З прийняттям Хорватії до Євросоюзу 1 липня закінчилася одна з найпроблемніших в історії євроінтеграції справа. Мета приєднання до євроспільноти була задекларована ще 20 років тому після проголошення незалежності, однак війна в країні, яка офіційно називається Визвольною, надовго загальмувала цей процес.
Сумлінні виконавці
Республіка Хорватія подала заявку на членство в ЄС 21 липня 2003-го, статус кандидата здобула в червні 2004-го. Почалися довгі переговори, які тривали 10 років. Однак усі тамтешні уряди незалежно від партійної належності прагнули виконати умови, які висував Брюссель (хто краще, хто гірше). Одна з головних – суд над злочинцями у згаданій війні, щоб у ЄС не увійшла країна з невирішеним питанням минулого. Хорватських генералів було передано до міжнародного суду в Гаазі. Наступна – боротьба з корупцією, що супроводжувалася арештами звинувачених – від високих урядових осіб до керівництва фірм, університетських викладачів тощо, кульмінацією чого став суд над колишнім прем’єром Іво Санадером (засуджений у листопаді 2012-го до 10 років за хабарництво. – Ред.).
Вимоги щодо дотримання прав національних меншин – повернення сербських біженців на батьківщину як умова для примирення, оскільки ЄС не бажав вносити у свій дім балканські чвари. Уряд пішов на запровадження двомовних, точніше кириличних, назв у місті Вуковар, який є символом інтервенції югославської армії на хорватський простір і страждань мирного населення. Попри протести громадян, уряд змушений демонструвати готовність до співпраці із Сербією, звідки також не без європейського тиску на офіційному рівні вже вимовлено слова покаяння за злочини в Боснії.
Перепоною переговірного процесу були відносини зі Словенією, де після розпаду СФРЮ Люблянський банк не хотів повертати заощадження хорватських громадян. Вона загрожувала бути єдиною або ж останньою в ЄС, хто не дав би Хорватії зелене світло. Щоб запобігти скандалу, словенський уряд після візиту американського держсекретаря Гілларі Клінтон ратифікував угоду (Сполучені Штати з погляду геополітики зацікавлені в розширенні ЄС на Балканах), а останньою це мала зробити ФРН як головний критик стану справ у Хорватії. Німецькі парламентарії висловлювали скептицизм щодо прийняття ще одного економічно нерозвиненого члена з огляду на проблематичність балканських країн. Румунія вимагала запровадити, як і колись щодо неї, моніторинг ситуації в Хорватії й після її вступу до ЄС. Зрештою Європа зняла всі бар’єри, і не в останню чергу тому, що хорватська економіка нe така обтяжлива проблема для ЄС (порівняно з тією самою Грецією чи Іспанією), а потенціал країни великий.
Відповідальність чи милосердя?
Для економіки Хорватії зараз не найкращі часи. З 2009-го вона перебуває в стагнації. 2013-го очікується зниження ВВП на 0,3%, а безробіття перевищить 20% (у 2008-му становило 13,4%). Приріст прямих іноземних інвестицій зменшився з €4,2 млрд у 2008-му до торішніх €624 млн.
Німецькі аналітики вказують, що туризм як головне джерело валютного прибутку недостатній для розвитку хорватської економіки, тим більше що вступ до ЄС означає необхідність придбання віз громадянами держав пострадянського терену й Туреччини, а це може негативно позначитися на потоці гостей із-за кордону. Подальше зростання економіки все ще гальмують бюрократія, корупція та закони, які не сприяють іноземним інвестиціям. Нова лівоцентристська коаліція, що прийшла до влади після поразки ХДС на парламентських виборах у 2011‑му, недостатньо активна в проведенні реформ, не вдосконалює законодавчий процес, що відштовхує іноземних інвесторів.
У суспільстві є побоювання, що приєднання до ЄС не врятує і навіть погіршить стан економіки. Підтримка в розмірі €700 млн, що очікує Хорватію після вступу до Євросоюзу, а в наступні три-чотири роки ще близько €3 млрд неспроможна витягнути країну із зовнішнього боргу, який сягнув рекордних €50 млрд.
Приєднання до ЄС потребує ініціативності в пропозиції ефективних програм, які б зацікавили Європу і без яких гроші отримати неможливо. Декларуючи вступ до Євросоюзу, хорватська бюрократія не спромоглася захистити деякі національні вироби, право на які перехопили сусіди, що засвідчує кволість чиновництва, його недостатню компетенцію. У суспільстві зростає побоювання, що Брюссель обмежуватиме хорватське виробництво.
У країні досить впливове лобі імпорту, через яке традиційне аграрне господарство занедбане, а харчові продукти ввозяться з усього світу, зокрема аж із Нової Зеландії та Африки. Хорватія – єдина країна в Європі, яка імпортує молоко. Суттєво зменшиться ринок збуту на території колишньої Югославії: країна вже не матиме там торговельних привілеїв, бо автоматично виходить із зони вільної торгівлі центральноєвропейських держав поза межами ЄС (ЦЕФТА), тож її продукція, яка туди постачалася, автоматично подорожчає через підвищення митних зборів на експорт. Деякі великі хорватські підприємства вже планують перевести виробництво до інших країн регіону – не членів ЄС, зокрема Боснії, щоб не втратити цей ринок, але такий крок посилить безробіття.
Водночас однією із серйозних лишається проблема свідомості: ще живі соціалістична ментальність, сподівання на державне піклування (патерналізм), на кредити без повернення, як за часів Тіто. Також не викорінилися переконання, які панували за доби соціалізму, що Хорватія краща за інших, але її обкрадають. Членство в ЄС багато хто сприймає не як відповідальність, а як очікуване милосердя доброго захисника. Пересічний громадянин сподівається на милість, розуміння й підтримку саме Європи, вказуючи на труднощі після п’яти років війни із сербами, на пограбування економіки під час приватизації, проте Євросоюз ставить вимоги й суворо штрафує за їх невиконання.
Читайте також: Хорватія. Новий член Євросоюзу зі старими економічними проблемами
Небезпідставні й побоювання щодо виїзду молоді до інших країн, а суспільство в демографічному плані старіє, його чисельність зменшується, і якщо так триватиме надалі, через 20 років Хорватія стане країною, де буде більше пенсіонерів, аніж тих, хто працює. За великої кількості безробітних не вистачає лікарів, технічного персоналу, який може податися на заробітки до ЄС.
Якнайдалі від балканського котла
Однак із політичного боку відчувається задоволення, оскільки Хорватія таки стала частиною Європи з її безпекою, політикою, культурою, суспільством. Очікується багатомільярдна допомога ЄС (близько €11 млрд протягом наступного десятиріччя). Оскільки всі реформи здійснювалися під тиском Брюсселя, живі сподівання, що Євросоюз змусить будь-який хорватський уряд бути ефективнішим у змінах (країна все ж була краще підготовлена до членства, ніж у 2007 році Румунія та Болгарія). Однак прогрес усе ж залежатиме від оздоровлення економіки в сусідніх державах, передусім Італії. Інакше кажучи, Хорватія, яка стала п’ятою серед найбідніших країн – членів ЄС, пов’язує надії на покращення з євроспільнотою. Хорвати ділитимуть усі проблеми останньої, але втішаються, що тепер вони все ж далекі від проблем балканського котла.