За підсумками засідання тристоронньої контактної групи (ТКГ) в Мінську 5 червня Леонід Кучма, якого нещодавно повернув до переговорів президент Володимир Зеленський, запевнив, що переговори вперше «пройшли конструктивно», «усі сторони хотіли знайти рішення», а тон дискусії був «зовсім іншим, ніж це було досі» й «була довіра один до одного». Події та інформація, що почала надходити згодом, показали: такі зміни пов’язані з тим, що українська сторона почала демонструвати готовність робити те, що хоче ворог. Сьогодні вже очевидно, що «довіра» в питаннях і чергової спроби розведення сил у Станиці Луганській, і чергового припинення вогню виявилася марною. Однак найбільш далекосяжною капітуляцією, яку започаткував Кучма від імені Зеленського, схоже, може стати відмова України від економічної блокади окупованих територій. За словами спеціального представника голови ОБСЄ в складі ТКГ Мартіна Сайдіка, ця пропозиція «надійшла від пана Кучми, і це підтримали учасники з ОРЛО й ОРДО». Припинення блокади означатиме, що нове українське керівництво згодне прибрати чи не останній серйозний інструмент створення дискомфорту російській окупаційній адміністрації на Донбасі, полегшити Кремлю тягар утримання цих територій. Це також буде тестуванням реакції українського суспільства на подальші кроки влади у виконанні «хотєлок» окупантів, тобто прийнятті цих територій на українське утримання за одночасного збереження фактичного контролю над ними Москви.
Блокада спрацювала
Війна, особливо довготривала, а тим більше гібридне протистояння, це завжди не тільки й не стільки військова складова, як економічна та інформаційна. Функція блокади ОРДіЛО два роки тому полягала в тому, щоби припинити підтримувати економіку окупованих територій (тобто, фактично, не фінансувати війну проти себе). Хоч це й не декларувалося, однак не менш важливим було створення й підтримання прямого взаємозв’язку «воюєте проти України — маєте нижчий рівень життя на підконтрольній вам території». Навіть якщо це й завдає певної шкоди самій Україні, такий підхід виправданий, особливо ж якщо економічних втрат ворог зазнає більших.
Читайте також: ОРДіЛО змінює риторику
Економічна блокада ОРДіЛО, навіть попри наявність контрабанди та сірих схем постачання низки товарів в обидва боки, усе одно приводить до зростання вартості проживання на окупованій території, водночас знижує місцеві доходи й стримує розвиток тамтешньої економіки. Це незаперечний факт, такий стан речей змушує окупанта йти на додаткові компенсаційні видатки й забезпечує вигідний контраст із вільною від бойовиків територією країни. Припинення блокади без отримання чогось значущого навзамін — це безсумнівна втрата стратегічно важливої переваги.
Попри поширені уявлення про нібито неймовірні економічні збитки України через розірвання зв’язків з ОРДіЛО в 2017 році, ситуація насправді зовсім неоднозначна. Почасти Україна навпаки отримала переваги для своїх підприємств і галузей. Ще до припинення повномасштабної торгівлі з ОРДіЛО Тиждень звертав увагу на те, що попри всі спроби залякування з боку урядовців та олігархів, які мали активи на окупованій території, розірвання зв’язків з ОРДіЛО може простимулювати розвиток у низці промислових галузей на підконтрольних Україні теренах. Насамперед це стосується металургійного сектору. І ці два з лишком роки, які минули відтоді, підтвердили ці прогнози. Загалом у масштабах країни за період з квітня 2017 по квітень 2019 виробництво чавуну зросло із 1,47 млн т до 1,84 млн т, коксу — із 0,74 млн т до 0,9 млн т (у січні 2017-го, перед початком блокади, було виготовлено лише 0,73 млн т, а разом із підприємствами на територіях ОРДіЛО — 1,01 млн т). Виробництво сталі (1,98 млн т) на 6,6% перевищило показник доблокадного січня 2017-го, навіть з урахуванням обсягів окупованих підприємств. При цьому підприємства на підконтрольній території наростили його виробництво на чверть — із 1,57 млн т до 1,98 млн т. Ситуація із виробництвом коксу та чавуну найбільш показова, бо саме ці види металургійної продукції називалися як потенційно найуразливіші через припинення економічних відносин із ОРДіЛО. Адже значна частка коксівного вугілля, та й самого коксу, постачалася звідти.
