За період від закінчення Корейської війни в 1953 році до 2005 року з Північної Кореї, за офіційними даними, втекли 14 тис. чоловік. З середини 2000-х стабільний потік перебіжчиків призупинився, цьому не в останню чергу посприяли Китай та В'єтнам, що почали застосовувати на своїх кордонах репресивні заходи. Про те, що очікує депортованих китайцями північнокорейських втікачів на батьківщині, у світі ходять легенди: і тортури, і страти, і шантаж, і знищення цілих родин. Найсумніше те, що, попри брак достовірної інформації, це все найімовірніше відповідає дійності. Про це Тиждень розмовляв із Себастьяном Странджо, австралійським журналістом. Він живе й працює в Камбоджі та спеціалізується на регіоні Південно-Східної Азії, куди часто й тікають північні корейці, щоб звідти вже безпечно дістатися до омріяної Південної Кореї.
У.Т.: Пане Странджо, чи Камбоджа теж уже стала одним із місць притулку для північнокорейських біженців?
Оскільки китайський уряд вважає північнокорейських перебіжчиків «незаконними економічними мігрантами», південнокорейські консульські установи не бажають їм допомагати, побоючись негативної реакції Пекіну. Внаслідок чого перебіжчики вимушені перебиратися далекими шляхами. Протягом певного часу Монголія була для них хорошим варіантом, бо це було відносно близько. Але прохід через її безлюдний кордон із Китаєм ставав дедалі небезпечнішим від початку 2000-х років через репресивні заходи китайських прикордонників.
Камбоджа, як одна лише з двох країн у Південно-Східній Азії, що підписали Конвенцію про біженців 1951 року, як правило, є дружнім місцем для біженців. Одним із винятків була депортація у грудні 2009 року 20 етнічних уйгурських шукачів притулку через тиск з боку китайського уряду. Схоже, що Камбоджа була одним з основних пунктів призначення на шляху північнокорейських біженців упродовж кількох років аж до середини 2000-х років. Але з того часу потік біженців призупинився внаслідок застосування владою В'єтнаму, що має спільний із Камбоджею кордон, репресивних заходів.
У.Т.: А Пхеньян сам не намагався блокувати цей канал?
Зрозуміло, що КНДР виступає проти переміщення північнокорейських біженців територією Південно-Східної Азії. Проте вони не так уже й багато можуть зробити за цієї ситуації. Режим має мало економічних важелів впливу на будь-яку з країн регіону. Останні мають значно тісніші економічні й політичні зв'язки із Сеулом. Північнокорейський уряд замість цього концентрує свої зусилля на Китаї, що є першим «портом» на шляху всіх тих, хто прагне втекти зі своєї країни. В останні роки Пхеньян працював з Пекіном над тим, щоб посилити контроль уздовж спільного кордону двох країн і провести облави на північнокорейських біженців, які нелегально проживають у Китаї.
У.Т.: Де саме сьогодні закінчується так звана «підземна залізниця», якою переміщаються північнокорейські перебіжчики? У Таїланді та Лаосі?
– Таїланд, шлях до якого пролягає через Лаос і Бірму, наразі є основним каналом для північнокорейських біженців, зокрема через те, що пересуватися по маршрутам, що пролягають територіями В'єтнаму й Камбоджі стало складніше. Перебіжчиків приймають таємно, не привертаючи великої уваги, відповідно до домовленостей між тайським і південнокорейським урядами. Однак збільшення кількості прибулих протягом одного лише 2010 року до 2482 осіб, цілком вірогідно, захоплення в тайських чиновників не викликає. Новоприбулі стали проблемою, котра вимагає великих зусиль з боку місцевої поліції і тайських імміграційних органів. За останніми даними Бангкок відхилив південнокорейську пропозицію побудувати спеціальний центр для розміщення біженців у північній провінції Таїланду Чіанг Рай, побоюючись, що це призведе до збільшення кількості північнокорейських біженців.
