Коли Чарльзові Діккенсу було 12 років, він пережив травму, що назавжди змінила його погляд на життя. Після банкрутства та ув’язнення батька маленькому Чарлі довелося працювати на фабриці, де він уперше зіткнувся з тяжким і злиденним побутом робочого класу. Побачене його надзвичайно вразило, тому Діккенс згодом написав свою знамениту повість «Різдвяна пісня». Так з’явився образ старого скупого багатія Ебенезера Скруджа (прототип діснеївського Скруджа МакДака), який лише на Різдво відкрив у собі здатність до співчуття малозабезпеченим.
Цей заклик до класової дружби відгукнувся в серцях мільйонів, і вже понад 100 років «Різдвяна пісня» не виходить з числа бестселерів, породжуючи одна за одною і голлівудські екранізації. До збільшення їхньої кількості долучився і сучасний класик масового кінематографа Роберт Земекіс («Назад у майбутнє», «Форест Гамп», «Беовульф»). Його анімаційна версія культової історії навдивовижу близька до тексту (аж до відтворення специфічної діккенсівської мови персонажів). Проте джерелом натхнення режисера, на відміну від Діккенса, було не співчуття до бідних, а захоплення новими можливостями сучасної 3D-анімації. «Різдвяна історія» Земекіса здобуває прихильників не так сентиментальними сценами, як вигадливими спецефектами, завдяки яким у новорічній казці іноді виринають «вуха» жанру хорор. А глибокий фокус (прийом, коли предмети здаються особливо близькими до глядача), багатство візуальних засобів та точність відтворення Лондона XIX століття додають цій вигадці максимального реалізму.