Також, іще до початку блокади, Тиждень на основі аналізу корпоративної звітності найбільших українських гірничо-металургійних компаній обґрунтував, чому і як саме виробництво в ОРДіЛО шкодило підприємствам на вільній території навіть тих самих компаній-власників. У такій ситуації сукупну й експортну виручку від реалізації продукції підприємств на окупованій території компанії отримували приблизно таку саму, яка надходила б від більшого завантаження потужностей комбінатів, що на підконтрольній Україні. Та натомість вони зменшували обсяги продукції на підприємствах Дніпропетровщини чи вільної частини Донеччини задля роботи виробничих структур на зайнятих ворогом землях, як-от у Єнакієвому, Макіївці, Алчевську (див. «Олігархи на боці ворога», Тиждень, №49/2016).
Читайте також: Порада президенту: не запливати за буйки
Після розриву економічних зв’язків із ОРДіЛО відбулося стрімке заміщення захоплених ворогом потужностей у межах найбільшої гірничо-металургійної групи України — Метінвесту (її менеджери свого часу були чи не найбільшими критиками блокади). За І квартал 2019 року, порівняно з аналогічним періодом доблокадного 2016-го, виробництво чавуну на маріупольських комбінатах компанії зросло на 24%, сталі — на 29,3%. Така активізація виробництва на вільній території України привела до фактично повного заміщення потужностей розташованого на окупованій території Єнакієвського метзаводу (який 2016-го забезпечував близько чверті виробництва усієї металопродукції компанії). До блокади ж простежувалася протилежна тенденція. 2013 року маріупольські комбінати виробили 9,5 млн т сталі та 8,91 млн т чавуну, однак 2015-го обсяги впали до 5,85 млн т і 6,4 млн т. Водночас у 2015–2016 роках відбулося майже подвоєння виробництва чавуну та сталі на ЄМЗ, що на окупованій території, і це на тлі майже незмінних обсягів виробництва на підприємствах підконтрольної території, причому потенціал маріупольських комбінатів використовувався далеко не на повну потужність.
Схожа ситуація і з видобутком енергетичного вугілля ще одним галузевим монополістом — ДТЕК. Її річний звіт за 2015-й показав, що за будь-якої можливості компанія намагалася підтримати видобуток на шахтах окупованих територій, водночас гальмуючи виробництво на вільних територіях. Потреби енергосистеми України в струмі вугільних станцій зменшилися, однак замість збільшувати частку виробництва на тих блоках, які працювали на вугіллі газової групи, компанія впродовж 2015–2016 років за першої-ліпшої нагоди намагалася навпаки нарощувати видобуток та ввезення антрацитового вугілля з окупованих районів. Зі звітності ДТЕК тих років чітко видно, що причиною відмови заміщувати електричні енергоблоки, які працюють на антрациті з окупованих територій, на блоки, що використовують газове вугілля, видобуте на підконтрольній Україні 
території, було саме прагнення відновити повномасштабні поставки антрациту з шахт в ОРДіЛО. Зокрема, упродовж другої половини 2015-го з окупованих територій було поставлено на теплові електростанції ДТЕК 2 млн т антрацитового вугілля — на 160% (або на 1,4 млн т) більше, ніж за цей самий період 2014-го. І в передблокадному 2016 році тенденція ще більше увиразнилася. Звіт ДТЕК про виробничі показники за три квартали свідчить про практику, коли в межах компанії надавалися преференції вуглевидобутку на шахтах окупованих територій за рахунок його зменшення на вільних. Видобуток антрациту в ОРДіЛО зріс на 63,6% (або 2,1 млн т) за одночасного зменшення на 1,5 млн т (9%) видобутку газових марок вугілля на вільній території. Таким чином, відбувалося явне заміщення вуглевидобутку на підконтрольній Україні території Донецької області, а також на сході Дніпропетровської, вугіллям з ОРДіЛО. Це призвело до втрат для шахт на вільній території принаймні на $70–80 млн і водночас до додаткових надходжень для копалень ДТЕК в ОРДІЛО.
