Про це йдеться у дослідженні Пітера Штейна та Еміля Уддхаммара “Китай в Африці: роль торгівлі, інвестицій та позик на тлі зміни геополітичних амбіцій” від індійського аналітичного центру Observer Research Foundation. Серед причин зацікавлення Китаю є намагання ізолювати Республіку Китай (Тайвань) шляхом переконання африканських країн розривати дипломатичні відносини з цією країною. Крім того, важливим для Пекіну є впливати на ставлення до Гонконгу. Це одні з основних цілей Китаю у співпраці з африканськими країнами, на думку авторів,і їх метою є досягнення відповідності подальшим геополітичним прагненням Китаю.
Принцип компартії Китаю автори пояснюють словами відомого китайського політолога Чжана Вейвея, який пише, що комуністична партія – не є партією, адже це суто західне поняття. Натомість КПК об'єднує “конфуціанську сутність правління”. Бачення Вейвея поділяє правлячий політичний клас Китаю і це пояснює, чому партія не підбурює революційні рухи за кордоном, на відміну від Радянського Союзу часів холодної війни. Це б суперечило офіційній політиці Китаю щодо невтручання у справи інших країн, пишуть автори.
Однак, натомість вони відзначають, що Китай має чітку волю впливати на політичних лідерів Африки та інших країн, що розвиваються, незалежно від того, чи передбачає це копіювання власної моделі розвитку чи ні. Авторитарна інтерпретація КПК також набула популярності, оскільки Сі Цзіньпін у 2018 році отримав фактично безстроковий мандат на посаді президента.
При цьому, принцип невтручання Китаю у внутрішні справи інших країн викликав певну критику, оскільки можна стверджувати, що він ризикує послабити принцип "Обов'язку захищати" ("Responsibility to Protect, R2P", прийнятий ООН та у 2005 р. підтриманий Китаєм. Метою R2P було дати міжнародному співтовариству більшу можливість втручатися у внутрішні справи для захисту цивільного населення від геноциду, етнічних чисток, військових злочинів та інших злочинів. Цей принцип є інструментом запобігання вчиненню схожих зловживань, а також основою мандату для втручання.
В аналізі посилаються на слова Артура Уолдрона, професора міжнародних відносин Університету Пенсільванії, який стверджує, що китайська інтерпретація зовнішньої політики невтручання полягає в керуванні прагматичними міркуваннями, що також є близьким для африканських еліт. З точки зору Заходу, стверджується, що це дає Китаю перевагу у ділових відносинах з африканськими країнами, оскільки тамтешня політична еліта надає перевагу позикам, допомозі та діловим угодам від великих держав, які не вимагають певних ліберальних прав, безкорупційного управління , сталості, прозорості та демократії.
Читайте також: Китай зміцнює свої позиції на Південному Кавказі
У матеріалі зазначається, що вплив Китаю в африканських країнах робиться непомітним через політику, за якої він часто співпрацює з Африкою поза межами різних платформ розвитку, створених іншими донорами, де контролюються загальні нормативні вимоги з таких питань, як закупівлі та стійкість. Китай часто утримується від такої співпраці.
Серед населення настрої щодо присутності Китаю різняться. У звіті дослідницького проекту «Афробарометр» у 2016 році йдеться, що більшість африканційв підтримують модель розвитку США, однак досі є багато прихильників присутності Китаю. Зараз китайський бізнес часом звинувачують у расизмі щодо африканців. Цим скористалась і опозиція, зокрема замбійський лідер Патріотичного фронту Майкл Сата. Він заявив, що краще б на континент повернулись колишні колоніальні країни, а Китай пішов з Африки, адже попередні колонізатори хоч і використовували ресурси, але при цьому турбувались про населення. 2011 року Сата переміг на президентський виборах із антикитайською кампанією.
Військова присутність Китаю в Африці сягає 1970 -х років. Китай також надає фінансову підтримку військовим операціям Африканського Союзу, проводить військові навчання з африканськими країнами та відіграє активну роль у миротворчих операціях ООН на континенті. З 1989 року близько 40 000 китайських солдатів були задіяні в 24 миротворчих операціях ООН в Африці. Сьогодні близько 2400 китайських солдатів беруть участь у семи з цих операцій. У 2019 році Китай вніс 7 мільярдів доларів до миротворчих сил ООН, що еквівалентно 15 відсоткам бюджету ООН, відзначається в аналізі. Серед постійних членів Ради Безпеки Китай сьогодні надає найбільший контингент персоналу в операціях з підтримки миру ООН.
На континенті французьких військовослужбовців проживає близько 9000 осіб, переважно в Західній Африці та регіоні Сахелю. Великобританія має значно меншу кількість постійного персоналу, але щорічно до 10 000 військових навчається у Кенії через угоду про взаємну оборону. Сполучені Штати утримують на континенті понад 7 тисяч осіб, але як стверджують автори, кількість у найближчі роки скоротиться.
Автори резюмують, що найбільше занепокоєння викликає не те, що Китай має більшу економічну та політичну присутність в Африці, а те, що інші країни його ігнорують. ЄС та США, на їхню думку, не мають стратегії щодо того, як протистояти китайському наступу чи збільшувати свою присутність у Африці, незважаючи на деякі ініціативи, які вже впроваджуються як альтернативи китайському наступу.