Виставка «IN PROGRESS. Дрес-код України доби незалежності», що відкрилася в Мистецькому Арсеналі 15 червня, визначально позиціонувалася організаторами як подія крос-культурна, така, що стосується кількох гуманітарних сфер. У першу чергу, звісно, йдеться про історію моди, – експозиція є хронологічною (і дуже прозорою, логічною) розповіддю про український fashion-дизайн від 1991 року до сьогодення. Глядачам представлені роботи 40 дизайнерів – від зірок до молодих імен, наразі маловідомих; від пострадянського авангарду до сучасного урбанізму та філософії відповідального споживання.
Проте є й інший неприхований рівень оповіді – доволі амбітна мета поговорити про шлях становлення української національної ідентичності через еволюцію моди. Кут зору «IN PROGRESS» доволі широкий – окрім історичного аспекту тут є і політика, і антропологія, і психологія з сексологією. Нехай відповіді на запитання, які ставлять собі організатори виставки, почасти очевидні, важливо інше – ці запитання досі ніхто не ставив на системному рівні. Чому ми виглядали таким, а не інакшим чином 25, 10 років тому? Яким чином ми опрацювали колапс радянськості – і чи могли б зробити це ефективніше? Коли перестали відштовхуватися від минулого та почали прагнути іншого майбуття? Як вперше почали аналізувати національну традицію та почали вести із нею творчий діалог? Який поштовх отримала мода завдяки подіям першого Майдану?
«Равлики» художниці Оксани Чепелик
Експонати виставки підібрані ретельно та з докладанням маси зусиль. Більшість із них кураторці проекту Зої Звиняцьківській вдалося отримати із приватних колекцій завдяки персональним зв’язкам у світі моди та поза ним (скажімо, на виставці можна побачити інавгураційну сукню нинішньої першої леді Марини Порошенко та кілька суконь колишньої першої леді, Катерини Ющенко). Звиняцьківська – мистецтвознавиця, критикиня моди, викладачка, автор численних лекційних курсів. Дослідженню української моди у вищезгаданому аспекті вона присвятила кілька років, а над реалізацію виставкового проекту працювала з серпня 2016-го.
Незайманість тематики дозволила пані Звиняцьківській робити сміливі кураторські кроки: «Я поділила історію української моди доби незалежності на три етапи так, – сміється вона, представляючи експозицію у вечір відкриття. – Ніхто не робив цього до мене, тож я могла ділити так, як схотіла».
Читайте також: Базель, Кассель, Мюнстер. Що треба знати про три головні червневі арт-події Європи
Отже, перший етап – 1991-1997 роки, присвячений «новій свободі» після розпаду Союзу та втіленню цієї «свободи від» в авангардній моді. Другий – 1997-2010 роки – етап самоусвідомлення українцями себе як громадянами вже не просто однієї з республік колишнього СРСР, а України з власною історією та культурою. Третій етап, що розпочався у 2010-му та триває досі – етап, коли нація, що відчуває себе політичною, починає нові пошуки – «свободи для», наповнює свободу новими сенсами та модернізує «українськість».
Кожному з цих двох етапів присвячено по дві зали: одна, що демонструє уявлення дизайнерів про навколишній світ, тобто, зала «про ідеї», та друга, що показує бачення нами самих себе, тобто, зала «про людей».
Початок експозиції
У першому ж із залів нас зустрічає халат, створений з державного прапору СРСР, та ще кілька суконь, які обігрують радянську тематику. «Якщо із прапору зробити халат, – каже Звиняцьківська, – тоталітаризм перестає бути страшним. Сміх долає страх». Щоправда, перши спроби декомунізації та загалом деконструкції минулого були недостатньо активними, у це «погралися» лише кілька дизайнерів, зокрема, в Одесі, – організатори виставки певні, що якби ця «гра» набула більшого розмаху, сьогоднішній процес декомунізації «згори» був би вже непотрібним.
Провокативна мода початку 1990-х років
Моделі, представлені в першій залі, від культових «равликів» художниці Оксани Чепелик (один з яких – чотири метри заввишки) до світлин та відео робіт треш-дизайнера Міши Коптєва, які демонструють в окремій кімнатці з позначкою 18+ – це розмова про больові точки посттоталітарного суспільства, дзеркало травмованості, яка прагне висловити себе.
