Поміж усього галасу про високі технології та перехід до економіки послуг легко забути, що сучасна китайська економіка збудована на потузі міцного й часто низькотехнологічного виробничого сектору. Нині загалом вважається, що виробництво переживає проблемний період. Фабрики згортаються, затрати на персонал зростають, а робочі місця повертаються до Америки. Кажуть, що конкуренти на зразок Німеччини обходять Китай завдяки застосуванню робототехніки.
Офіційний Пекін реагує на це єдиним відомим йому способом. У травні керівний орган КНР— Державна рада— ухвалив «Made in China 2025». Це витратний план, який за допомогою розпоряджень, субсидій тощо повинен переконати виробників модернізувати підприємства. Як передбачено в ньому, до 2025 року Китай має стати зеленою та інноваційною «світовою виробничою державою».
Піднебесна вже й так на першому місці за випуском продукції; на неї припадає майже чверть доданої вартості, створюваної світовим виробництвом. Дослідження професора Морріса Коена з Вортонської школи бізнесу свідчить, що країна має провідні позиції в багатьох галузях промисловості, а «решоринг до розвинутих економік не відбувається у великих масштабах». І навіть якщо певні виробництва й «переселяються» в інші держави, де вони будуть ближче до споживачів, Китай усе одно залишається центром мережі, відомої як «Фабрика Азія». Вона має першокласну інфраструктуру та величезну працьовиту і кваліфіковану армію робочої сили. Попри зростання оплати праці, продуктивність у Китаї набагато вища, ніж в Індії, В’єтнамі та інших країнах-конкурентах, і, за прогнозами, зростатиме на 6–7% щороку до 2025-го.
Читайте також: Термінатори йдуть!
Виробництво майже повністю зосереджено в руках приватних компаній, як китайських, так і іноземних. Їх, на відміну від державних, чиновники не змушуватимуть робити невигідні інвестиції. За словами Марджорі Ян, директора мультинаціонального виробника текстилю Esquel, державні субсидії — це, звісно, добре, але вони впливають на інвестиційні рішення: «Уряд любить фінансувати блискуче «залізо» та робототехніку, але не дає грошей на програмне забезпечення й аналіз даних, необхідний для його належного використання». І в будь-якому разі більшість приватних фірм уже впроваджує інновації підвищеними темпами без нагадувань держави.
Майкл Макнамара, керівник великої американської компанії Flex, каже, що виробничі цикли значно пришвидшилися. Підприємства в Китаї колись працювали на експортні ринки, а зараз перебудовуються з прицілом на місцевий, який переживає справжній бум. Вони розважливо інвестують у автоматизацію, підготовку кадрів та нові методи. У цьому процесі, за його словами, Китай «перетворюється зі світового локомотива на справжнього новатора».
Ірландський підприємець Лайєм Кейсі, який пропрацював у китайській переробній промисловості два десятки років, вважає, що ланцюги постачання для виробництва зазнають «величезних інновацій». РСН, його компанія у місті Шеньчжень, управляє ланцюгами постачання й допомагає нині іноземним виробникам із дизайном та адаптацією під масового споживача. Ця приватна фірма, яка торік отримала понад $1 млрд доходу, пересилає до 10 млн комплектуючих щодня й відправляє щороку товарів на $10 млрд.
Виконавчий директор банку Barclays Кірк Ян вважає, що сектор продукування переходить зі стану «зроблено в Китаї» до стану «зроблено Китаєм». У 1980–1990 роках більшість підприємств належали фірмам із Тайваню (як-от Foxconn) або Заходу (як Flex). Він прогнозує, що дедалі більше в цьому секторі переважатимуть китайські компанії. Тайвань колись панував на ринку компонентів для високоякісної електроніки. Але зараз, на думку Яна, відмінну якість забезпечують багато китайських виробників комплектуючих, наприклад BYDE, підрозділ виробника електромобілів BYD.
