Дорослі діти

Статті
29 Листопада 2021, 11:45

Ні, Україна не програла інформаційну війну Росії. Але зайшла в глуху оборону, яку можуть прорвати в будь-який момент. І проривають. Яскравий приклад — антивакцинаторський рух, підготовлений Росією десяток років тому та підкріплений у правильний момент ресурсом (насамперед грошима). І цей рух щодня ослаблює Україну та стає причиною сотень смертей.

Так, Україна постійно на передовій: ми вивчаємо, аналізуємо, збираємо докази, відбиваємо атаки та, здається, ось-ось переможемо. Але захищаємося стари­ми завченими прийомами протидії дезінформації. І це працює. Поки що.

Саме через «поки що» важливо розуміти, що рано чи пізно настане час або здатися, або йти в контратаку. У цьому матеріалі розглядаємо можливий сценарій, у якому одну з ключових ролей відведено молоді.

Світ змінюється швидко. Україна — повільно. Та все ж змінюється і йде за трендами. Ще донедавна телебачення охрещували головним рупором дезінформації та пропаганди. Воно було головним джерелом новин та інформації для українців. За даними студії «Україна: дослідження споживання та сприйняття контенту» від Thomson Reuters зараз головним джерелом для 80% є пошукові системи, а для 72% — соціальні мережі. Телевізор досі в трійці найпопулярніших джерел інформації: 67% українців і далі дивляться його хоча б раз на тиждень, але зміни почали­ся, і вони незворотні.

Читайте також: Не лише котики

Здавалося б, після закриття основних рупорів російської пропаганди — телеканалів Медведчука-Козака — можна зітхнути з полегшенням. Але, крім них, є й інші. Не кажучи вже про внутрішню дезінформацію — політичні телеканали, що цілодобово створюють повістку, вигідну окремим політикам, розпалюють ворожнечу, продукують фейки та популізм, одним словом — відпрацьовують вкладення.

Як зазначено у згаданому вище дослідженні від Reuters, сьогодні українці споживають інформацію та новини з фейсбуку (74% щотижня), вайберу (71%) та ютубу (74%). Водночас серед молоді більш популярні інстаграм і телеграм, а серед людей старшого віку — заборонений в Україні вконтакте. Таке становище відповідає світовому. Основне джерело новин та інформації для 69% молоді (18–24 роки) у світі — діджитал-платформи.

Ще десять років тому таку можливість мали далеко не всі. Доступ до інтернету був у 30–40% населення, зараз у 70–80%. Смартфони та мобільний інтернет стали доступні для родин із будь-яким достатком. Це дало українцям доступ до онлайн-освіти, дистанційної роботи, телемедицини та багатьох «благ цивілізації».

Через інтернет молодь навчається, слухає музику, розв’язує свої проблеми, дізнається новини, ділиться думками та досвідом. В інтернеті вона шукає блоги, тіктоки, новини чи шоу, які підходять їй ідеологічно та пояснюють, що й чому відбувається, дають більше критики, сарказму, коментарів і суб’єктивного досвіду.

Якщо подивитися на дослідження та опитування, то українці — нація з ледь не найвищим рівнем медіаграмотності у світі, особливо у випадках, коли дослідження передбачають самооцінювання.

Наприклад, 73% українців заявляють, що перевіряють новини з ТБ та соцмереж (дослідження Thomson Reuters), а 52% — що можуть відрізнити дезінформацію та фейки (соціологічне опитування «Джерела інформації, медіаграмотність та російська пропаганда» на замовлення ГО «Детектор медіа», 2019 рік). Але водночас 60% вірять у політичний фейк, що медична реформа знищує безкоштовну медицину (національне опитування щодо громадського залучення, 2020). Тут відіграє роль ефект повторення: люди схильні вірити в інформацію, яку чули багато разів із різних джерел. Тоді, навіть маючи знання та навички для того, щоб розрізнити правду та неправду, вони схильні повірити в брехню. Чим більше навколо інформаційного шуму на конкретну тему, тим вища ймовірність, що люди в це повірять.

Другий аспект — 80% українців заявляють, що отримують інформацію з різних джерел, але 67% обирають ті джерела новин, які відповідають їхнім цінностям та особистим переконанням (дослідження Thomson Reuters), тобто, йдучи назустріч своїм емоціям під час пошуку інформації, потрапляють в інформаційну бульбашку — середовище однотипної інформації, у якому нами легко маніпулювати. Це відбувається через феномен підтверджувального упередження (confirmation bias): серед усієї інформації ми знайдемо ту, що підтвердить наші думки, переконання та емоційні пастки.

