Дмитро Крапивенко журналіст, ексголовред «Тижня»

Дорогі колеги

Опінії
18 Січня 2022, 14:48

Журналістами минулого року захотіли стати понад 43 тис. абітурієнтів, спеціальність потрапила в десятку найпопулярніших. Те, що моя дочка обрала модерніший, як на мене, фах дизайнерки, я сприйняв спокійно, бо сам не з тих батьків, які знають, що і як треба робити їхнім майже повнолітнім дітям. Водночас спілкувався з її однокласницею, яка вступила в Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Адже цікаво, хто йде нам на зміну. І ніби все як завжди: серед непосидючих і талановитих студентів обов’язково трапиться кілька «жашківських принцес», упевнених, що телебачення існує для того, щоб демонструвати світові їхню неземну красу, а читати — немає дурних.

Десятки тисяч дипломованих журналістів щороку — це абсурд, нонсенс, шахрайство, якщо хочете. Медіаринок, хай навіть у нього попереду роки стрімкого зростання (хоча чого б це?) ніколи не створить такої кількості робочих місць. Тому в цій разючій цифрі бачимо великий відсоток випадкових людей, які обрали фах журналіста «по приколу», щоб «без математики» чи бо «батьки щось там собі вигадали». І це факт, який, здається, готові сприйняти всі, крім освітян, які створюють неймовірну кількість місць на журфаках. Ну, тут зрозуміло: більшість студентів платитимуть за навчання, а отже, з погляду окремо взятого факультету задум цілком вигідний.

Читайте також: Базовий елемент

Як викладач УКУ я бачу на магістерській програмі з журналістики групу, що налічує трохи більш ніж півтора десятка студентів. Мотивованих і розумних, багато хто з них прийшов не з журналістським дипломом бакалавра. За них я спокійний — вони точно впишуться в наш медіаландшафт і змінять його на краще. Уявімо, що таких груп на рік випускають десять (це я явно перебільшую, але нехай) — тоді на виході матимемо 150–200 молодих спеціалістів. От цікаво, чи досліджував хтось (мені такого не траплялося), скільки де-юре журналістів де-факто знаходить роботу за фахом. Ця інформація багато на що відкрила б очі тим, хто ще сумнівається, що за цією спеціальністю в нас з року в рік відбувається колосальне «перевиробниц­тво». Це ж щонайменше недбальство: витрачати бюджетні та батьківські гроші на якусь дивну імітацію. І так, розумію, із дуже багатьма спеціальностями, не лише з журналістикою.

Журналістика — хоч як крути, річ дорога. На здобуття цього фаху витрачають кошти, і більшість ІЗ них — марно. А чого вартує втримати на плаву окреме незалежне медіа — це вже, кажучи непритаманною цій сфері лексикою, чисте подвижництво. Але йдеться не про ціни, а про цінності

Молоді, наївні, недосвідчені, недовчені кадри — легка здобич для різних сумнівних контор а-ля «Шарій.нет». Після закриття News One, 112 etc цих «викрадачів юних душ», які розбещували невисокими професійними вимогами й неконкурентно високими зарплатами, ніби поменшало. Але невдовзі вибори, тому запит на таку «журналістику» знову зросте. По-іншому ще ніколи не було. Андрій Пальчевський як ведучий телеканалу «Дом» — яскрава ілюстрація цього процесу. І знову «корочки» PRESS опиняться в руках тих, хто компрометує професію в очах завзятих ідеалістів, які не переводяться на острівцях наших незалежних медіа.

Іноді подумаєш: скільки нас? Ні, список членів НСЖУ не переконує. НСЖУ must die, і я сподіваюся дожити до часів, коли це прокляття здійсниться. Серед членів спілки є гідні люди, але загальна цифра ні про що не скаже. Так само, як перелік заслужених журналістів, де ті, кого хотілося б назвати гордістю професії, сусідять з професійними лизоблюдами. А скільки тих, хто вигідно перекваліфікувався в «блогерів на зарплаті» в Банкової чи на її політичних опонентів? За бажання можна було б вести певний «мартиролог» тих, хто, по суті, вибув з професії. «Чорна книга» видалася б нівроку.

Читайте також: Концентричні кола

Багатьох «уже не колег», звісно, я знаю особисто. Те, що їх назву, нікого не здивує, так я лише накину на вентилятор тієї самої субстанції. Пам’ятаю, як один з них, заробивши трохи на «заказухах», пішов далі кар’єрною драбиною, а коли хтось із колишніх співробітників звернувся до нього напівжартома «дорогий колего», той розплився в самозадоволеній посмішці: «Так, тепер я дуже дорогий».

Журналістика — хоч як крути, річ дорога. На здобуття цього фаху витрачають кошти, і більшість із них — марно. Перетворити здібного журналіста на «дуже дорогого колегу» теж недешево — різні політтехнологи й інші штабні «шустріли» освоюють на цьому чималі бюджети. А чого вартує втримати на плаву окреме незалежне медіа — це вже, кажучи непритаманною цій сфері лексикою, чисте подвижництво. Але йдеться не про ціни, а про цінності. 

Позначки:
98