Але очевидно, що партії, які ініціюють упровадження кримінальної відповідальності за колабораціонізм, активно полюють і на патріотичний електорат: одні — щоб стримати падіння свого рейтингу, інші — щоб зберегти його зростання. Тому говорити про об’єднання задля спільної справи навряд чи можливо. Спочатку голова «Європейської Солідарності» Петро Порошенко гучно анонсував авторський законопроєкт №5135, який з’явився на сайті Верховної Ради більш ніж за тиждень. А вже за добу після його оприлюднення група нардепів від партії «Слуга народу» внесла свій законопроєкт №5144. Така синхронність свідчить, що обидва табори прагнуть отримати дивіденди на цій темі, хоча раніше воліли її не торкатися.
Наприклад, на початку року очільник МінТОТ Олексій Резніков під час презентації законопроєкту «Про державну політику перехідного періоду» однозначно наголосив на недоречності вживати термін «колаборація» щодо мешканців Криму та окупованої частини Донбасу. На думку міністра, це означатиме негативне ставлення держави до тих, хто змушений виживати в умовах окупації. Під час президентства Петра Порошенка були дві спроби офіційно затвердити термін «колабораціонізм» і визначити покарання за нього, але тоді цю ідею не підтримали. Перший законопроєкт «Про заборону колабораціонізму» (№6170) у 2017 році ініціювала група депутатів під головуванням нардепа від «Народного фронту» Ігоря Лапіна. Але за два роки проєкт відкликали. Така сама доля спіткала і другий законопроєкт «Про захист державності від проявів колабораціонізму» (№7425), який 2017 року ініціювали юристка Ірина Лоюк і ветеран Віталій Овчаренко.
Читайте також: Імітація деокупації
«Загалом, я радий, що цю тему зараз не просто обговорюють, а що вона стимулює подавати такі законопроєкти, — коментує Віталій Овчаренко. — Обидва варіанти мають доволі чітке визначення колабораціонізму, що сприятиме захисту держави. Думаю, лише через наявність більшості можуть прийняти варіант від «Слуг народу». Вважаю, що обидва документи відповідають духу нашого законопроєкту, наприклад, щодо заборони колабораціоністам обіймати певні посади. Але зараз пішли далі, бо готові розрізняти види колабораціонізму й запроваджувати кримінальну відповідальність. Для мене це трохи дивно: нам інкримінували створення ледь не «фашистських трійок», тиснули на різних рівнях, здіймали неймовірний ґвалт за пропозиції адміністративного покарання, а тепер навіть представники доволі центристської партії «Слуга народу» не просто спокійно вимовляють слово «колаборант», а й подають законопроєкт щодо кримінальної відповідальності. А ще цікаво, що певні представники цієї партії через свої висловлювання однозначно потрапляли би під дію цього закону. Тому моя головна теза — прийняти закон важливо, але ще важливіше, щоб він працював. Бо інакше це може просто подарувати «білий квиток» різним зрадникам, які виправдовуватимуть будь-які свої дії тим, що їх не покарано за колабораціонізм, тому вони мають право».
Спільний предмет
Обидва законопроєкти мають спільні риси. Їх впровадження не потребує виділення додаткових коштів із держбюджету, нормативно-правовою базою в цій сфері правового регулювання визнано Конституцію України, Кримінальний кодекс України та Кримінальний процесуальний кодекс України. Обидва мають суттєві розбіжності за законопроєктом МінТОТ «Про державну політику перехідного періоду». Нагадаємо, було заплановано, що останній охопить усі можливі питання щодо окупації, зокрема й питання покарання за колабораціонізм. У законопроєкті від «ЄС» пропонують відрізняти злочин колабораціонізму від «вимушеного співробітництва, яке має на меті виживання в умовах жорстокого окупаційного режиму як спосіб самозбереження й результат адаптації населення до екстремальних умов війни та окупації». Але фактично більшість тих, хто зараз перебуває по той бік лінії фронту, за певних умов можна притягнути до відповідальності.
Наприклад, «за організацію та проведення під контролем держави-агресора виборів, референдумів, опитувань, плебісцитів та інших форм безпосереднього волевиявлення громадян на тимчасово окупованих територіях», бо, як і на підконтрольній території, до всіх виборчих процесів активно залучають бюджетників і пенсіонерів. Відповідно до законопроєкту від «Слуг народу», громадяни України, які займалися пропагандою в навчальних закладах, або якщо їхні дії були «спрямовані на впровадження освітніх стандартів держави-агресора» мають бути покарані виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років. Тобто всі педагоги — хоч учителі фізкультури, хоч літератури, — підпадатимуть під цю статтю, бо вони або впроваджували освітні стандарти держави-агресора, або організовували якісь «виховні години». До речі, у законопроєкті від «ЄС» про цю категорію осіб узагалі не йдеться.
