На сьогодні в українському політикумі склалася парадоксальна ситуація: майже всі хочуть перевиборів до Верховної Ради, хіба що окрім Арсенія Яценюка та його майже спочилого в Бозі «Народного фронту». Навіть у БПП були б раді замінити кілька десятків непокірних депутатів зі своєї фракції на більш зговірливих мажоритарників, незважаючи на риторику президента про «чотири роки без виборів» та спільні заяви з прем’єром і спікером у стилі «мир-дружба-жуйка». Однак, дуже ймовірно, перевиборів не буде, як і зміни голови уряду. Власне, саме Арсеній Яценюк й виявився єдиною реальною перепоною на шляху позачергового «свята демократії». Точніше, зміг довести всім, що чахликова голка нинішньої владної конфігурації саме в нього.
Отже, зараз, на початку січня, коли політичний сезон ще не розпочався, після скандального ухвалення державного бюджету стало остаточно зрозуміло, що Арсеній Петрович залишається і надовго. А це основна передумова того, що перевиборів не буде. Зрозуміло, що головна мета Яценюка — залишитися на посаді прем’єра, адже його політична сила не має жодних шансів пройти до нового парламенту, якомога довше втриматися в кріслі голови Кабміну, щоб було хоч щось пред’явити розлюченому електорату. Бо якщо відставка буде зараз, то про власний політичний проект можна забути щонайменше на кілька років, адже ненависнішого політика в країні зараз знайти важко. Варто віддати належне й підконтрольним Банковій та ворожим прем’єру ЗМІ, які зробили з Яценюка (нерідко абсолютно справедливо) головного винуватця пробуксовки «рішучих реформ» і зубожіння значної частини населення.
Читайте також: Чи має влада план «Б»?
Яценюк зміг поставити питання руба: або я прем’єр, або не буде коаліції, тобто перевибори вже навесні, чого Банкова не хоче. Не побоявся піти проти всього політикуму й зараз святкує якщо не перемогу, то захист займаних рубежів. Він зміг якнайбільше персоналізувати ситуацію в країні: або я при владі, або влади не буде. Адже не забуваймо, що без голосів «Народного фронту» нинішня коаліція не має шансів на існування в будь-яких форматах, навіть якщо залучити до неї всіх «і мертвих, і живих, і ненароджених», включаючи екс-регіоналів з Опозиційного блоку. Арсеній Петрович чітко дав зрозуміти, що готовий піти на розвал коаліції, якщо його таки відправлять у відставку, чим завів ситуацію в класичний шаховий пат. І подіяло.
Власне, згадаймо, як ще буквально на початку грудня здавалося, що дні Яценюка в будинку на Грушевського вже спливають. Найближчі соратники Порошенка, та й сам президент, усіляко давали зрозуміти, що Арсеній Петрович має готуватися з речами на вихід. Володимир Гройсман уже всерйоз подумував про прем’єрське крісло. Але раптом Банкова різко здала назад. Чому? Насамперед тому, що дуже різко проти такого варіанта виступив Білий дім. Американці, подейкують, навідріз відмовилися підтримувати кандидатуру Гройсмана, і не так через велику любов до Яценюка, як тому, що не хочуть остаточної узурпації влади Петром Олексійовичем. Та й самого Гройсмана там не вважають людиною, здатною стати біля штурвала в такий складний момент.
А іншого претендента, окрім Гройсмана, у прем’єрське крісло в обоймі президента просто немає. Чутки про бажання Петра Олексійовича протиснути на голову Кабміну неформального голову «любих друзів 2.0» Ігоря Кононенка все ж таки більш схожі на чутки — що-що, а на політичне самогубство нинішній президент не піде. Адже питання тут навіть не в тому, що голосів за це призначення не буде ніколи. А передусім у тому, що такий одіозний персонаж навіть самим фактом оголошення кандидатом вб’є назавжди всі рейтинги та репутацію.
Прем’єрство Саакашвілі скидається наразі більше на анекдот. Порошенко прекрасно розуміє, що грузинський екс-президент — дуже небезпечний союзник із величезними амбіціями та набагато більшим досвідом управління країною. Та ще й історією успіху вкупі з природним даром популіста найвищого ґатунку. Тому одна справа — натравлювати його на Яценюка, інша — поставити на місце останнього. Треба віддати належне Саакашвілі: той цілком зрозумів гру Банкової й, вочевидь, вирішив пробиватися до влади в Україні власноруч. Він започаткував свій політичний проект, який має чималі перспективи. Особливо враховуючи вперті чутки про його щедру фінансову підтримку олігархом Костянтином Григоришиним, що воює зараз і з президентським оточенням, і з командою Яценюка. Хоча поговорюють, що ніяких мостів між Саакашвілі та Порошенком ніхто не спалював. За давньою звичкою політтехнологи Банкової намагаються каналізувати протестний проти неї електорат у межах підконтрольних політичних проектів. Досвід із проектами на кшталт «Нашого краю», «Народного контролю» та «Партії простих людей» Сергія Капліна вже є. Тому зараз ідею антикорупційної ініціативи, що витає в повітрі, команда президента теж намагатиметься підім’яти під себе. І якщо з Антикорупційним рухом реально жорстко налаштованого щодо Порошенка Валентина Наливайченка домовитися досить складно, особливо після його дуже некрасивого буквально витиснення з посади голови СБУ, то із Саакашвілі зробити це простіше. Особливо враховуючи, що Міхо й досі очолює Одеську ОДА.
