Вільямові Гіблу – 66 років. Він чотири рази очолював олімпійські делегації США, є почесним президентом Національного олімпійського комітету. Зараз керує Національною радою з публічної дипломатії |див. довідку|, надзавдання якої – поліпшити імідж США у світі. Гібл знає більшість головних вашингтонських гравців, особисто знайомий зі старшим і молодшим Бушами, приятелює з кандидатом у президенти від республіканців Джоном МакКейном.
У. Т.: Як ви ставитеся до ідеї деяких конгресменів США скасувати рішення про проведення 2014 року Олімпіади в Сочі у відповідь на дії Росії в Грузії?
– Я вважаю, що США необхідно постійно контактувати з Росією, навіть коли в нас є великі розбіжності. А такий крок не сприяв би комунікації. До того ж, це було б несправедливо щодо мільйонів громадян цієї країни, які розраховують побачити в себе Олімпіаду.
У. Т.: Чи можна назвати останні Олімпійські ігри тріумфом китайського націоналізму?
– У Китаї – структурована спортивна система. Молодь залучають до неї дуже рано. Так, певною мірою націоналізм на Іграх відчувався. Але підготовка й проведення форуму були на найвищому рівні. Китайська команда виступила напрочуд вдало – понад 100 медалей. Та й українська – теж чудово виступила, ви можете нею пишатися!
До речі, перебуваючи в складі Міжнародного олімпійського комітету (МОК), дізнався, що один із ключових його учасників, Сергій Бубка – українець, він і досі дуже популярний серед спортсменів. І я впевнений, ми ще побачимо його з-поміж лідерів МОКу.
ТРИ ВАРІАНТИ
У. Т.: Які проблеми ви бачите у зв’язку з подіями в Грузії – Україна знову поділена, хтось підтримує Росію, хтось – Америку. Можливо, у вас є якісь рекомендації нашим політикам?
– Я просто спробую ще раз окреслити три напрями, які зараз розглядає Україна. Перший очевидний – це перспектива, нехай далека, членства в ЄС. Друга можливість – це якийсь вид асоційованого членства, про що під час візиту Ющенка до Франції дискутували президенти двох країн. І третє – членство в НАТО – це сектор безпеки, зокрема й економічної. В будь-якому разі, країна має добровільно заявити, що вона хоче стати членом якогось із цих об’єднань.
Певна річ, я використовую вторинні джерела, й вони свідчать, що зараз приблизно однакова кількість прихильників вступу до НАТО, тих, хто не мають з цього приводу визначеної думки, й з іншого боку – супротивників Альянсу. Така комбінація дає відсоток тих, хто проти вступу, більшим. Однак ситуація міняється залежно від обставин та зовнішніх факторів. Ви краще за мене знаєте, чи вплинула ситуація в Грузії на суспільну думку – за останній час це була наймасштабніша подія. Після неї люди відчували себе по-різному, й тому важливо, щоб їм надали саме факти, а не плутали їх чи залякували з приводу НАТО.
У. Т.: Чи зменшив розвал демократичної коаліції шанси України отримати ПДЧ у грудні?
– Я справді не знаю відповіді на це запитання. Проте точно знаю, що обставини в демократичній країні змінюються завжди, ви маєте можливість обирати уряди з будь-якими політичними філософіями. Й це чудово. Гадаю, НАТО і ЄС нині можуть брати до уваги наслідки зміни більшості у ВР, але на далеку перспективу це не має значення. За демократії є багато можливих варіантів розвитку, й часом навіть криз, але це не змінює довготермінові прагнення або мети людей та не заперечує можливості мати різні союзи й різні зобов’язання. Отже, коротка відповідь: членство в НАТО – це довготермінове рішення, а не короткотермінове.
МЕСИДЖ КІССІНДЖЕРА
У. Т.: Нещодавно в американській пресі з’явилися пропозиції (зокрема, Генрі Кіссінджера) залишити Україну сам на сам із Росією. Нова адміністрація, чи буде президентом Барак Обама, чи Джон МакКейн, прислухається до такої думки?
– Ви запитали мене, якої думки притримуються три людини. Я можу дати вам відповідь, адже нещодавно розмовляв із Генрі Кіссінджером. Спілкувався з ним з приводу того, що він думає про Україну. Він дуже зацікавлений вами. Нехай його стаття свідчить сама за себе, не буду тут її тлумачити. Але мушу визнати, що він дуже добре обізнаний з українською ситуацією, тому що ми про неї говорили більше 20 хвилин. Він точно знає всі нюанси вашої політичної системи й добре знає особливості всіх ваших провідних політиків.
