Допоможи собі сам

18 грудня у світі відбувалися одразу три заходи, прямо чи опосередковано по­в’я­­зані з українською енергетикою: Рада міністрів Енергетичного співтовариства на засіданні в Загребі погодила приєднання України та Молдови до цієї інституції, у Копенгагені добігала кінця XV Конференція сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а у Варшаві завершилася Польсько-українсь­ко-німецька енергетична конференція.

 

Якщо результати, а точніше практична безрезультатність, ко­­пенгагенського кліматичного саміту відверто розчарували всіх його учасників та міжнародну громадськість, то прийняте у Загребі рішення може вплинути на майбутнє української енергетичної галузі. Втім, як зазначили експерти на варшавській конференції, успіх реформуван­­ня української енергетики залежатиме від цілеспрямованості як Києва, так і Брюсселя.

 

 

«Приєднання України та Молдови до Договору про Енергетичне співтовариство пришвидшить реформи в енергетичному секторі цих країн», – переконаний єврокомісар у справах енергетики Андріс Пібалгс. Приєднання, щоправда, було погоджено із суттєвим засте­­реженням: Україна і Молдова мають привести своє енергетичне законодавство до європейських стандартів та ратифікувати договір. Зокрема, національне законодавство країн щодо діяльності ринку газу має передбачати створення незалежного оператора з транзиту газу та рівний доступ операторів до газової інфраструктури. Тільки після цього Україна та її сусідка стануть повноцінними членами Енергетичного співтовариства – фактично єдиного енергетичного ринку ЄС та країн Південно-Східної Європи.

 

Приєднання до цього клубу не лише забезпечить Україні вигоди, а й накладе на неї значні зобов’язання. Приміром, угода передбачає взаємну допомогу країн-учасниць у разі виникнення кризових ситуацій із постачанням газу, навіть якщо це не відповідає національним інтересам якоїсь із них. Утім, Україна навряд чи зможе розраховувати на допомогу ЄС. Радше навпаки, саме наша держава буде донором для західних сусідів у разі газових форс-мажорів, адже блакитне паливо у газотранспортних мережах сусідніх країн проходить транзитом через Україну, а в наших газосховищах на сьогодні накопичені значні обсяги газових резервів (5–7 млрд м2).

 

Така ситуація рано чи пізно може виникнути, попереджає керівник енергетичних програм центру «НОМОС» Михайло Гон­чар, адже Газпром не здатен забезпечити одночасно зовнішніх та внутрішніх споживачів на зимовому піку споживання. Родовища Західного Сибіру деградують і вже майже вичерпані, але російська монополія маскує цю проблему під неспроможність України сплачувати свої газові рахунки. Цей меседж Газ­пром підкріплює потужною ін­­формаційно-про­паган­ди­стсь­­кою кампанією, а млява реакція на неї української влади тільки грає на руку росіянам.

 

На думку аналітика енергетичної програми Міжнародного центру перспективних досліджень Тетяни Поливаної, членство України в Енергетичному співтоваристві не вирішить проблеми надійності транзиту й постачання газу до нашої країни. Але принаймні воно може надати додаткові аргументи у вирішенні конфліктів, подібних до газової війни з Росією на початку 2009 року. Зокрема, таким аргументом стане моніторинг Єврокомісією показників надійності постачання газу, що допоможе знайти першопричину, а отже, й винуватця зривів. Головне, щоб українське керівництво саме усвідомило, що європеїзація і реформа вітчизняної енергетичної галузі найбільше потрібні не ЄС, а самій Україні.

 

 

Одним із пріоритетів нашої влади, вкотре зазначали експерти, цього разу на конференції у Варшаві, має стати підвищення енергоефективності української промисловості та житло­­во-комунального господарства. Поки що ж наша влада фактично заговорює цю проблему. «Красиві гасла і мало роботи», – характеризує її поведінку голова правління Аль­янсу «Нова енергія України» Валерій Боровик. І навіть ці гасла вже давно не відповідають світовим стандартам у сфері енергозбереження. Підготовлена Міністерством палива та енергетики Енергетична стратегія України до 2030 року передбачає знижен­­ня через два десятиліття енергоємності валового внутрішнього продукту до 0,43 кг умовного палива (куп) на один американський долар, тоді як у західноєвропейських країнах цей показник уже сьогодні становить 0,2–0,26 куп/$. І навіть Польща з її залежною від вугілля енергетичною галуззю ще 2005-го досягла енергоємності ВВП у 0,34 куп/$.

 

В Україні енергоємність ВВП нині становить 0,89 кг умовного палива на долар. Країна має величезний потенціал енергоза­ощадження. Натомість енергетична стратегія пропонує форсований розвиток атомної енергетики. «Навіщо будувати 22 нові атомні реактори, якщо дешевше заощаджувати енергію?» – дивується Боровик. У такій ситуації, на його думку, винні й міжнародні інституції: вони співпрацюють переважно з українськими урядовими структурами, але ті просто психологічно не здатні заощаджувати енергію.

 

Цифри і факти, наведені виконавчим директором асоціації «Енергоефективні міста України» Анатолієм Копцем, доводять, що для базового енергоза­ощадження не потрібні великі кошти. Досвід його асоціації показав, що навіть без додаткових вкладень – за рахунок лише обліку та оптимізації – великі міста можуть заощадити 4% енергії, а малі й середні – від 5% до 20%. Заощадження енергії в сучасних будинках на 40% залежить від поведінки людей (на 35% – від експлуатації і лише на 25% – від їх удосконалення). Це означає, що українці передусім мають змінити свою психологію марнотратів, яка не в останню чергу зумовлена дешевизною енергії.

Школа ощадливості