Дресирування по-путінськи: з чужих рук їжу не брати!

«Відібрати гроші в некомерційних організацій і віддати сиротам!» – запропонував під оплески Держдуми один із провладних депутатів. По-пер­­ше, як зворушливо, що більшовики згадали про позбавлених батьківського тепла діточок не лише у зв’язку з тим, що черговий сиротинець добре було б віддати під приймальню місцевих законодавчих зборів. По-друге, відразу стало спокійно і за внутрішню безпеку РФ, і за «ворог не пройде»! Ну, і за сиріт насамкінець теж.

від Закону про некомерційні організації першими постраждають правозахисники та опозиція

Закон про некомерційні організації (НКО) набув у Росії чинності в листопаді 2012-го. Він зобов’язує всі відповідні структури, що фінансуються із-за кордону і здійснюють політичну діяльність усередині країни, реєструватися як іноземних агентів (до речі, вираз «іноземний агент», звісно ж, юридичний термін й існує в усьому світі. Але, погодьтесь, у Росії з ним пов’язано стільки історичних емоцій, що можна було й інший пошукати. Втім, у вустах Путіна він звучить більш ніж органічно). Документ спровокував обурення російських та міжнародних правозахисних організацій, які прийняли рішення його ігнорувати. Окрім цього, обмеження на російські НКО наклав так званий антимаґнітський закон. Згідно з ним, на території держави заборонено некомерційні організації, що беруть участь у «політичній діяльності» й одержують фінансування зі США або становлять «загрозу інтересам Російської Федерації».

А минулого тижня Путін оприлюднив обсяги фінансування «іноземних агентів», мовляв, за чотири місяці їм надійшло з-за кордону 28 млрд руб., або майже $1 млрд. А НКО, фінансованих із зарубіжжя, в Росії 654. Він заявив це в розмові з німецькими журналістами у відповідь на нескромні запитання про обшуки в цих самих НКО, про порушення прав людини тощо. Президент РФ скривджено сказав, що в усьому світі є лише дві організації, які отримують кошти з Росії і провадять на території іншої країни внутрішньополітичну діяльність: одна в Парижі, друга у США. І до речі, додав він, надувши губки, американська влада взагалі контролює цю бідолашну російську структуру через свою контррозвідку.

$1 млрд – сума більш ніж значуща, і Путін має рацію в тому, що суспільство повинне знати, звідки вона, кому, навіщо й на які потреби. Зрештою, відомо ж бо американським владі й суспільству, що за гроші крутяться в отій єдиній російській компанії, яка базується в Штатах. Якщо таких одиниць 654, громадськість має знати про всі 654. Сперечатися безглуздо. Ось тільки уявити собі ситуацію, в якій американські люди в масках вибивають ногою двері в компанію і влаштовують там обшук з метою розкрити джерела фінансування, не виходить. Так само годі повірити, ніби десь, окрім Росії, з’явиться раптом новий закон, що регулюватиме діяльність правозахисних організацій (а проти кого ще, влас­­не, цей документ спрямований?) саме в той момент, коли боротьба з опозицією всередині країни стає притчею во язиціх у цивілізованому світі, коли пухне й кріпне особливим російським маразмом «болотна» справа.

Скромно нагадаємо деякі цифри. За ті самі чотири місяці, за які «іноземні агенти» РФ отримали $1 млрд (сума, до речі, викликала шок у самих агентів: у якому стані глава держави міг прийняти на віру підсунуту йому інформацію?), федеральній владі в особі Адміністрації президента й уряду Росії за статтею «доходи від зовнішньополітичної діяльності» надійшло $56 млрд. Із-за кордону за 2012 рік ті самі структури отримали приблизно $160 млрд. Отже, хто в Росії головний іноземний агент, сумнівів бути не мо­­­-

же. А тепер – про трішки другорядніших. Ось, наприклад, відомий факт. Міністерство оборони отримало гроші від США на будівництво заводу в Курганській області. Іноземний агент? Авжеж. Чи ось. $600 тис. дісталося Інститутові соціології РАН від Фонду МакАртурів. Тобто російська наука – чистої води іноземний агент. Селігерські камлання пропутінських «Наших» – знову ж таки за офіційними заявами нашистських керівників, – коштували чималих вливань компаніям BMW, Panasonic і LG.