Китай — найбільший у світі ринок промислової автоматики й роботів. Ульріх Шпісгофер, генеральний директор швейцарського машинобудівного гіганта АВВ, вважає, що новітні рóботи «ушляхетнюють природу праці», покращуючи безпеку й усуваючи необхідність піднімати тяжкі вантажі. Місцеві інженери АВВ розробили «китайського дракона» — робота, спеціально призначеного для комп’ютерної галузі, який добре продається по всій планеті. У багатьох галузях Китай усе ще вчиться у світу, кажуть інженери, але його електроніка настільки прогресивна, що тепер «світ учиться в Китаю».
Шпісгофер вважає, що Китай повинен продовжувати випуск роботів на кшталт YuMi, який частково був спроектований тут. Ця недорога розробка із двома руками може безпечно працювати поруч із людиною на конвеєрних стрічках і здатна виконувати делікатну роботу, наприклад перевіряти телефони на наявність подряпин. На своєму заводі в Шанхаї АВВ переходить цього місяця до масового випуску YuMi.
Читайте також: Поцілуй мене, кіборже
Очільник компанії Foxconn Террі Ґоу заявляє, що за п’ять років 30% робочої сили на його виробництві, яка виконує наймаруднішу роботу, замінять роботи, тож люди зможуть зайнятися чимось вартіснішим. Ця надзвичайно новаторська фірма, котра володіє багатьма американськими патентами, сама будує всю свою автоматичну техніку. Провідні позиції дають виробникам змогу втримувати найкращих клієнтів. Чимало постачальників світового виробника спортивного одягу Nike перебазувалися до дешевшого В’єтнаму, але для Nike усе ще надходить 30% компонентів із «материка». Головний операційний директор компанії Ерік Спранк шукає постачальників, здатних розробляти новітні технології, які можуть надихати на створення нових продуктів.
У нас є план
А що ж урядовий план «Made in China 2015»? Він може успішно виконати скромніші зі своїх завдань, вважає Стівен Даєр із консалтингової компанії Bain. Його безпосередні цілі — покращити якість, продуктивність та оцифрування, а також розширити застосування машин із числовим програмним керуванням. Усе це, як стверджує фахівець, уже широко застосовують виробники світового класу в інших країнах. Вимоги щодо інвестицій у такі зміни можуть і справді допомогти китайцям, які відстають, їх наздогнати. Китайські органи державного планування, окрім того, хочуть допомогти компаніям здійснити стрибок на передній край технологій. Серед їхніх планів — курс на заохочення переходу до робототехніки, тривимірного друку та інших передових розробок. Але підприємства інвестуватимуть в інновації лише тоді, коли це буде виправдано з комерційного погляду. «Нав’язувати щось таке компаніям не можна, — каже Даєр. — Вони просто того не робитимуть, якщо це буде нераціонально».
Читайте також: Зброя, яку ми не можемо контролювати
Хороший приклад— візит на звичайну фабрику у звичайному місті. Завод Guangneng Rongneng Automotive Trim Company в місті Чунцин не назвеш новомодним підприємством. Куди не глянь, височіють гори матеріалів і деталей. Завод, який належить приватній фірмі, виробляє литі й зварні автомобільні частини, здебільшого для бренду Ford. Як каже операційний директор Чень Ґан, заробітна плата зросла настільки, що він змушений пропонувати сезонним робітникам стільки само, скільки вони отримували б у Шеньчжені.
Він показує нам новенького робота АВВ по один бік проходу, який виготовляє складні деталі для панелі приладів. По другий стоїть робот виробництва китайської компанії Kejie, якому далеко в діапазоні операцій і точності до імпортної моделі, але він коштує лише третину її ціни. А велика частина роботи на підприємстві виконується й виконуватиметься вручну. «Китай рухається в цьому напрямку»,— мовить менеджер, указуючи на роботів, але темпи запровадження на кожному заводі свої.
Завдяки курсу лібералізації Ден Сяопіна, а потім вступові Китаю до Світової організації торгівлі вітчизняні виробники перетворилися на локомотиви експорту. А оскільки експортерам доводиться конкурувати на глобальному ринку, слабкі й непродуктивні, тобто більшість державних підприємств, опинилися за бортом.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com