У нас похолодало, їздив на велосипеді в колишній райцентр.
По рибку котам і собі папір.
Вічні злодії України розрили дорогу й кинули.
Була дорога як дорога, зробили одні баюри і зрізаний асфальт в ямах.
Три роки тому з’явилась інформація: 330 000 000 на ремонт ділянки до Романова 4 км. Всього від мене 14 км.
Дорога вся в ритвинах, такі залишають по собі дикі кабани, подекуди з глибшими ковбанями, в таких вони купаються.
Я звик усе бачити очима дослідника і мисливця.
На велосипеді тут проїхати легше, як на позашляховикові.
Петляючи між ямами, я звично обганяю водіїв.
Машини сунуть повільно, як худоба на забій, тут не одне скрутило в’язи.
Якби вони могли говорити, тут стояв би плач, тут стояв би крик до неба.
І те, що все мовчить, додає ситуації безсилого нутряного відчаю.
Ніхто нічого не знає.
Тепер ні дороги, ні інформації, одні ями і дурні, які плюються й одбивають мізки на них.
І так велось усі 33 роки.
Я їду крізь села, колись повнолюдні і повносилі, з галасом школярів на перехресті: вони виглядали попутку і, коли зупинялась, штовхалися перед нею, набиваючись по троє. Тепер тут не встрінеш живої людини. Я їду крізь те, як мало і могло бути, як обіцялося з трибун, ротами недорік, які волею випадку пошилися в політики. Я бачу ті роти з вусами, які обіцяли нам нову Хрянцію, я бачу ті роти безвусі, які так само обіцяли, рай достатку, мир, добробут, я бачу ті роти, що з’їли всі людські надії й віру в краще, возвели собі кожен міні-рай і втекли в могили. Тепер рідкий перехожий іде зсутулений, ледь соваючи ноги, втуплений в землю. Пустеля й цвинтар приростає в селах із тих пір. Тепер їм другі роти умнячать, як перемогти апатію, коли тут сам простір втомився жити. Тут втома простору, як є втома металу. Цей світ мертвий і все, що існує в ньому, мучиться в ньому. Ті роти, в які стільки заглядали, ті роти, які стільки красиво обіцяли, ті роти вкрали і пустили на себе Любов мас, Енергію Життя.
Поки я їхав, представник влади, з малиново-чорним прапорцем на торпеді, кілька раз обганяв туди-сюди.Цементна пилюка вилась за машиною. Гарчав розбитий колесами настил, так і не вкритий асфальтом, дбайливець одною рукою кермував, а в другу кричав у телефон, перекрикуючи гуркіт. Брат його був комуністом, цей не вспів, бо був малий. Але обоє були кучмістами, кегебістами, ющістами, янукістами, порохістами, заюлістами, тепер косять під націоналістів і наїдають морди на війні. Гуркіт був йому нечутний. І все, що вони наробили – непомітним. Усіх своїх відкупили, щоб далі наживатись на землі, в країні, яку спільно, стільки літ, губили. І тепер він мчав, вгрузлий головою в спину, у своїй глитайській реальності, як сікач напролом крізь хащі. Каміння й пилюга розліталися, як після вибуху. Потім їхав прокурор, їхала на розмальованій білій колимазі поліція, їхали судді, їхали менші й більші посполиті влади, але ніхто з них щезлих трьохсот мільйонів не бачив. Ні стид, ні пилюка їм не їли очі. Не бачити реальності – неодмінна риса влади кретинів.
Коли бачиш стільки незборимого зла, починаєш сумніватись в Богові.
Саме смішне, що багатьох із них я спас од вірної смерті, спас від ковіду їхні сім’ї, весь їхній кагал, спас благословенням, як потім Бог розказав. Особистим і побічним.
Спас, щоб їсти пилюку після них.
Те, що Бог давно їм вготовив, я переніс.
Спас не тільки їх…
Якби не голодав, тут дано була б пустеля.
Тепер заслужено їм пилюку.
З пустелі, влаштованої ними.
За тридцять років 9 – чистого голоду.
Це і було Благословенням.
Тим, що перенесло атомну війну.
Яка, згідно заслуг у Бога, мала бути 1993 року.1
Вони ні скільки себе не змінили.
Всі, хто крали, брехали, паразитували,
Тим служили дияволу й сатані,
Всі, хто вкрали Владу у Бога,
Живуть, як і жили, і живуть так, скільки їх пам’ятаю.
По їхньому: дуже добре живуть.
Зміна кольорів нічого не змінила.
Я був при заснуванні бренду українськості,
Який також вкрали.
Всі, хто не крали, не брехали, не паразитували,
Тим не служили дияволу й сатані,
Давно в могилах, і тільки я,
Один на Євразію,
Як жива пам’ять про них.
Цим болем і пишу.
