угорщини Шандору Петефі в центрі Ужгорода, А напередодні, 15 березня, облив його фарбою. За деякий час,15 квітня 2011-го, в цього ж монумента відламали шаблю. В обох випадках винуватців вандалізму знайдено не було, однак представники Угорщини сприйняли такі акти як прояви національної нетерпимості.
Кілька сутичок трапилося на Верецькому перевалі (межа Закарпатської та Львівської областей) після того, як там був встановлений пам’ятник на честь 1100-річчя переходу угорських племен через Карпати. Натомість націоналістичні сили встановлення пам’ятки розцінили як образу пам’яті січових стрільців, які були розстріляні польськими військовими на перевалі у травні 1939 року.
Тож у відповідь монумент почали регулярно паплюжити. Його вкривали написами: «Тут Україна», «Смерть мадярам», заливали фарбою різних кольорів. У 2011-му спробували підпалити, попри те, що він кам’яний. За підозрою в підпалі правоохоронці тоді затримали Олега Куцина, його заступника Руслана Поливку та керівника ужгородської міської організації партії Томаша Лелекача. Підозрюваних випустили за два дні. Згодом Воловецький районний суд визнав винним у підпалі Поливку, однак Закарпатський апеляційний суд рішення скасував. Фактично винуватців у підпалі так і не було встановлено й покарано.
Не проти час від часу нагнітати ситуацію й закарпатські угорці. З останнього – «мовчазний мітинг» проти «антиугорської влади» на початку березня в Чопі. Кілька сотень місцевих угорців зібралися перед стінами міськвиконкому. Вони виконували угорський гімн, а містом їздили автомобілі з прапорами Угорщини. Приводом для мітингу стала відмова міської влади надати товариству угорської культури Закарпаття у Чопі сесійну залу міськради для проведення звітної конференції. Окрім інших на мітингу виступив лідер однієї з угорських партій КМКС, депутат Закарпатської облради Міклош Ковач, який назвав дії влади «ганебними й безпрецедентними» та «такими, що порушують права місцевих корінних народів в угорському місті».
Штучний конфлікт?
«Ми бачимо, що Угорщина веде антиукраїнську діяльність на території Закарпаття. Зокрема, підтримує русинський сепаратизм, встановлює на українській землі пам’ятники, які паплюжать честь українців, вивішує прапори Угорщини, лобіює введення угорської як другої державної, користуючись законом Колесніченка – Ківалова. Ми вважаємо, що це недружні кроки з боку 5-ї колони, яка виникла на Закарпатті. Тому робимо кроки у відповідь, щоб не допустити цього», – говорить Олег Куцин.
На думку ужгородського політолога Віктора Пащенка, насправді жодного конфлікту між угорцями й українцями в області немає, натомість його намагаються роздмухати штучно.
«Якщо порівнювати ситуацію на Закарпатті з кримською, то у нас абсолютно толерантне співіснування різних національностей. В Криму для сутичок між татарами й етнічними росіянами є об’єктивні підстави, зокрема земельне питання, – пояснює політолог. – Об’єктивного підґрунтя для національних конфліктів на Закарпатті просто немає – угорцям та українцям тут ділити нічого. Я б сказав, що тут протистояння провокують не закарпатці, хоча вони й беруть у ньому участь. Однак закарпатські угорці в цьому питанні отримують підтримку з Угорщини, а місцеві націоналісти – з Галичини.
З одного боку, це прагнення націоналістичних сил постійно привертати до себе увагу. Оскільки циганів чи росіян у нас мало, то вчепилися за угорців. Останні ж мають власну історію націоналізму, яка активізувалася з приходом до влади в Угорщині праворадикальної партії «Йоббік». Увага до них серед населення не перевищує й кількох відсотків, тому постійно треба збуджувати інформаційний простір скандалами.
На мою думку, угорсько-український конфлікт рівнем не вищий, ніж розборки між хлопцями у сільському клубі. Однак якщо на бійку в клубі ніхто навіть уваги не звертає, то тут підключають консульства, кричать про нетерпимість і намагаються гратися в політику».