Тепер щодо виборів у США. Справді, нова адміністрація може інакше вважати, що потрібно робити з того чи іншого питання. Але і МакКейн, і Обама підтримують українську державу. Я говорив того самого дня і з сенатором МакКейном, і маю вам заявити, що він дуже зацікавлений Україною. Й те, що я чув із загальних виступів Обами, теж підтверджує – він точно буде підтримувати і Центральну Європу загалом, і Україну зокрема.
У. Т.: Все ж таки, чим, на вашу думку, викликана стаття пана Кіссінджера?
– Моє розуміння статті таке: він підтримує якусь зі слабких форм участі України в ЄС, асоціативну або у формі попереднього членства. А також те, що питання НАТО залишається для вас відкритим. Ось так я прочитав цю статтю. Кіссінджер володіє неабиякою здатністю брати складну проблему й викладати її трьома, чотирма реченнями. Ось чому з ним завжди цікаво розмовляти. Зараз йому 85 років, але він усе ще добре знається на питаннях зовнішньої політики.
У. Т.: Чи достатня кількість людей у Держдепі займаються українським напрямом?
– Протягом однієї доби в Україні я отримав відповіді на всі запитання, які тільки можна уявити щодо ситуації тут і публічної дипломатії зокрема. Й працівники американського МЗС, і фахівці з України – дуже досвідчені. Чи можемо ми працювати краще? Так, але безсумнівно, ми маємо сильну команду по Україні.
У. Т.: Ви досить давно й досить добре знайомі з президентом Джорджем Бушем. Його навіть американські ЗМІ називають дещо обмеженим президентом. Що ви можете сказати з цього приводу?
– Я не погоджуюся з такими твердженнями. Я справді знаю Буша-молодшого, як і більшість тих, хто давно перебувають в американській політиці. Але в мене набагато тісніші стосунки з його батьком.
У. Т.: Щодо такої складної країни, як Іран – які засоби публічної дипломатії ви застосовуєте?
– Що стосується Ірану, то застосувати публічну дипломатію тут важче з огляду на структуру суспільства. Тут складніше проводити обмінні, культурні програми, спортивні програми. У великому спорті ми, до речі, організовували борцівські матчі – з греко-римської та вільної боротьби. Але мушу сказати, що це справді виклик – адже, наголошу, в публічній дипломатії програми мають досягати більшості членів суспільства, в Ірані ж нам це вдається лише щодо незначної кількості людей.
.jpg)
[892][893]
ДОСЬЄ ТИЖНЯ
1967 – закінчує Колорадський університет. Спеціальність – правник.
1972 – після півроку роботи в місцевому конгресі, куди був обраний як республіканець, Вільям Гібл починає працювати в благодійному фонді Ель Помар, який із часом очолює. Фонд за часи діяльності розподілив приблизно $280 млн у вигляді грантів для неприбуткових організацій.
1981 – працює спеціальним представником і радником президента Рональда Рейгана.
1990–1997 – віце-голова Національної ради США з публічної дипломатії.
2001 – посол США в ООН.
2008 – голова Національної ради США з публічної дипломатії. Член міжнародного олімпійського комітету. Почесний президент американського олімпійського комітету. Голова ради директорів Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), структури, що допомагала організовувати парламентські вибори в післявоєнному Іраку. Є членом ради директорів ІRІ – Міжнародного республіканського інституту. Ця організація тісно пов’язана з Республіканською партією США, фінансується державними агенціями й урядом та підтримує економічні й політичні програми по всьому світу. Недоброзичливці США називають IRI одним із головних інструментів зовнішнього недержавного впливу на інші країни.
ДОВІДКА
Грантодавець
Публічна дипломатія в Україні
Національна рада з публічної дипломатії США курирує в Україні низку проектів. Зокрема:
Майже 5 тисяч старшокласників (з 1992 року та дотепер), у тому числі 290 – цього року, поїдуть до Америки жити в американських сім’ях і вчитися в американських школах.
Загалом із 1992 року дотепер понад 15 тисяч українців – старшокласників, студентів, молодих фахівців, науковців, викладачів – були в США за програмами обмінів, які фінансуються урядом США, та майже 1 тисяча американців проживали в Україні. Відкрито 22 інформаційних центри «Вікно в Америку» в Україні, а також понад 130 публічних інтернет-центрів (LEAP). Додатково: http://kyiv.usembassy. gov/irc_leap_ukr.html