Більшість кримінальних справ, які вела адвокат Неля Немиринська, не містили жодного складу злочину, але її підзахисні виражали словом або ділом незгоду з радянською владою, читали заборонені цензурою книжки, конкурували з одержавленою економікою, вірили в Бога. І за це каралися.
Пані Нелі нині 80 років. Із 1954-го працює в Луганській адвокатурі. Більш ніж піввіковий досвід роботи в юриспруденції дає Немиринській змогу зіставляти сьогодення з резонансними справами минулих днів.
«Я пам’ятаю Голодомор – мені було три роки, ми жили на Одещині, в селі Петровірівка. А в самій Одесі голоду не було, і ми туди переїхали», – розповідає пані Неля. Батько Немиринської, директор заводу, за наклепом потрапив у тюрму ще за сталінського наркома Єжова. У дев’ять років вона вперше почула, які бувають репресії, побувала й у суді. Немиринська навчалася в українській школі, в одеському виші. Згодом і хлопця, з яким пані Неля зустрічалася вже студенткою, теж заарештували – за правління Хрущова. Тож захист у неправовій державі людських прав та цінностей, своїх і суспільних, став водночас її фахом і долею.
Релігійні «злочинці»
Неля Немиринська відстоювала права віруючих, зокрема євангельских християн-баптистів, буддистів. Служіння в церквах за СРСР роботою не визнавалося, було таким собі небезпечним «хобі». Тож священиків, пасторів, лам або мул, надто тих, хто не хотів співпрацювати з КДБ, судили за «тунєядство» (дармоїдство) – була така стаття в Кримінальному кодексі СРСР. Віруючим інкримінувалися й інші, ще несусвітніші «злочини». Скажімо, баптист Степан Германюк отримав строк за «зазіхання на права громадян у вигляді виконання релігійних обрядів». Германюка арештували, коли він приїхав до Луганська, як зазначено в прокурорських документах, «нелегально», щоб відсвяткувати Великдень. «Як можна в межах України нелегально прибути з Харкова до Луганська?» – сміється адвокат.
Вела Немиринська також справу бурята Бідії Дандарона. Він народився в сім’ї буддійського лами. Напередодні Жовтневого перевороту 1917-го малюка визнали втіленням тибетського лами Джаягси Гегена. Однак батька Дандарона комуністи репресували, та й сам він також усю молодість, загалом 14 років, провів у таборах як «син ворога народу». І ось, коли, здавалося б, настали часи «вегетаріанського комунізму», хрущовсько-брежнєвського, Дандарон став усесвітньо відомим буддологом. До нього потягнулися учні. Але… «Його звинуватили у створенні буддійської секти. Зокрема, в тому, що навернув у свою віру працівника райкому компартії – нечуване зухвальство!» – продовжує адвокат.
Коли Дандарона ув’язнили, здійнявся міжнародний галас, навіть у тоді комуністичному В’єтнамі почалися демонстрації на його захист. «Але нічого не допомогло. Дандарон помер у таборах. За інакодумство – яка різниця, релігійне чи світське».
Гельсінці
Немиринська захищала також дисидентів із Української Гельсінської групи: її очільника Миколу Руденка, згодом – дружину Раїсу Руденко та члена УГГ Йосипа Зісельса.
Бос КДБ Юрій Андропов 1977 року підготував у ЦК КПРС цидулу «Про заходи для припинення злочинної діяльності Орлова, Гінсбурга, Руденка й Венцлова». І звелів арештувати керівників правозахисних гельсінських груп. Зокрема, у цій записці пропонувалося «Руденка заарештувати за ст. 62 КК УРСР, слідство провести не в Києві, а в Донецьку». Звернімо увагу: рішення приймав не суд, а КДБ, й затверджувати вирок мав теж не суд, а керівний орган правлячої партії. А навіщо ж тоді судочинство? Його роль була суто декоративною – продемонструвати, що людину за її переконання карають «по справедливості». Й найостаннішою дрібничкою «декору» тут мав виступати адвокат.