Читайте також: Девід Саттер: «Деокупація Криму та Донбасу — це питання часу»
Автори обох законопроєктів наголошують, що правосуддя має поширюватися не тільки на злочинців, які перебувають (або перебували) на окупованих територіях. У пояснювальній записці до законопроєкту від «ЄС» наголошено на актуальності законопроєкту для всієї території країни. Зважаючи на гібридний характер російської агресії, запропоновано розглядати колабораціонізм як явище, яке може бути не лише на окупованих територіях, а й «у глибокому тилу». У пояснювальній записці від «Слуг народу» більше уваги приділено саме постконфліктному періоду, бо врегулювання «неможливе без відновлення справедливості й обмеження низки прав осіб, причетних до колабораціонізму». Водночас наголошено, що «особи, причетні до здійснення колабораціонізму, і далі претендують на високі посади в державі, впливають на формування державної політики чи інформаційного простору України, що є неприпустимим в умовах продовження збройної агресії та ведення бойових дій».
Різні підходи
Водночас законопроєкти мають суттєві відмінності. «Обидва законопроєкти доволі жорсткі й передбачають серйозні покарання за широкий перелік дій. Також слід зазначити, що притягнути за колабораціонізм можна будь-якого громадянина України незалежно від місця проживання, якщо в його діях були ознаки названих злочинних дій. Проте законопроєкт «Слуг народу» суворіший, — розповідає Даниїл Попков, юрист БФ «Восток SOS». — В обох законопроєктах є суттєві проблеми з дефініціями і правовою визначеністю, що сприятиме зловживанням слідства, корупційним ризикам. Вочевидь, це не відповідає Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод і загрожує правам людини, бо може стати небезпечним інструментом у руках СБУ».
Також Попков зазначає, що в законопроєкті «Слуг народу» вкрай низька юридична техніка. «У низці статей не взято до уваги добровільність співпраці з ворогом — наприклад, при передачі майна, господарській діяльності, наданні допомоги НЗФ у бойових діях проти України. Деякі визначення парадоксальні, як-от «незаконні правоохоронні органи», «страйк на підтримку агресора й окупаційних адміністрацій» тощо. Запропоновано карати за пропаганду, але її визначення відсутнє і в законопроєкті, і законодавстві. У законопроєкті від «ЄС» «публічні заклики» охоплено ч.1 і ч.4 статті й вони передбачають різне покарання, що сприятиме зловживанням слідства та корупційним ризикам. Запропоновано також карати за співпрацю з агресором на шкоду національній безпеці союзників України, але жоден нормативний акт не визначає коло таких союзників».
Юрист зазначає, що суворіша відповідальність прослідковується у проєкті від «Слуг народу» — наприклад, за один вчинок можуть бути застосовані три види покарань за ККУ. Також там пропонують позбавляти права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років не тільки за публічні заклики, як це передбачає закопроєкт від «ЄС», а й за публічне заперечення агресії РФ. Якщо дії колабораціоніста стали причиною загибелі людей та інших тяжких наслідків, «Слуги народу» пропонують карати позбавленням волі на 15 років або довічним позбавленням волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років із конфіскацією майна або без такої, для всіх інших — різні варіанти покарання: від штрафів до ув’язнення на різні строки.
Читайте також: Військово-юридичний формалізм
У законопроєкті від «ЄС» карати пропонують за всі дії, які підпадають під термін колабораціонізм, якщо не було спецсуб’єкта, повторності, попередньої змови, загибелі людей та інших тяжких наслідків, розпалювання релігійної чи національної ворожнечі, позбавленням волі від трьох до п’яти років із конфіскацією майна або без неї. «Також у законопроєктах розрізняють покарання працівників незаконних органів влади й окупаційних адміністрацій РФ. За проєктом «Слуги народу», якщо особа (та її заступники) здійснювала керівні, управлінські, перевірчі, фінансові функції — відповідальність серйозніша. Наприклад, це може стосуватися бухгалтера чи завгоспа. У законопроєкті «ЄС» розглядають лише посади, пов’язані з управлінням, прийняттям рішень відповідного органу та / або участю в процесі розробки й ухвалення таких рішень», — пояснює Попков.
Далі буде
Також минулого тижня було зареєструвано ще два законопроєкти, дотичні до теми колабораціонізму. Так, законопроєкт №5143 від “Слуги народу” передбачає обмеження виборчих прав осіб, які мають судимість за колабораціонізм, а також їм заборонений допуск до військової служби й державної таємниці. А ще — засудження за колабораціонізм керівних осіб партій, громадських, релігійних, благодійних організацій чи навіть профспілок пропонують зробити підставою для припинення або заборони таких громадських об’єднань у судовому порядку. Законопроєкти №№5165 та 5166, тексти яких наразі не оприлюднено, подала група депутатів, у складі якої є представники “Слуги народу”, “Європейської солідарності”, “Голосу” та групи “Довіра”. Вони стосуватимуться впровадження відповідальності за публічне заперечення російської агресії та окупації, а також взаємодії з державними органами РФ та окупаційними адміністраціями ОРДіЛО і Криму.
Отже, змагання за статус найрадикальнішого борця з поплічниками окупантів розпочато, але про оперативне створення якісного законодавства говорити поки що зарано. Прийняття таких законів — беззаперечно, важливий складник протидії гібридній агресії, але в умовах кризи судової системи вони можуть стати не тільки засобами для покарання злочинців, а й інструментами для репресій. Водночас дуже ймовірно, що недосконалість законодавства може стати підставою для оскарження вироків у ЄСПЛ із посиланням на порушення Конвенції з прав людини.