Більше інтернетизації — це більше дезінформації та фейків. У 2020 році 76% молоді (14–24 років) стикалися з дезінформацією в інтернеті мінімум раз на тиждень. Це вдвічі більше, ніж за 2018–2019 роки

Не менш важливим є й перенасичення інформацією (інфодемія): 67% молоді має високий рівень медіаграмотності. Але 31,2% вважають, що вакцинація не захистить від коронавірусу, 48,9% турбуються про побічні наслідки, а 56,9% вважають, що вакцини недостатньо перевірені (загальноукраїнське дослідження проведене Фондом «Демократичні ініціативи», 2021 рік).
Українці загалом, а молодь більшою мірою, використовують інтернет для формування свого світогляду. Однак, попри порівняно високий рівень медіаграмотності, резистивність до споживання дезінформації серед українців та зокрема молоді низька. Для розуміння причин цього явища потрібно зрозуміти, кому довіряє молодь.
Більше інтернетизації — це більше дезінформації та фейків. У 2020 році 76% молоді (14–24 років) стикалися з дезінформацією в інтернеті мінімум раз на тиждень (UNICEF, 2021). Це вдвічі більше, ніж за 2018–2019 роки. На додачу до цього, троє з чотирьох дітей молодшого віку не можуть оцінити правдивість інформації, яку вони зустрічають на просторах мережі.

Діти й підлітки на стадії розвитку ментального та психічного здоров’я надзвичайно вразливі до дезінформації, отриманої через однолітків та соцмережі. І причина цього в тому, що вони більшою мірою керуються інформацією та порадами від друзів, знайомих, однокласників, однолітків і набагато меншою — від батьків, викладачів, лекторів чи тренерів.

У 2017 році аналітики європейської освітньої програми Erasmus провели дослідження, яке показало, що доступ до інформації через спілкування віч-на-віч найбільш пріоритетний для молоді: його ставлять на перше місце 32%. На другому місці пошукові системи та інтернет — 22%, на третьому соцмережі — 15% (див. «Почути бажане»).

Ураховуючи аналіз споживання інформації та довіри молоді, ми розуміємо, що молодь не цікавлять об’єктивні новини та класична медіаграмотність. Водночас їхні батьки мають нижчий рівень цифрових навичок і не здатні допомогти розібратися чи розповісти про всі ризики інтернету, де кількість дезінформації збільшується. У цей час діти та підлітки, довіряючи одне одному, обмінюються цією неправдивою інформацією та провокують ще швидше її поширення.

Дослідження рівня навичок критичного оцінювання інформації від UNICEF показує, що з віком молодь отримує міцніші навички критичного мислення. На це впливає відразу кілька факторів, серед яких один з основних — освіта, але не лише базова.

В Індексі медіаграмотності за 2019 рік Фінляндія отримала один із найвищих результатів. Марин Лесенський, який очолював Індекс тогоріч, зазначав, що «високий рейтинг Фінляндії в Індексі медіаграмотності пов’язаний з її високим балом у Програмі міжнародного оцінювання учнів (PISA), який вказує на якість викладання та загальну систему освіти в країні».

Читайте також: Кремлівська дієта

Іншими словами, якісна освіта відіграє значну роль у формуванні не лише базових шкільних навичок, а й резистивності до дезінформації. Однак тут важливо розуміти, що шкільної освіти для цього недостатньо. Фінляндія, наприклад, починає навчання критичному мисленню та інформаційній гігієні з дитсадка та закінчує курсами для літніх людей. Подібна система непроста в реалізації та потребує значних ресурсів.

Представники Ради Європи, яка приділяє неабияку увагу цьому питанню, оцінюючи його проблематику, неодноразово акцентували на таких моментах:
• швидкість зміни технологій, за якою вчителі можуть не встигати;
• проблема зі зміною шкільної програми та складність залучення дітей до позапрограмного навчання;
• відсутність необхідних навичок у вчителів для якісного викладання.

Ураховуючи проблематику, виходом із ситуації може бути призначення одного викладача чи невеликої команди, які зможуть сконцентруватися на темі критичного мислення та інформаційної грамотності на рівні всього навчального закладу. Надалі їхніми завданнями стануть моніторинг технологій, розробка політик та навчальних планів, інтеграція елементів критичного мислення в навчальні програми, проведення заходів, тестування та інші ініціативи. Також дієвим способом убачають партнерства з НГО, ІТ-компаніями, журналістами й іншими дотичними сторонами.
Якщо по черзі відкривати матеріали українських курсів із медіаграмотності чи критичного мислення, то практично в кожному з них буде частина, присвячена журналістським стандартам, різниці між судженнями та фактами чи впливу власників медіа на редакційну політику. Проблема в тому, що молоді майже не цікаві новини, написані за журналістськими стандартами й із дотриманням балансу думок. Їй байдуже, хто саме володіє медіа та які експерти туди входять. Натомість молодь довіряє одне одному.

Отже, впровадивши одночасно ряд підходів, абсолютно реально створити критичну масу «вакцинованих від дезінформації», які будуть передавати свій імунітет одноліткам, створюючи «колективний імунітет». Такими підходами можуть бути:
1. Розвиток системи освіти, зокрема впровадження елементів навчання з критичного мислення в дитсадках та школах із використанням сучасних підходів, а не класичних позашкільних активностей. Ці елементи мають тісно переплітатися з базовими освітніми програмами.
2. Залучення молодіжних амбасадорів до поширен­ня знань та навичок без втручання у формати їхньої взаємодії та подачі інформації.
3. Робота з навчання критичного мислення на рівні груп населення всіх вікових категорій. 

100