Звідки все «стікає»
Основа успішної діяльності будь-якого стоку – джерело товару, яке поєднує дешевизну, «брендовість» та широкий асортимент. Найбільш типовий варіант – оптові склади у Києві та портових містах. Наприклад, деякі київські баєри пропонують брендовий одяг STRADIVARIUS та ZARA по €18 за кг, на іншому складі можна придбати іспанський та італійський одяг SISTEMFIVE, CIMARRON, MARELLA та MANILA GRACE за ціною від €6–10 за одиницю та вищою.
На перший погляд, це недешево. Проте не потрібно витрачатися на розмитнення та доставку товару з Європи чи іншої країни. Хоча там ціни значно нижчі. Наприклад, російська компанія ModaOptom пропонує свої послуги щодо пошуку партнерів у Італії, закупівлі товару безпосередньо у виробників або на закордонних стокових складах. У спеціальній пропозиції найдешевший стоковий одяг коштує усього €5 за кг – трохи дорожче, ніж секонд-хенд. Відомі марки одягу продають партіями від кількох десятків до кількох сотень одиниць. Наприклад, футболки Levi’s по €5, кросівки Adidas та Puma по €25, а фірмові вироби D&G та Ferre – по €100 за одиницю.
Серед потенційних партнерів можуть бути наші колишні співгромадяни, які виїхали за кордон і відкрили там бізнес із прицілом на колишню Батьківщину. Дехто з них пропонує послуги європейських баєрів і максимально низькі ціни. Наприклад, німецька фірма RP-Export поставляє дешевий одяг європейських виробників зі складів у Ерфурті.
Чим більша партія – тим нижчі ціни. Також ціна стоку залежить від року випуску колекції. Зараз найдорожчий стоковий одяг – сезону 2007 року. Дуже цінується наявність етикеток із «оригінальними» цінами європейських магазинів. Скажімо, згадана компанія ModaOptom наголошує, що на етикетках фірмового одягу, на кшталт D&G, зазначені ціни від €800 до €2000.
Саме на продажі такого товару базується діяльність магазинів, які позиціонують себе як бутики, хоча насправді вони перепродають стоковий товар із Заходу. Схема проста: магазин заявляє про, наприклад, «знижку 70%» і ставить на цінниках цифру €240–600. Хоча насправді ця знижка – не знижка, а націнка, яка може сягати до 500% від реальної закупівельної ціни. Як наслідок, замість дешевих стокових магазинів маємо бутіки зі старими колекціями одягу.
Мережевий неліквід
У США або Європі стоковий магазин – це часто великий супермаркет, де зі значними знижками – до 80–90% – розпродують складські залишки різного краму: одягу, взуття, побутових товарів і навіть меблів. Тут і одяг минулих колекцій різного розміру та фасону, партії товару з фабрики, які не надійшли у торгову мережу, техніка чи меблі з невеликими ушкодженнями. Вештатись таким магазином можна годинами і за $100–200 набрати візок покупок.
Втім, зараз в Україні з’являється щоразу більше стокових магазинів і навіть торгових центрів із дешевими товарами різного асортименту. Якщо торгова мережа має хоча б 10 магазинів, то залишків товару буде достатньо для відкриття стоку. Однак, масштабну стокову торгівлю можуть організувати лише окремі компанії. Наприклад, мережа «Фокстрот» нараховує понад 200 магазинів побутової техніки та електроніки. Залишки товару реалізуються через власну мережу стокових магазинів «Техношара».
Для організації прибуткового або хоча б мінімально рентабельного стокового бізнесу потрібні великі приміщення, де одночасно можна зібрати багато товару та покупців. Бажано, щоб орендна плата за них також була невисокою. Тому в Європі стоки зазвичай розташовують на околицях містах, поряд зі зручною транспортною розв’язкою. В Україні з цим найбільші проблеми. Власники змушені відкривати магазини ближче до центру міста, відповідно, зменшувати площу, товарний асортимент та збільшувати націнки. У Києві навіть на Хрещатику можна знайти стоковий магазин, у якому ледь розійдуться п’ять покупців.
Вважається, що для нормального стоку площа магазину має бути не меншою 100 м2. Персоналу, обладнання та естетики – мінімум. Ще недавно, за оцінками експертів, для відкриття стоку потрібно було $20 000–30 000.
Сьогодні тільки орендні ставки на торгову площу у центрі Києва сягають $200–400 за м2. З появою стокових магазинів площею 1500–2000 м2 і масштаб витрат на організацію бізнесу суттєво змінився. Що вже говорити про київський стоковий комплекс «Макрос» площею 12 000 м2. А ось магазинів по 200 000 м2, як у Європі, мабуть, ще довго не буде.
Масштаби бізнесу
У деяких сегментах роздрібної торгівлі (наприклад, одягом, взуттям чи побутовою технікою) обсяги стокової можна оцінити тільки приблизно. Особливо якщо враховувати масштаби напівлегального, або й зовсім тіньового, імпорту, який проходить через ринки на кшталт одеського «7-го кілометра» (див. Тиждень №7 за 2007 рік).