«На всіх політичних процесах був повний зал людей із КДБ», – згадує пані Неля. Спецслужбісти маскувалися під «публіку з вулиці» – це робилося, щоб продемонструвати світові гласність судочинства й при цьому не допустити поширення небажаних ідей, які озвучували підсудні. Абсурдна влада влаштовувала абсурдне шоу з нездійсненною метою: приховати правду.
«Йосип Зісельс давав друзям читати Солженіцина, – пані Неля знову всміхається: отакий «рецидивіст» її підзахисний. – Так, зараз це смішно. А тоді було сумно. Хоча я й тоді в судах казала: хіба це злочин – читати книжки? У дисидента Нєкипєлова в звинуваченні було написано: «Исходя из своих ошибочных заблуждений, он клеветал на советскую власть». Якщо в нього були переконання і він їх висловлював, то яка ж це «клєвєта»? Якщо ж справді свідомо брехав, то до чого тут узагалі його переконання?»
Позиція Немиринської була незмінною: «По всіх справах дисидентів я порушувала в суді питання про виправдання». Хоча зазвичай тодішні адвокати підходили до своїх обов’язків інакше, на кшталт того адвоката, який нібито «захищав» Василя Стуса, насправді ж заявив у суді, що «всі злочини Стуса заслуговують на покарання». І не варто кивати на тодішні жахливі закони. Справжній юриста умів не тільки бачити застиглий параграф, часом неоковирний, а й розуміти, де справедливість, і принаймні проголосити її, навіть не розраховуючи на перемогу.
Однак суди карали політичних, як-то кажуть, на всю котушку, по максимуму. «Україна у цих справах поводилася гірше, ніж навіть Росія», – хитає головою Немиринська. Тобто українські суди в політичних справах виносили зазвичай суворіші вироки, ніж на інших теренах СРСР.
«Справу Зісельса вів суддя Іщенко. Гарна людина, ми були з ним у приятельських стосунках. Але я пам’ятаю, як під час розгляду в кабінеті Іщенка сидів підполковник КДБ. Тобто навіть найкращі судді були у своїх рішеннях несамостійні. Іщенко пропонував мені: нехай Зісельс визнає себе винним – я дам йому трохи менше. А я кажу: на скільки менше? На півроку? І заради цього він мусить втрачати своє обличчя? А Іщенко: ну, може, ти й маєш рацію… Тобто він теж усе прекрасно розумів».
Згодом армада КДБ таки розгромила гельсінські групи в СРСР – усі, крім української. З наших дисидентів когось саджали в тюрму, іншого примушували до позірного покаяння або еміграції, а ще когось допроваджували й до могили. Та на місце вибулого завжди знаходився інший сміливець, хто вступав до УГГ, проголошуючи свою позицію відкрито, гласно, через західні ЗМІ й самвидав. Уперті дисиденти з України не дали забути Радянському Союзу про підписані ним же Гельсінські угоди, про права людини й нації – й УГГ проіснувала аж до розпаду СРСР.
Немає юриспруденції – що є?
«Радянська влада не могла терпіти, коли люди збиралися докупи більш як удвох, – каже пані Неля. – Боялася. Коли ж бачила організоване угруповання, як та сама гельсінська група, взагалі шаліла. Був випадок, коли в 1970-ті розстріляли хлопця (за статтею «бандитизм») лише тому, що він організував «Братерський союз молоді» зі своїм статутом. Згуртував навколо себе людей, осіб, може, шість, не більше. Але для тієї держави це було небезпечно, й статут альтернативної організації видавався страшнішим за пістолет».
Немиринська багато їздила: до дисидента Валентина Мороза у Владимирський централ, до Миколи Руденка в Мордовію. «Я жила в Луганську, але захищала людей по всьому Союзу: в Кемерові, Улан-Уде, Владимирі», – згадує пані Неля. Чи обов’язково було аж так напружуватися, коли результат видавався очевидним, мало не заздалегідь визначеним? Ну яка юстиція, якщо строки давали в партійних кабінетах? Але ж адвокат – це представник громади й суспільства. «Захист дисидентів мав радше не юридичне, а моральне значення», – каже Немиринська.
