Пітер Скіпп, м. Лондон (Велика Британія)
Курс нового лейбористського уряду на спорудження доступного житла спричинив новітній будівельний бум у Великій Британії. У програмній промові глави кабінету Гордона Брауна називалася цифра 3 млн квартир до 2020 року. Для цього держава всіляко стимулює приватних забудовників, надаючи їм нові майданчики для зведення комплексів.
Здебільшого це ділянки у старих депресивних промзонах із непоганою транспортною інфраструктурою. Керують процесом численні бюрократичні установи: Комітет з архітектури та будівництва, Національне управління з житла та планування, Комітет із проектів тощо, не рахуючи місцевих органів влади та депутатів парламенту від відповідних територій. Уся ця машина відчутно гальмує, але водночас пильно стежить за якістю споруджуваного житла й допомагає запобігати надто кричущих неподобств.
10% нових площ автоматично надається у розпорядження муніципалітетів як соціальне житло для тих, хто не може придбати його самостійно. Адже вартість нового будинку у Великій Британії перевищує розумні межі. Рахуйте самі: ділянка 200 м2 у міській смузі коштує близько 200 тис. фунтів (приблизно 400 тис. дол.) – у Лондоні цю цифру варто помножити на 2. Власне будівництво стандартного 2-поверхового будинку з двома спальнями коштуватиме 200 тис. фунтів. Ще 100 тис. – матеріали. Зи типового, а не ексклюзивного проекту, витрати на архітектурну документацію і послуги адвокатської контори за узгодження в усіх можливих інстанціях (самогубців, які займатимуться цим самотужки, не знайдете) становитимуть не менше 50 тис. Фунтів. Та й усі бюрократичні процедури триватимуть близько 2 років. Нарешті, ще 50 тис. фунтів потрібні для сплати державних, комунальних та муніципальних податків. За досить скромний традиційний будиночок у двох годинах їзди від Лондона електропотягом доведеться заплатити понад 1 млн дол.
Тому британці охоче купують житло у нових містечках, що комплексно споруджуються в межах державних програм – на кшталт амбітного проекту «Ворота Темзи» у графстві Кент. Тут є будинки на кілька квартир або традиційніші секційні котеджі; і благоустрій території залишається турботою забудовників. Єдине, на що скаржаться новосели – тиснява, звісно, відносна: наприклад, завузькі гаражі, та низька якість робіт, насправді, також відносна (недорогі оздоблювальні матеріали та гіпсокартонні внутрішні стіни замість звичної цегли).
Тетяна Капуста, м. Штольберґ (Німеччина)
Нині будівництво житла для громадян у Німеччині виключно приватна прерогатива. Фірми та житлові товариства один поперед одного рекламують свої послуги: невеликі відсотки, найновіші технології, надійні гарантії, повага до клієнта. За ваші гроші – все, що забажаєте. Благо, система чітко збалансована і діє безвідмовно. Всі аспекти будівельних робіт регулюються на рівні країни (Bauordnungsrecht), а потім на рівні федеральної землі (Landesrecht). Перша адміністрація ретельно визначає будівельне право і порядок узгодження всіх планів і креслень, друга – контролює процес вже на місці. Якщо ви вже маєте земельну ділянку, то це зовсім не означає, що можна одразу будувати: потрібно ще дослідити ґрунт і зареєструвати майданчик як придатний до робіт.
Після розробки вашим архітектором плану будівництва, і починається наступне бюрократичне коло. Доля вашого будинку вирішується районною адміністрацією, у якій переберуть до пороху як внутрішнє розміщення кімнат, так і зовнішній вигляд будівлі, зокрема колір зовнішніх стін і розміщення та заповнення клумби біля входу. Не турбуйтеся, майданчик для паркування, 3×3 м, передбачено законом.
Так ось, контракт на будівництво майже готовий. Залишилося приправити чайною ложкою підписів охоронців довкілля, ветиринарів(?), санепідемстанції та пожежних. І якщо згодом, по завершенню будівництва, хтось із буркотливих сусідів почне скаржитися, що, наприклад, відблиски сонячної батареї на вашому даху сліплять очі, а петунії з вашої клумби викликають алергію, сміливо спрямовуйте їх до адміністративного суду. Нічого вони не зможуть довести. За такої системи ваше обійстя недоторканне.
Найулюбленіший німцями проект – окремо розміщений 2-поверховий будинок для однієї родини. Рідше – секційні будівлі на 2–3 родини (від 60 тис. євро і дорожчі). Багатоповерхівки вже кілька років не зводяться взагалі. Для тих, хто не полюбляє тривалих узгоджень, є оптимальний варіант: готова типова “коробка”, так званий “брутто-будинок”, квадратний метр у якому коштує 110 євро, і який згодом можна добудовувати та заповнювати за власним смаком.