У вівторок парламентарі зазіхнули на святе – власну безпеку. БЮТ і Регіони наввипередки подали два схожих законопроекти про скасування депутатської недоторканності: перший провалили, другий ухвалили у першому читанні.
Про те, чим обидва різняться принципово, трохи нижче, деталі ж нехай з’ясовують юристи. Все одно навряд чи в когось залишаються сумніви, що йдеться про банальний популізм, спроби зберегти обличчя після низки недавніх скандалів, а не якесь реальне наближення народних обранців до власне народу. Як відсутність імунітету діятиме на практиці, ми приблизно уявляємо: якщо вже хтось із небожителів упіймався на гарячому і справу загамувати не вдалося, до його послуг вправний адвокат, надійна лікарська довідка, чуйний прокурор, гуманний суддя, тимчасове звільнення під підписку за станом здоров’я, окрема дорога палата з чорним ходом та приватний літак під парами.
Проте в цьому повідомленні є кілька поворотів. Перший – déjà vu майже десятирічної (!) давнини. Адже тоді за президентською ініціативою на Всеукраїнському референдумі 89% громадян проголосували за можливість притягнення парламентарів до кримінальної відповідальності без попередньої згоди Верховної Ради. Реакцію українців неважко було передбачити: вже тоді дістали. Навіщо це було потрібно Кучмі, теж питань немає: він волів тримати політичних опонентів на короткому повідку. Тоді атаку на демократію вдалося не відбити, а саботувати – знайшлися актуальніші проблеми. Тепер у разі приходу до влади «сильної руки», про яку дедалі частіше говорять політологи та соціологи, опозиція стає вразливішою та керованішою. Недарма ж депутатський імунітет є в більшості західних демократій.
Друга обставина радше позитивна. Оскільки практично весь бізнес у нашій країні, сказати б, «сіруватий», на межі фолу, потрапити до парламенту донедавна було заповітною мрією багатьох підприємців – не заради політичного впливу, а тільки задля страховки від несподіванок. Тепер можна припустити, що кількість мертвих душ у Верховній Раді зменшиться за фактом.
Третя обставина також оптимістична, хоча має цілком психологічний вимір. На тлі всезагальної нахабної безкарності слуг народу можна сказати, що зламано психологічний бар’єр. Відтепер політики при владі якщо не боятимуться, то хоча б побоюватимуться. Нинішня українська влада генетично походить від радянської номенклатурної, отже, так само генетично потребує якихось страшил. За УРСР всяке бувало, але зовсім уже кричущі неподобства були відносною рідкістю, бо фігуранти панічно стереглися звинувачень в аморалці з подальшим покладанням на стіл партквитка й подібних жахів. Оскільки нині втрата політичної репутації за браком репутації як такої чинником стримування не є, варто повісити хоч якийсь меч під куполом на Грушевського.
Нарешті, четверта обставина залишає в розгубленості. Законопроект регіоналів, що зібрав 90% голосів, передбачає вивести з-під даху не лише народних депутатів, а й суддів і, головне, президента – у цьому його головна відмінність від бютівського. Кого персонально саме сьогодні мали на увазі «дони», пояснювати не треба. Їхній стиль не передбачає турботи про абстракті засадничі проблеми – тільки актуальні, тільки конкретні. Навіщо саме сьогодні гострити зброю на Ющенка, не зовсім зрозуміло. Чи то передбачається, що Віктор Андрійович може затриматися на посаді довше, ніж цих нещасних кілька місяців, унаслідок незапланованих катаклізмів, чи то регіонали настільки не вірять у перемогу свого кандидата, що заздалегідь готують зброю для війни в опозиції. Невже все так погано?
У будь-якому разі до крапки ще далеко. Невідомо, чи пройде законопроект чистилище Конституційного Суду, не кажучи вже про президентський підпис. Може, на це й розрахунок: мовляв, ми раді б позбутися привілеїв, це все він. Головне, як відомо, не результат, а процес.
.jpg)