Що таке для адвоката брати участь у політичних процесах? Хоч як поводься, псуються стосунки з владою. «Прокурор області кричав на мене: «Або ви тут працюватимете, або я!» Я тільки знизала плечима – що за дивний ультиматум? Я лише адвокат, яких чимало, а він на область один… Але коли його справді зняли за зловживання, то всі колеги сміялися: сам собі обрав оцю долю».
Здавалося, абсурдні справи мали припинитися ще з початком перебудови. «Горбачов у 1986 році вирішив звільнити дисидентів. Але як? Усім запропонували написати клопотання про помилування, а Горбачов, мовляв, задовольнить. Але багато хто з політичних вимагав не помилування, а повного виправдання. Мовляв, без мого дозволу мене посадили – хай без мого дозволу й звільняють».
Економічні партизани й диверсанти
«Про дисидентів пишуть книжки, знімають фільми. А скільки людських доль скалічила радянська система не в політичних справах, а в господарських? Дотепер комуністи кажуть, що при них економіка працювала нібито добре. Не дай Боже! – згадує Немиринська. – Плани ґрунтувалися невідомо на чому, звіти були суцільною неправдою. Тоді до Кримінального кодексу УРСР було внесено ст. 147-1 «Приписка й інші перекручування звітності про виконання планів». Скільки людей постраждало внаслідок застосування цієї статті, зараз навіть важко уявити».
За приписки почали давати до трьох років таборів, однак це не врятувало планового радянського господарства від банкрутства. Тоді ж існували й паралельні економічні відносини – тіньові. «На Заході нашу тіньову економіку називали другою економічною системою СРСР на противагу першій – офіційній, плановій», – каже адвокат. Тобто перукарі, автослюсарі, модистки-швачки, цеховики-виробничники надавали людям такі потрібні послуги… всупереч законам СРСР, діючи як партизани! Декого з них за це притягали до суду, саджали в тюрми.
У 1985 році Немиринська виступила адвокатом братів Крейніних. Їм «шили» організацію підпільного відеосалону в Луганську. Крейніни справді мали рідкісний на той час відеоплеєр і показували чотирьом чи п’яти друзям класику європейського кіно, фільми про карате, археологію. Звідки виникла ця справа? Виявляється, післяандропівський шеф КДБ Віктор Чебріков власноруч написав для газети «Правда» статтю про шкоду для радянських людей від імпортної відеотехніки, яка нібито «пропагує чужі нам ідеї». Це був сигнал для зачисток у всьому СРСР, й жертвами ставали люди, які замість ходити в легальні кінотеатри на радянське кіно воліли дивитися відео вдома. Під час обшуку в Крейніних знайшли п’ять (!) відеокасет. Братів одразу ж узяли під варту як небезпечних злочинців. Адвокат Немиринська поїхала до Києва – на прийом до заступника голови Верховного Суду України Петра Цупренка. «Цупренко мені відверто сказав, що стосовно цієї категорії справ ЦК КПУ домовився з КДБ і він нічим не може допомогти… Таке було наше правосуддя». Братам Крейніним дали по чотири роки з конфіскацією майна. Але адвокат не полишала цієї справи й зрештою домоглася їхньої реабілітації «за відсутністю складу злочину». Хоча вони встигли хильнути лиха.
Немиринська захищала керівників, що погоріли на приписках, цеховиків і бухгалтерів тіньового сектору. Розуміла: винні не ці люди, а викривлена система суспільних відносин, увесь радянський устрій, що відкинув Бога, приватну власність і права людини. Він спотворював і тих, хто йому служив.
Чим пахло золото?
Пані Неля цікаво розповідає й про «спортивні» справи 1970-х років. Найгучніша – про футбольну команду «Зоря», що стала чемпіоном СРСР у 1973-му, обставивши таких грандів, як київське та московське «Динамо», «Шахтар», «Зеніт», «Спартак» тощо. Невдовзі стало очевидно, що «золото» здобуто шаленими хабарами, які йшли через очільника Ворошиловградського обкому компартії Володимира Шевченка. «Під приводом витрат на спорт бралися хабарі, розкрадалися величезні суми державних коштів», – каже адвокат. Тягли неправдами гроші з шахт, заводів, магазинів, ресторанів, щоб потім підкупати футбольних арбітрів і суперників. За це луганського партбоса тихо прибрали з посади, «першого секретаря обкому допитувати в суді не дозволило Політбюро ЦК КПРС», як згадує Немиринська. Натомість покарали крайніх: партійну дрібноту рангу секретарів міськкомів і профспілкових активістів.