Наприклад, вітчизняний ринок одягу та взуття оцінюють у $3,5–4 млрд. Вважається, що у колекції чи партії товару до 20–25% залишаються нерозпроданими і потенційно мають потрапляти на прилавки стокових магазинів за залишковими цінами. А це $200–500 млн на рік з урахуванням знижок.[100]
Стокові магазини пропонували імпортний товар. Однак зараз впевнено розвиваються стокові магазини одягу чи взуття, які належать вітчизняним мережам роздрібної торгівлі і куди товар надходить зі «своїх» полиць. Традиційно усі стокові магазини ділять на моно- та мультибрендові. Перші торгують залишками тільки певної фірми, другі збирають фірмові товари різних виробників.
Монобрендові магазини не приносять власникам прибутків на рівні основного бізнесу, але дають змогу вирішувати проблему реалізації товарних залишків. У таких магазинах ціни знижують найбільше – до 10–30% від початкової, прискорюючи таким чином товарообіг.
За цією ж схемою розвиваються і стокові магазини електроніки та побутової техніки. Останнього року в Україні ринок аудіо-, відеотехніки оцінювали у $1,4 млрд, побутової техніки – у $1,6 млрд. За даними Олексія Павленка, експерта мережі «Фокстрот. Техніка для дому», тільки у столиці він понад $1 млрд. У кожній партії невеликі ушкодження або брак мають 1–3% товару. Щось залишається нерозпроданим внаслідок невдалого дизайну чи швидкої втрати технічних переваг порівняно з новими моделями. Мінімальний обсяг стоку в цьому сегменті становить $30–60 млн щороку.
У стокових магазинах техніки знижки не такі великі, як за розпродажу одягу, і в середньому тримаються в діапазоні 10–30% від звичайної вартості товару. Часто через стокові магазини продають повернений покупцями брак, який після невеликого ремонту знову опиняється на полиці. До стокової торгівлі електронікою та побутовою технікою є специфічні вимоги: необхідність зазначати у гарантійному листі усі дефекти товару. Відповідальність у такому разі несе магазин, а не виробник. Тому така торгівля не є надто прибутковою.
Окрема ситуація з мобільними телефонами. Більшість застарілих моделей, як і раніше, реалізують поряд з найсучаснішими, у звичних мобільних салонах. Як варіант – потрапляють у окремий відділ стоку електроніки чи побутової техніки. Спеціалізовані стокові магазини мобільних телефонів хоча і не рідкість, але так і не стали окремим явищем. Швидше, це комбінація невеличкого салону, де можна обрати модель, з доставкою обраного товару покупцю, як за електронної торгівлі через Інтернет. Прикладом такого стоку може бути магазин «Сток мобайл» у Дніпропетровську.
Загалом стоковий ринок мобільних телефонів можна оцінити лише у досить широкому діапазоні: $50–200 млн із врахуванням знижок. Щоправда, і витрати на утримання такого магазину значно нижчі порівняно з торгівлею стоковим одягом чи побутовою технікою. Купують мобільні телефони у стоках зазвичай винятково для телефонного зв’язку і рідко шукають там розкішні моделі з великою кількістю додаткових функцій. Хоча і такі туди потрапляють, наприклад, з подряпаним корпусом чи іншими невеликими дефектами.[101]
СЛОВНИЧОК
Баєр (від англ. buyer – «покупець») – фахівець, який скуповує залишки нерозпроданого товару у виробників, оптових постачальників та роздрібних мереж. Баєр формує із залишків товару оптові партії для стокового ринку.
PRO & CONTRA
Стічний механізмІда Ворс, художник-концептуаліст
Стоковий магазин – це своєрідний «фільтраційний табір» фешн-індустрії. У його закапелки «стікають» всі надлишки і залишки лахів із крамниць вищого ґатунку, «для білих». Нещасні кофтинки та сукенки, які, незважаючи на знаний лейбл, так і не знайшли собі господаря. А тепер їх уцінили втричі і кинули на поталу біднішим верствам населення, яким бутики не по гаманцю, а дольче із габаною мати хочеться. Насправді, нічого ні поганого, ні принизливого у «стоках» немає. Навпаки. Нову і в принципі якісну одежину можна придбати за копійки. Одним словом, дуже хороше місце «сток», ліпше за нього лише секонд. Ці дві установи, «сток» і секонд, відіграють ще одну важливу функцію – наочно демонструють механізм хибності та хитливості соціального статусу та його речей-маркерів. У «стоку» річ позбавляється від статусного надлишку ціни, отримуючи свою реальну вартість, хоча не перестає бути тою самою дольче із габаною. Але якщо відірвати ще й промовистий лейбл, то нарешті кофтинки стають просто кофтинками. Себто, повертається істинний сенс речей.
Сток – це підробкаВадим Непоседов, генеральний директор компанії «Українська Торгова Гільдія»
Порівняно з 2004 роком відбулися значні негативні зміни. Більше того, цей вид магазинів перетворився на стоковий смітник Європи та Азії. Та й у товари «підмішують» і підробки місцевих виробників. Сьогодні у такі псевдомагазини ходять люди, які або готові обманюватися, не відрізняючи брендові речі від підробок, або які не можуть придбати якісніші товари внаслідок браку коштів.
Зазвичай залишки у магазинах кочують із великих обласних торгових центрів до районних, а потім – у сільмаги. А ось брак та нерозмірний одяг частіше за все потрапляють на базари та у магазини стокового продажу. Тому більшість надходжень до стокових магазинів датуються залишками колекцій 1995–2005 років. Той, хто іде на базар або до
стокового магазину наперед погоджується купувати не бренд, а підробку.
СТОКОВИЙ БІЗНЕС
.jpg)