Чергова перемога Владіміра Путіна, чергова поразка Заходу. Таким у Москві й столицях обабіч Атлантики бачать результат боротьби за Україну – державу, що розривається між Росією та Європейським Союзом.
17 грудня, після зустрічі президентів РФ та України Владіміра Путіна й Віктора Януковича, Кремль вирішив позичити Києву $15 млрд і знизити ціну на газ від $400 до $268 за 1 тис. м³. Такою є нагорода за відмову Януковича від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Не дивно, що гроші та політичне прикриття для його дерибану й силових методів виявилися кращим стимулом, ніж пропозиція Брюсселя щодо забезпечення верховенства права, вільної торгівлі, конкуренції та реформ.
Однак, якщо зазирнути глибше, перемога Путіна й поразка Європи видаються менш очевидними. Певно, Янукович ніколи й не збирався підписувати Угоду з ЄС, принаймні задарма. Тим часом, створюючи відповідну ілюзію, він мав змогу торгуватися з російським лідером, який тепер погодився дати гроші, попри те що господар Банкової так і не поставив свого розчерку під домовленістю про вступ України до євразійського Митного союзу.
Читайте також: «Пряник на мотузочці» замість «батога». Які загрози несе зміна політики Путіна щодо України
Ані Янукович, ані Путін, ані лідери ЄС не брали до уваги почуття українців, які тисячами виходять на київський Майдан упродовж останніх п’яти тижнів. Народ розлютило те, що президент продав майбутнє країни заради власної вигоди, та найбільше обурення викликало застосування сили проти студентів 30 листопада. Скромна вулична маніфестація проти відмови від Угоди з ЄС переросла в національне пробудження й завзятий протест проти клептократичної пострадянської держави. Після марної спроби Януковича зачистити київські вулиці від демонстрантів 11 грудня барикади розрослися, дух Майдану став рішучішим, а розкол у лавах української еліти очевиднішим. Криза призвела до втрати впливу президента.
Погроза США щодо запровадження персональних санкцій проти нього, його родини та поплічників відбила Януковичу охоту до застосування силових методів. Він сподівається, що протести на Майдані вщухнуть на тлі різдвяних і новорічних святкувань. З огляду на слабкість української опозиції цілком імовірно, що так і станеться. Однак угода Кремля з Януковичем завела переговори України з ЄС у глухий кут, тож навряд чи політична криза вщухне. Не зміниться й ситуація зі слабкою та нереформованою економікою країни.
Криза в Україні ускладнюється загрозою економічного краху, який відтепер стане проблемою Росії. Золотовалютні резерви Києва вичерпуються, він відчайдушно потребує коштів, щоб пережити зиму й запобігти дефолту. Путін зірвав угоду України з ЄС, тож тепер не має вибору й мусить платити. Однак незрозуміло, що він отримає взамін (може, тому й було вирішено, що знижку на газ переглядатимуть щоквартально). З огляду на жалюгідний економічний стан країни та ненадійну політичну позицію Януковича будь-яка грошова допомога може виявитися марнотратством. На відміну від позики МВФ, російські гроші (виділені здебільшого з Державного фонду соціального забезпечення) не прив’язані до жодних умов. Принаймні на папері.
Однак Путін міг узяти з Януковича обіцянку розчистити вулиці від протестувальників і забезпечити вступ Києва у Євразійський союз до або відразу після президентських виборів 2015 року. Але спроможність українського керманича дотримати слова й не розв’язати громадянського конфлікту є щонайменше сумнівною. Більша частина держави (зокрема, столиця й Захід, у випадку вступу України до Євразійського союзу) може відреагувати вкрай різко. Однак для Путіна, який колись назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття» і який вважає себе таким собі збирачем російських територій, немає зависокої ціни за втримання України на орбіті Кремля.
Знає Путін і те, що, перетворившись із корумпованої автократії на конкурентну демократію, Україна створила б загрозу його режимові, так само як реформи в Чехословаччині 1968 року – Радянському Союзу. Побоюючись поширення революційної зарази, Росія нібито заборонила молодим українцям, зовні подібним до протестувальників із Майдану, в’їзд на свою територію, попри безвізовий режим між двома країнами. Тоді як СРСР використовував танки та більшовицьку ідеологію, Путін надає перевагу грошам і націоналізму.
Висловлювання господаря Кремля щодо росіян і українців як «єдиного слов’янського народу» супроводжувалися неприємною українофобською пропагандою на державному телебаченні РФ. Призначення Дмітрія Кісєльова, завзятого антизахідного й антиукраїнського пропагандиста, керівником нової урядової інформаційної агенції «Россия сегодня», створеної замість «РИА Новости», є ознакою деградації режиму. Як підтверджує досвід СРСР, це ще більше відштовхне колишні радянські республіки від Москви.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com