Нині й прісно
Пані Неля цікавиться й кульбітами нинішньої юриспруденції. «У судовій системі корупція просто важко уявити яка. Ми стикаємося з цим щодня. Вся ця судова система негідна, – робить висновок адвокат із більш ніж піввіковим стажем. Але й зізнається: «Якщо чесно, я не знаю, як її змінити. Хтось каже, що нам потрібен прогресивний Піночет. Ну не вірю я в прогресивних диктаторів. Тоталітарні режими не бувають гарними… І попередня влада, і нинішня не поважає закону. Я – за люстрацію. Чехи, естонці провели люстрацію, але в нас це зробити вкрай важко».
Немиринська починає поіменно пригадувати «еліту» Луганщини. «Ви погляньте, хто керує Луганською областю, хто став губернатором? Володимир Пристюк. Я його знала ще секретарем Ворошиловградського обкому комсомолу. Хто в парламенті керує найбільшою фракцією? Олександр Єфремов, теж замолоду – секретар райкому комсомолу. Хіба вони змінилися? І всі пов’язані. Зараз знову прийшли до влади, і нічого доброго з цього не буде. Як Леонід Фесенко став головою Вищого спецсуду з розгляду цивільних і кримінальних справ? Це ж наш камбродський суддя (з району Кам’яний Брід міста Луганська. – Ред.), грамотний і об’єктивний. Я його ще студентом пам’ятаю й поважаю. Але як його призначили і хто? Віктор Янукович. Президент запропонував йому цю посаду. Ви ж розумієте: Фесенко виконуватиме те, що Янукович скаже. Немає сумнівів у цьому?»
Коли ж з пані Нелею пригадуємо арешти вже цього року, мимоволі виникає питання: чи можуть повернутися часи політичних в’язнів?
«Я вважаю, що й повернення репресій у принципі можливе. А вони вже почалися, тільки мають повзучий характер. Хоча стара система навряд чи відновиться: колишні комуністи, а нинішні олігархи вже в цьому не зацікавлені».
Можливо, роботи для чесних і принципових адвокатів побільшає. Але де їх узяти? «Раніше в адвокатурі плинність кадрів була невеликою, – згадує пані Неля. – А зараз приходять і невдовзі йдуть геть, бо бачать, що чесно тут багато не заробиш».
Статті Кримінального кодексу УРСР, які застосовували до «ворогів режиму»
Ст. 62 – антирадянська агітація і пропаганда, розповсюдження або виготовлення чи зберігання літератури такого ж змісту – позбавлення волі на строк до семи років із засланням на строк до п’яти років.
Ті ж дії, вчинені особою, раніше засудженою, – позбавлення волі на строк до десяти років із засланням на строк до п’яти років.
Ст. 64 – участь в антирадянській організації, що має на меті вчинити антидержавні злочини, – позбавлення волі до 15 років з конфіскацією майна і засланням на строк до п’яти років або смертна кара з конфіскацією майна.
Ст. 138 – порушення законів про відокремлення церкви від держави – до трьох років позбавлення волі.
Ст. 187 – поширення вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад, розповсюдження в письмовій, друкованій чи іншій формі творів такого самого змісту – позбавлення волі до трьох років.
Ст. 187-3 – участь у групових діях, що порушують громадський порядок або якщо вони спричинили порушення роботи транспорту, державних або громадських підприємств, установ або організацій, – позбавлення волі до трьох років.
Ст. 209 – керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень, поєднане зі спонуканням громадян до відмови від громадської діяльності чи виконання громадянських обов’язків, – позбавлення волі на строк до п’яти років із засланням на той самий строк, із конфіскацією власності.
Підзахисні Нелі Немиринської
Йосип Зісельс
Микола Руденко 
Бідія Дандарон