В 92-му я пропонував створити Академію політики. Мій друг, поет Юрій Буряк, працював тоді в АП.2 Президенту Кравчуку достатньо було поставити підпис – і я створив би тисячі відданих справі, корисних народові, відданих ділам історії політиків для всіх ланок державного життя. Тоді такі люди були. За 35 років удаваної демократії, добору гірших їх гірших, демокряків із комуняків, безчесних із самих безчесних, найтупіших із самих тупих в Україні утворився вид пародії на політиків: вони можуть механічно повторювати гасла, створені іншими, а вся їхня політика є державним злочином чи потуранням такому. Потім одні викривають інших, одні скидають інших, але одне в ній спільне – Злочин. Іде внутрішньовидова боротьба кретинізму з дебілізмом, одної ганьби з іще більшою ганьбою. Це світове позорище не вписується в палітру світової влади. Де ти його не тули, як ти його не вдягни, не вписується. Як його не назви, в якому ракурсі не покажи, не вписується. Як його не холи, як його не святи, під які не постав прапори, не вписується. Все іде не так. Не з причин далекості від самої політики, не з причин вродженої клептоманії, притаманної злидоті, не з причин далекості від інтересів власного народу, а з причин неприналежності до породи правителів. Вид кошачих не означає лева. Воно ніколи не було владою у попередніх життях і навряд чи знає хоча б одне із них. Людина із малим віком не пам’ятає карми, це – раб земного, раб гірших схильностей, вона йому ні до чого. Він тут, щоб позбутись гіршого. Пам’ять минулого тільки відновить його. Клеймо раба, клеймо прислуги відпечатане на їхніх лицях. Воно може тільки красти, покриватись владою, красти з чужих тарілок і, переважно, недоїдки. Звичайний стан у цьому віці. Воно нездале на стратегічну думку, неплебейський вчинок, історичне рішення, йому чужа відповідальність, як і тяга до порядку. Клеймо рабуги тяжіє на всьому. Все, на що вистачає його розумця, облапошити благодійника. Бюджет, державу, землю, країну, Великого ближнього. Красти активи своїх політичних батьків, красти гроші світової спільноти, красти гроші світового єврейства, красти кошти сиріт, удів, старців, калік, народу-сироти, Красти! красти на всьому, де можна вкрасти, бо тільки це і є смислом проникнення у владу клеймленого раба. Він не може інакше. Ніщо благородне ще не заторкнуло цю напівтварну душу. Щоб бути владою, бути політиком, треба десятки, сотні раз у попередніх життях бути владою. Красти – це навичка первісного типу. Це заражає крадійством простір і все в ньому стає він сам. Великий злодій. Ходяча корупція, маніакальне злодійство. Перемагай, не перемагай, це зло у чистому вигляді. Це те, що прийнято називати злим духом, його природа менша вірусної, заряджені частки. Така ж природа алкоголізму й інших задоволень. Коли його через край, втручається Бог.
Вік політиків: 50-100 тис років. Я бачив римських імператорів, яким було по 200 тис, але вони не досягли значної Енергії, бо не жили по Заповідях. Їх знову й знову піднімали на світ, попри їх небажання – правити. Це вік уже сильних політиків. Слабких – 10 тис, недополітиків – 1.5 – 2 тис. Останні належать до суто земного типу і тому красти, щоб задоволювати себе, їх суть. Молода душа, земна душа, якщо не привчена жити по Заповідях, не може інакше. Нею владарює надлюбов до земного. Винити їх за злодійство – винити молодість за гріхи молодості, за надмірний гормональний фон. Земне потьмарює земних у юному віці. Їх просто не має бути у владі. Їх уділ – земне. Вони не здатні думати про народ. Їх основне заняття у владі: дурити народ і обкрадати народ. Політик – це той, хто може думати про народ і дбати про народ 24 год. Із сукупності таких розумових зусиль і діянь і постає історія. Ніяка історія постає із відсутності розумових зусиль і діянь. Слабкий мозок не здатний ні народжувати, ні випромінювати, ні втілювати великі нові мислеформи, ні творити значне, велике, нове. Це мозок, що краде чуже і продукує копії давно віджилого, так постає антиісторія. Те, гірше, її повторення, про яке філософ казав, що вона повторюється у вигляді фарсу.3 Мертвий мозок ледь вловив мертві ідеї, мертві мислеформи. Краща історія створюється сильним мозком, творчим мозком політика-мислителя, політика-творця. Історія не є продуктом політичних програм, протертих штанів, чиїхось знаходжень при владі, не є коливанням маятника в ліву чи праву сторону, історія не є проекцією чужих думок, чужого впливу, плану тих, хто всадовив раба, історія є реалізацією творчої Енергії особою творця. Земний розум, слабкий розум апріорі її не вловлює. Нетворці є творцями розпаду, розрухи. Тут цей період розтягнувсь на сорок років. Нетворці – земний розум – 1-2 тис. Дуже незначну Енергію він отримує опосередковано і тому його діяльність спрямована на земне. Життя спільноти, життя народу, життя великих мас, як і життя Космосу, йому нецікаве, це не його уділ, не його захоплення. Не його життєва справа. Ось чому є злочином добір влади із суто земних за своєю вподобою, завідомо хибний добір. Це злочин, який породжує історію-злочин. Як ноги не можуть бути головою, так земне – бути владою і при цьому думати і турбуватись про тіло. Про народ. У нього інша функція. Гірша історія постає як результат бездіяльності політика-нетворця. Дорога руйнації, дорога знущання, дорога каліцтва, дорога смерті – все, що він може побудувати.