У.Т.: Отож, Камбоджа є воротами до Сеулу, де мріють оселитися біженці.
Одна північнокорейська перебіжчиця у Сеулі сказала мені, що коли вона прибула до Камбоджі в 1990-х роках, то провела певний час у великому безпечному будинку, де південнокорейське посольство влаштувало людей, поки їхні документи оброблялися. Відповідно до південнокорейської конституції, усі північні корейці мають автоматичне право на громадянство Південної Кореї. Таким чином, більшість перебіжчиків, зрештою, починають нове життя на південь від 38-ої паралелі. Деякі з них вибирають треті країни, на кшталт Сполучених Штатів. Після прибуття до Сеулу північнокорейці попадають до спеціальних навчальних центрів, де проходять кількамісячне навчання, щоб адаптуватися до сучасної капіталістичної економіки: вчаться використовувати банкомати, робити замовлення у ресторанах, тощо. Проте навіть після цього північним корейцям часто важко приживатися на Півдні.
Хоча кожному видається грант від уряду Південної Кореї у розмірі $20 тис., щоб розпочати нове життя. Але багато біженців змушені заплатити частину цих грошей тим людям, котрі контрабандою привезли їх із Китаю. Інші з усіх сил намагаються адаптуватися до вимог південнокорейських працедавців. Існує також реальна неофіційна дискримінація щодо жителів півночі. Може знадобитися багато років, аби північний кореєць став на власні ноги на півдні, що є великим викликом для нормального возз'єднання Корейського півострова. Як би воно не відбулося, об’єднання Німеччини у 1989 році, порівняно з корейським, видаватиметься значно легшим.
У.Т.: Подорож до Камбоджі може зайняти кілька місяців, а шлях встелений інформаторами і вимагачами. Якщо людину викрито у сусідньому Китаї, що відбувається далі? Депортація?
Як уже згадувалося, китайці не визнають північних корейців як біженців. Якщо їх піймають у Китаї, то вони будуть депортавані на Північ. З огляду на характер північнокорейського режиму, важко вистановити долю цих людей після їхнього повернення. Але є ознаки того, що з ними поводяться жахливо, засуджують до довгих термінів перебування у таборах, а у деяких випадках і до страти. Також можуть бути заарештовані члени сім'ї перебіжчиків, щоб відбити у людей бажання залишати країну.
У.Т.: Біженці з Північної Кореї справді є великою проблемою для сусідніх країн?
У таких країнах, як Камбоджа й Таїланд побоюються того, що потік біженців може бути настільки великим, що він стане зайвим навантаженням для цих країн. Крім того, уряд Північної Кореї може почати подавати офіційні скарги на уряди цих держав у пособництві біженцям. В такому разі найбільше можуть програти самі біженці, для яких відтоді стане значно важче отримати притулок і переселитися до третіх країн. У Пекіні ці побоювання є ще більшими. Адже в разі краху режиму Кім Чен Іра до Китаю полине повінь із тисяч північнокорейських біженців, що може викликати великомасштабну гуманітарну кризу і потенційну дестабілізацію на північному сході Китаю. Наразі Китай готовий співпрацювати з Північною Кореєю, щоб укріпити свій кордон, особливо вздовж мілкої річки Туманган, яка є досить легким місцем перетину для північних корейців. Китайці також проводить облави на північних корейців у своїх корейськомовних прикордонних районах.
Біографічна довідка
СебастьянСтранджоє відомим австралійським журналістом, який живе і працює в Пномпені, Камбоджа. Він пише про політику, права людини, бізнес та навколишнє середовище всього Азіатсько-Тихоокеанського регіону для видань Asia Sentinel, Asia Times Online, Christian Science Monitor, Foreign Policy, Global Post, Phnom Penh Post, South China Morning Post, The Age, The Caravan, The Diplomat, World Politics Review.