Читайте також: Місія здійсненна
Банкова розуміє, що дострокові вибори до Ради, найімовірніше, таки будуть. Головне питання — коли. З одного боку, довго чекати не варто, адже рейтинг президента та його політичної сили хай не так швидко, як у Яценюка, але падає. І чим далі їх відтягати в часі, тим менше шансів повторити навіть результат 2014 року. А з другого — просто так іти на вибори ніхто не збирається: до них треба підготуватися, вибудувати чітку систему сателітів, союзників і технічних проектів. Усього цього наразі немає, тому Порошенко вирішив не поспішати.
До того ж слід ураховувати, що хоч би яким незговірливим був Арсеній Петрович, але наразі це досить зручна фігура для Банкової. Адже, маючи гранично низькі рейтинг та довіру людей, він може бути цапом-відбувайлом, на якого легко все валити. Власне, цим Банкова займається вже з рік, і така тактика цілком може проіснувати ще з півроку. Кусати Яценюка без будь-яких наслідків і формувати різні колони для походу на вибори — ось політика президентської Адміністрації на найближчі шість місяців.
Якщо розібратися з іншими парламентськими та близькими до них силами, то всі вони дуже зацікавлені у виборах. Так, рейтинги Опозиційного блоку та «Відродження» зростають, тому і Сергій Льовочкін, і Рінат Ахметов прагнуть збільшити свій вплив на політичну ситуацію. Щоправда, його зростання можливе лише в умовах потурання Банкової, яка не бореться ні з екс-сепаратистами, ні з діячами режиму Януковича. Плата за це — брак політичної активності проти президента. Чи порушувати «пакт про ненапад» — велике питання, тому регіонали можуть і почекати, щоб вибори самі впали до їхніх рук.
Цілком не проти виборів і в «Батьківщині». Так, захмарного рейтингу Юлії Тимошенко більше не бачити як своїх вух, але пару-трійку депутатів завести хочеться. Та й, як свідчать рейтинги, це цілком реально, особливо якщо й далі їздити по вухах наївних виборців темою тарифів. Однак білосердечних утримує від педалювання позачергових перегонів великі витрати на них, а фінанси в команди Тимошенко вже не такі, як у благословенних 2000-х. І чи варті 10–15 додаткових мандатів, які здатна вигризти сила Юлії Володимирівни, тих щонайменше кількох десятків мільйонів доларів — велике питання.
Читайте також: Гра по вертикалі
«Самопоміч», яка провела достатньо успішну виборчу кампанію на місцевих виборах, наразі має перетравити сотні депутатів на низовому рівні, яких тепер треба контролювати. З одного боку, перевибори цілком можуть збільшити кількість багнетів у парламенті, й досить значно. Та й помірна опозиція до Банкової підштовхує до позачергових. Але ж і поспішати партії Садового немає куди. Адже її головна мета — президентські вибори-2020, і до них «Самопомочі» треба зуміти не забруднитися надмірною відповідальністю чи участю в реальній владі. Знову ж таки не забуваймо й про витрати, яких нещодавно прийняте державне фінансування партій абсолютно не покриває. Тому Садовий і Ко хоча й за перевибори, але ситуацію не педалюватимуть.
Категорично проти виборів Олег Ляшко, рейтинги якого балансують на межі прохідного бар’єра. Йому зараз дуже важко: і досі проти нього працює нокаутуючий удар у справі Мосійчука. Тимошенко відбирає тему тарифів, а Саакашвілі не гірше вміє кричати про «скотиняк». Що ж залишається головному вилоносцю української політики? Якомога далі відтягувати вибори, щоб устигнути знайти вдалу конфігурацію.
От хто хоче виборів уже завтра, то це ВО «Свобода». Своїм ведмежим наїздом Банкова зробила Тягнибоку й Ко величезну послугу, адже цим моментально відродила їхній рейтинг. Як засвідчили результати місцевих виборів, свободівці цілком здатні якщо не повторити свій успіх 2012 року, то пройти до нової Ради з чималим запасом. Грошей, дякувати головному спонсорові Пупсу-Кривецькому, в партії вдосталь. Єдине, що кілька мажоритарників у парламенті явно не здатні вплинути на ситуацію. Зате за результатами місцевих виборів «Свобода» отримала досить багато фракцій по країні, тому можна очікувати параду вимог від відповідних рай- та облрад щодо необхідності перевиборів.
Отже, як бачимо, навесні перегонів точно не буде. А отже, не буде їх і влітку. Тому найперша можлива дата перевиборів припаде на осінь цього року. Однак на 99% дострокова парламентська кампанія буде пов’язана з відставкою Яценюка, яка, за нинішніми розкладами, можлива також не раніше ніж восени, тобто дата переноситься аж на наступну весну-2017. У будь-якому разі ситуація застигла в точці крихкої рівноваги, яка може рухнути будь-якої миті. Однак цілком імовірно, що весь 2016-й буде безвиборним.