Окремим мікровисловлюванням у цьому монолозі є стенд, присвячений переосмисленню феномену «блошиних ринків»: у 90-ті саме такі місця стали простором, які давали можливість доторкнутися до власної історії, позаяк цієї можливості люди десятиріччями були позбавлені, – через голодомор, війну та переселення, зокрема, нашим дідусям та бабусям не було властиво зберігати речі. Отже, блошині ринки у цей період стали своєрідним клубом – школою, яка привчала до матеріальної культури.
Володимир Уманенко, з колекії «Етнохаус»
Цікавим чином перша зала контрастує із другою – «світом людей» періоду 1991-1997 років: тут можна побачити одяг «нової еліти», засвідчити період формування перших будинків моди. Ці осередки швидко зникали – цілком у жанрі «ліхіх 90-х», тобто, через рейдерські захоплення або втрату інвесторами зацікавленості в них. До слова, у цьому залі, як і в жодному з інших, ви не побачите знаменитих червоних піджаків – адже «IN PROGRESS» фокусується саме на дизайнерськіх роботах.
Читайте також: Porto Frankо, відеопоезія та Музей 0+. Три історії про трансформацію простору
Виставка, присвячена «низовій» моді реальних людей, за словами Звиняцьківської, – ще попереду.
Сукні з колекції Катерини Ющенко, яка перша серед представниць політичної еліти почала вдягатися в українських дизайнерів.
Період 1997-2010 років демонструє паралельний розвиток двох напрямків. «Світ ідей», з одного боку, – це продовження пошуку ідентичності, активація усвідомлення громадянами своєї приналежності до України як такої – цей період коротко означено тут як період «після Майдану»; дизайнери активно ведуть діалог з національною традицією, пробують актуалізувати в моді культурну спадщину. Ці процеси ілюструють роботи шести українських дизайнерів, зокрема – роботи Роксолани Богуцької, яка була дизайнеркою Катерини Ющенко ще до того, як остання стала першою леді; результатам цієї органічної співпраці присвячено на виставці окремий невеличкий стенд.
Кураторка виставки Зоя Звиняцьківська поруч із роботою дизайнерки Анни Бублик «Концертний костюм співачки Олі Полякової для всеукраїнського туру»
З іншого боку, відбувається бум українського гламуру, дизайнери розробляють іміджі поп-співачок та світських зірок. Маємо «світ людей»: розроблені дизайнерами дещо гротескні образи (візьмімо, наприклад, костюм зі шкіри алігатора дизайнера Віктора Єрмакова) за певної видозміни пішли «в народ», тобто, стали елементами провінційної, «низової» моди.
Світшот Ксенії Шнайдер, 2011 рік
Третій етап, початок якого датовано 2010 роком, означений як «антигламур» та «новий урбанізм». Нова генерація українських дизайнерів, чиє дитинство та юність вже припали на незалежні роки, на сьогодні є частиною міжнародного модного ринку.
Читайте також: Відважний мопс та Христос у склянці. «Культурні війни» трампівської Америки
Якщо на початку своєї діяльності молоді дизайнери відчували потребу в мінімалізмі (це був їхній бій з гламуром, який знайшов втілення, наприклад, у простих чорних сукнях тощо), згодом вони й собі розвернулися у бік українськості та її модернізації – зокрема, в Арсеналі можна побачити знаменитий світшот із незвичним тризубцем Ксенії Шнайдер та композицію з простих бавовняних футболок із патріотичними принтами. Ці футболки композиційно поєднано із інавгураційною сукнею Марини Порошенко – стенд виглядає дуже потужно із будь-якого ракурсу та символізує формування українців як політичної нації.
Ідея інавгураційної сукні, зокрема, поєднання патріотичних кольорів, належала самій пані Порошенко
Остання зала виставки – це так звана зала-прогноз, і присвячена вона темі «відповідального споживання» та еко-свідомості, які, на думку критиків моди, на сьогодні є рушійною силою змін у fashion-індустрії, в тому числі в нашій країні. Прогноз від Зої Звиняцьківської позитивний – Україна рухається у напрямку нових критеріїв успіху та свободи, розвиває європейську свідомість, але не полишає роботи наш пошуками власних сенсів. Себто, молоді люди в Парижі, Лондоні та Києві вже починають виглядати однаково – проте киянин і сьогодні з гордістю носитиме світшот із написом Made in Ukraine.