Маємо ще одну Катинь. Знову цвіт польської нації загинув під Катинню. І ще більшою моторошністю наповнюється це слово.
Чому всі разом?
Перше питання, яке постає, це чому стільки польської еліти летіло одним літаком? Президент Лєх Качинський, президент Національного банку Польщі Януш Кохановський, голова Бюро Національної безпеки Алєксандр Щиґло, начальник Ґенерального штабу Війська Польського Франтишек Ґонґор, ґенерал-майор, командувач сухопутними військами Тадеуш Брук, ґенерал, керівник оперативного командування польської армії Бронислав Квятковський, ґенерал-майор, командувач ВПС Анджей Бласик, ґенерал-майор, командувач військами спецпризначення МВС Владимир Потасинський, віце-адмірал, командувач ВМС Анджей Карвета, ґенерал, командувач гарнізону Варшави Казимеж Гиларський – всі летіли разом, в одному літаку (!!!). Вже з елементарних міркувань безпеки це було неможливо.
Якщо Республіка Польща зараз обезголовлена наполовину, то Військо Польське зараз обезголовлене повністю!
А разом з ними загинули віце-спікери Сейму Кшиштоф Путра і Єжи Шмайдзінський, віце-спікер Сенату Кристина Боченек, начальник Канцелярії Президента Владислав Стасяк, депутати Сейму Лєшек Дептула, Григорій Дольняк, Гражина Генсицька, Пшемислав Гонсевський, Себастьян Карпинюк, Ізабелла Яруґа-Новацька, Збіґнєв Вассерсан, Алєксандра Наталі-Свіат, Аркадіуш Райбіки, Йоаланта Шиманек-Дереш, Веслав Вода, Едуард Войтас, сенатори Янина Фетлінська і Станіслав Заяц, президент Інституту Національної пам’яті Януш Куртика, ґенерал-майор, єпископ Тадеуш Плоський, православний архиєпископ Мирон Ходаковський, останній президент Польщі в екзилі Річард Качоровський і разом з ними багато-багато інших…
Честь вище за смерть
Через погані погодні умови Лєхові Качинському пропонували здійснити посадку у Мінську, за 200 км від Смоленська. Проте посадка, хай навіть і вимушена, у ворожій державі була для президента Польщі гірше смерті. Звісно, про смерть ніхто не думав. І шляхетський гонор взяв своє.
Тим паче, що президент Качинський був відомий своїм чи то мужнім, чи то волюнтаристським підходом до безпеки перельотів. Зокрема, в 2008 році він наказав пілотові летіти в Тбілісі, під яким вже стояли російські війська, а не в азербайджанське місто Гянджа, як це було передбачено маршрутом. Пілот не послухався, чим вельми розсердив президента. На борту тоді, до речі, були ще лідери Прибалтійських держав та президент України Віктор Ющенко.
Що ховається за лицемірною скорботою?
Лєх Качинський був послідовним критиком режиму Путіна-Мєдвєдєва, і лідерів західноєвропейських держав, які потрапили в залежність від енерґоносіїв Російської Федерації.
Критиком настільки принциповим, що іноді його позиція не знаходила розуміння ні в ЄС, ні в всередині країни. Зокрема, йому було важко порозумітись зі своїм опонентом, прем’єр-міністром-лібералом Дональдом Туском, лідером “Громадянської платформи”.
Навіть на вшанування Катинської траґедії Лєх Качинський їхав окремо від прем’єр-міністра своєї держави, з неофіційним візитом – бо ж російська влада й досі не вибачилась за Катинський злочин, хоча визнала його факт (!). Офіційне вшанування за участі голів урядів двох держав Владіміра Путіна і Дональда Туска пройшло раніше, 8 квітня.
І саме Лєх Качинський був основним лобістом розміщення елементів ПРО США на території Польщі – того, проти чого так люто протестувала Росія, вважаючи Польщу зоною своїх інтересів і дозволяючи собі втручатися в її внутрішні справи.
З цієї точки зору смерть Лєха Качинського та всієї частини еліти, яка поділяла його погляди, є надзвичайно вигідною для режиму Путіна-Мєдвєдєва, ба навіть є його зовнішньополітичною перемогою. А оголошення трауру в Російській Федерації є, звісно, кроком надзвичайно правильним і політкоректним, але в кращому випадку по-сухому ввічливим, а в гіршому – взагалі лицемірним.
Чесніше висловився однопартієць прем’єра Путіна по “Єдиній Росії”, депутат Державної Думи РФ, член Комісії з протидії фальсифікації історії не на користь Російської Федерації Сєрґєй Марков: “…та частина польського політичного класу, яка орієнтована на зближення з Росією, приїхала з прем’єр-міністром Туском. А з Качинським летіли ті, хто традиційно критично відносився до нашої країни. І саме вони загинули після того, як, можна сказати, було ознаменовано історичне примирення Росії і Польщі”.
Цікава деталь: в першому сюжеті про траґедію російський “Перший канал” замість загиблої дружини президента показав Катерину Чумаченко – з натяком: мовляв, непогано було б щоб і вона пішла.
Лицемірною також є жалоба Дональда Туска, який ще рік тому вів “літакову війну” (скільки прихованих смислів відкривається тепер в цьому виразі!) проти Лєха Качинського, відмовишись надати йому державний спецлітак для поїздки на саміт лідерів держав Європейського Союзу в Брюселі (!), а потім заявивши, що він не буде купувати для Лєха Качинського замість зношеного радянського літака (більшості модифікацій літака моделі Ту-154 взагалі заборонено літати над Європейським Союзом) “шикарний аеробус” (!).
Крім того, зараз Дональд Туск є найпершим кандидатом в президенти Польщі – в умовах деморалізації правого табору, партії “Закон і Справедливість” (“Prawo” перекладається з польської українською як “Закон”) та її лідера, брата Лєха Качинського Ярослава, якому зараз, мабуть, найтяжче.
***
Катинь знову стала для Польщі місцем національної траґедії. Незважаючи на те, що ліберал Дональд Туск є прихильником праґматичного, а не ціннісного підходу до політики, Польща як нація з набагато сильнішою за нас національною пам’яттю, не дасть перетворити Катинь на розмінну монету в торгах за енерґоносії чи міжнародну лояльність – як це трапилося з Бандерою та його званням “Героя”. Бо буде прикро, якщо ця друга катинська траґедія стане для режиму Путіна-Мєдвєдєва “аканьчятєльним рєшенієм польскава вапроса”.