Друга спроба

ut.net.ua
15 Травня 2009, 00:00

 

«На порожньому базарі оселився тхір.
 
За базаром оселився мавзолей.
 
Радіо працює у піску.
 
Без контейнерів. Квадрат на винос.
 
Труп.
 
Хіба торгівля не загине?»
 
Це одна зі ста чотирьох поезій, вміщених у другій збірці Олега Коцарева «Мій перший ніж». Від інших її відрізняє хіба невеликий розмір. Технологія ж творення óбразів у автора вивірена: позірно неспівмірні речі та розірвані логічні зв’язки формують невитравний флер тривожності, незахищеності, занепокоєння на межі зі страхом. Подеколи письменник подає виразні сюжети, та найчастіше обходиться ре­­флексіями ліричного героя. А вони не найсвітліші – мало не екзистенційні підрахунки щодо інфляції, коли все дорожчає, а бабусі в метро, як і за радянських часів, дають ті самі десять копійок. Чи спогад про дівчину, яка злякалася скляної люстри, бо думала, що то павук. Що далі в книж­­ку, то більше модифікацій неща­сть на одиницю тексту, здається, навіть у спокійного й адекватно­­го ліричного героя немає імунітету щодо них. Хіба затулитися від навколишньої дійсності споминами про приго­­ди своїх знайомих чи плеяду письменників-мо­дерністів, зокрема Віктора Домон­­­­товича, Михайля Семенка, Миколу Зерова, Максима Рильського. Як знак пошани до попередників і натяк на тяглість літературного процесу частину збірки становлять вір­­ші-візії на кшталт барокових чи футуристичних. Усе ж поет родом із Харкова, а тут своїх предтеч воліють пам’ятати.