Може він один раз читав Біблію? може вона, білінгва в обкладинці з сірої непримітності, світить йому вдома на полиці над головою? може хоч раз рука тягнулась до неї? там Сказано не вкради і ще багато не; може його навчили цьому ті, хто його поставили? може цього не знає Бог? а ви знаєте, скільки мільйонів раз я її читав?
Політик-неук, політик-лялька – це також смерть свого хазяїна: на своїх нитках, сплутаних в одну, він вішає себе і його. Вся його плутанина – це сплетення собі мотузка. Політик із земного типу – це смерть свого народу. Він не здатний придумати нічого стратегічного, нічого проривного, він не здатний йому забезпечити Імпульс нового, Імпульс Життя. Та Сила, яка і є Бог, Його Енергія, покидає таку територію і її людність. Мертве не здатне породити живе. Мертве не здатне підтримувати життя.
Стратегічна помилка правлячих світових еліт: з допомогою кретинів правити кретинами. Весь сенс яких їсти-пити. Що далеко не відповідає вимогам Бога. Фатальна помилка. Щоразу вона провалюється – і щоразу вони повторюють її знову й знову. Ця помилка і вкорочує віка їх системам. Все мертве не здатне підтримувати живе. Система, як і колективна Людина (народ) підтримується в стабільності завдяки одному: Енергії і її правильній трансформації. Якщо розвиток припиняється, припиняється система і її наповнення. В них відсутній Бог. З Його точки зору це – мертве. Коли запановує клептократія, втручається Він. Бог особливо любить таких, хто обкрадає Його дітей. Є два типи влади: одна, основана на фундаменті Заповідей, на Камені Енергії, це – царство, яке не руйнується,4 друга – на постаменті грошей. Коли запановує друга, стимул грошей вбиває Енергію. При ній ніколи нема на науку, нема на літературу, нема на культуру, нема на творчість, нема на розвиток. Нема на Його дітей. Стимул Красти переважає інстинкт самозбереження. Про життя цілого взагалі немає думки. Та Сила, яка рухає все, незамінима гаслами і наркотиком грошей. Коли все звели до них, Любов покидає простір. Творча Енергія перестає поступати. Любов, всюди і завжди, є тією силою, що рухає людиною, рухає життям. Вона і є Життям, попри сприйняття її як чогось вторинного. Насправді, це життя оболонки є видимість. Вогонь Життя не живе в палацах багатих, в ситості і задоволеннях, він живе в халупах бідних, в голоді і холоді, і Бог допускає страждання, щоб повернути його. Це – логіка самої історії, і хто розуміє її, той іде назустріч небезпеці.
В історію ввійшов приклад, коли імператор радів капусті.5Відмовившись від трону, він радувавсь плодам праці на землі. Це був ніякий не імператор, а раб землі і селянин душею. Імператор отримував би задоволення від здійснення влади, бо в цьому його призначення, його любов і радість на землі. Вирощувати капусту – бути антиподом. Він переріс це 100 тис років тому. Його б тіпало від одного вигляду такої праці. Владарі нинішні, які радіють капусті, простолюдини і селяни, непорозуміння у владі. Влада і держава їх діяннями стає профанацією. І, врешті, вона завалює їх самих.
Клептократія і кретинократія складають одне, а вони в свою чергу – відсутність Енергії. Тоді людині всього мало. Чим менша Енергія, тим більше глитайство. Чим більший кретин, тим більше думає про гроші, що гроші – бог. Де думка, там Енергія. У кретина думка завжди не там. Він міряє світ власною кишенею. Націлений на добро собі ніколи не зробить його іншим. До того ж, у нього нема для цього Енергії. Поривань до благої діяльності нема. Вся його мімікрія, фальш, лицемірство спрямовані на одне: на вдавання добра для людей. Коли в Євангелії говориться «бійтесь облесників»,6 це говориться про такий тип лідерів. Вони є абсолютною закономірністю кінця Енергії, кінця періоду, кінця роботи мозку. Все слабоумне тоді хитрістю й сприянням вибивається вгору, все геніальне – внизу. Так припиняється розвиток. Все, народжене на споді Синусоїди Енергії, розцвітає махровим кретинізмом і відповідна влада – лице його. Богочоловік, знавець цих закономірностей, попередив наперед:
– Остерігайтесь спокусителів.7
Це – прикмета Кінця.
Там, де довірились їм, кінець неминучий.
Питання не в особистостях, не в їх переконаннях чи безідейності, і навіть в ділах, а в їх ментальній Енергії. За її відсутності все поглинає розпад. Постає те, що постає навкруг. Це – чиста фізика Бога. Простіше відмінити світ, ніж відмінити її.
1 Підтвердження в «Книзі Пророцтв» Реймундо Агілера, якому Бог показав АВ в ті роки.
2 Адміністрації президента.
3 Геґель.
4 Даниїла 2.44-45, Матвія 16.18.
5 Діоклетіан.
6 Луки 21.8, Матвія 24.4,5.
7 Там же.