Читайте також: ОРДіЛО і вибори президента України: ставка на зеро
Блокада ОРДіЛО на початку 2017-го кардинально змінила ситуацію на користь підприємств на підконтрольній Україні території. Топ-менеджмент ДТЕК, який до останнього виступав проти блокади, докорінно змінив пріоритети в бік нарощування видобутку палива на шахтах вільної території та перевів низку блоків своїх ТЕС на газове вугілля. І вже в червні 2017-го результати копалень на підконтрольній території на 7,2% перевищили обсяги, які цього ж місяця 2016-го були досягнуті разом із підприємствами ОРДіЛО. Завдяки блокаді ми все ж таки отримали відмову від левової частки антрациту, який досі активно завозився з ОРДіЛО й витісняв газове вугілля на вільній території України. Як державна Центренерго, так і найбільший приватний виробник струму на вугільних блоках ДТЕК і далі переводять свої потужності на використання газового вугілля. Частка цього палива, яке видобувається на шахтах підконтрольної Україні території, неухильно зростає.
Натомість використання й імпорт антрациту скорочується (хоч і повільніше, аніж мало би бути). Завдяки цьому видобуток енергетичного вугілля на вільній території країни доволі стрімко розвивається. Так, 2017-го він зріс на 1,23 млн т, 2018-го — ще на 1,28 млн т і досягнув 27,5 млн т (проти 24,9 млн т у 2016 році). І це при тому, що виробництво струму на теплоелектростанціях (а отже і споживання вугілля) 2018-го навпаки знизилося на 16,6%, якщо порівняти із 2016 роком (із 72,9 до 60,8 млрд кВт.год). Однак ефект від розриву економічних зв’язків із ОРДіЛО міг бути й кращим, якби була відповідна державна політика заміщення втрачених в ОРДіЛО потужностей і розвитку альтернативних виробництв в Україні. Попри те, навіть за тих умов, які склалися, позитивне значення блокади на розвиток вуглевидобутку в Україні очевидний.
Індустріальні регіони на південному сході України отримали очевидний зиск від блокади ОРДіЛО. Їхній промисловий сектор в останні роки розвивається пришвидшеними темпами порівняно з іншими регіонами. Так, якщо загалом по країні промислове виробництво за перші чотири місяці 2019 року перевищило свої обсяги за аналогічний період 2017-го на 3,2%, то в підконтрольній частині Донецької області — на 8,6%, у Дніпропетровській — на 10,2%. Причому нарощується виробництво продукції гірничо-металургійного комплексу та видобуток енергетичного вугілля саме після того, як було покладено край доступу конкурентів з ОРДіЛО на ринок.
Підтримати терористів?
Зняти блокаду ОРДіЛО в нинішніх умовах означає знівелювати досягнуті позитивні зрушення. Значні обсяги вугілля (у тому числі видобутого у копанках, за неврегульованих умов праці, а отже дешевшого) з ОРДіЛО підірвуть позитивну тенденцію до нарощування видобутку вугілля газової групи на українських шахтах підконтрольної території, загострять проблему з оплатою праці та роботою для шахтарів, загалом посилять соціально-політичну напругу. І така соціальна ситуація може бути використана ворогом. Відкриття доступу металургійних підприємств з ОРДіЛО на ринок України призведе до скорочення виробництв підприємствами на вільній території. Крім того, можливий спад виробництва й через зростання експорту з ОРДіЛО. А ватажки терористів зможуть використати це на власну користь, переконуючи населення, що їхня політика конфронтації з Україною правильна, адже, навіть перебуваючи у стані війни, вони змогли досягнути вигідних умов для «своїх» підприємств.
Зняти блокаду з ОРДіЛО також означає взяти участь у фінансуванні терористів, підсобити Кремлю в їх утриманні. По-перше, бойовики «ЛНР» і «ДНР» привласнюють значну частку коштів, які в різний спосіб потрапляють на окуповані території. Усі підприємства, включно із тими шахтами й меткомбінатами, які терористи конфіскували під час блокади 2017 року, працюють насамперед в їхніх інтересах і належать їм або безпосередньо, або через пов’язані бізнес-структури. По-друге, ці підприємства в будь-якому разі відраховують «податки» до так званих бюджетів «ЛНР/ДНР». Податкова система визначає розлогий перелік зборів, через що гривня, рубль чи долар, потрапляючи на окуповану територію, врешті-решт опиняються в руках терористів. Наприклад, «Закон ЛНР про податкову систему», підписаний ватажком луганських терористів Ігорем Плотницьким 28 грудня 2015 року, лише «республіканських податків та зборів» налічує 10 та ще п’ять «місцевих». Причому платниками визнаються як «резиденти, так і нерезиденти, що здійснюють та/або не здійснюють діяльність на території ЛНР». Отож будь-яка торгівля українських компаній зі структурами з ОРДіЛО означатиме наповнення їхніх «общаків», з яких потім здійснюватиметься фінансування бойових дій і диверсійно-терористичних актів проти України.
Читайте також: Передбачуваний реванш
Відповідно до ст. 69 «Закону ЛНР про податкову систему», для тих, хто здійснює «операції з нерезидентами» — наприклад, торгує із зареєстрованими в Україні компаніями, — податок становить 10% суми операції в разі придбання продукції та 20% суми операції в разі придбання робіт чи послуг. Передбачено й збір за транзит, продаж та вивезення окремих видів товарів, до яких зараховуються брухт чорних і кольорових металів, вугілля та вугільна продукція, борошно всіх сортів та продовольча пшениця І–ІІІ класів. Так, за вивезення на вільну територію України вугільної продукції залізничним транспортом встановлено фіксовану ставку 400 грн/т (коксівне вугілля) та 180 грн/т (енергетичне). У разі вивезення автомобільним транспортом фіксована ставка становитиме 400 грн/т незалежно від марки вугілля. Вивезення брухту чорних металів приносить терористам «ЛНР» 200 грн/т, кольорових — 1,5 тис. грн/т. Стягується ще й плата «за користування надрами», яка для коксівного вугілля становить 11 руб./т, антрациту — 16 руб./т. Із копанок, які терористи інтерпретують як «вугільні артілі», вони стягують «спрощений податок». Якщо річна реалізація продукції не перевищує 240 млн руб., то «артільщик» відраховує 3% суми.
Зняти блокаду з «ДНР-ЛНР», як і інші можливі поступки, — це гра в одні ворота, яку, вочевидь, розпочинає Кучма на виконання вказівок Володимира Зеленського, і жодних позитивних наслідків для України це не принесе. Переконання у тому, що розблокування «розчулить мешканців ОРДіЛО», які через обмеження торгівлі нібито відчули себе відторгнутими від України, або ж що це прив’яже ОРДіЛО економічними зв’язками з Україною, — безвідповідальна й навіть ворожа маніпуляція. Рішення щодо долі окупованих територій поки що все одно ухвалюють у Кремлі. А проблема РФ для нас полягає не в «поганому Путіні» чи його режимі, а в настроях російського народу. Режим Путіна і його зовнішньополітичний курс є виконанням запиту основної частини населення РФ на відновлення імперії й реванш. Як показали дані останнього опитування «Левада-Центру», 56% росіян висловлюються за окупацію Південного Сходу України чи створення там окремої квазідержави й лише 14% згодні із тим, щоб ОРДіЛО ввійшло до складу України на довоєнних умовах. Повернення окупованих Росією територій за таких обставин неможливе, хіба що за повної капітуляції України або ж краху самого імперського проекту РФ. Будь-які намагання перевірити ці поступки ворогові «дослідним шляхом» лише погіршуватимуть позиції самої України й підвищуватимуть для неї ціну «миру».